З прем'єри вистави "Злодій", приуроченої до 150-ліття Василя Стефаника, в театрі ім. М. Заньковецької розпочався черговий, 104-й театральний сезон. Дійство, яке актори втілювали під орудою режисера-постановника, заслуженого діяча мистецтв України Вадима Сікорського та художниці-постановниці Наталі Тарасенко, створене за різними за змістом, але поєднаними внутрішньо Стафаниковими новелами "Злодій" і "Синя книжечка", інформує "Еспресо.Захід".
"Отой Антін, що онде п'яний викрикує на толоці, був все якийсь нещасливий. Все йшло йому з рук, а ніщо в руки. Купить корову, та й здохне, купить свиню, та й решетину дістане. За кожний раз отак.
Але як умерла йому жінка, а за нею і два хлопці, та й Антін як не той став. Пив, а пив, а пив; пропив букату поля, пропив город, а тепер хату продав", – і вже перед очима розгортається ще одна людська драма. І вже дивишся на того Антіна (біль і розпуку якого проживав на сцені заслужений артист України Василь Коржук), а перед очима образ старого сусіди Михайлика, який гасив свій внутрішній біль не горілкою, а визбируванням непотребу по смітниках. Чи синового однолітка Ігора, який раптом перестав гуляти разом із дітьми: виявилося, його після смерті бабусі – єдиної його рідної душі в цьому світі – помістили до інтернату.
Таких більших і менших драм поруч, на жаль, є чимало в цьому світі. Василь Стефаник вибирає найбільш промовисті. Майстер "різьбленого, як камінь" слова (що, до речі, був одним з улюблених прозаїків іншого великого творця, Василя Стуса) не лише констатує ситуації та долі, він через ті ситуації та долі змушує людей думати. Хтось закриває своє єство від тих думок, а в комусь, гляди, щось та й відгукнеться, проросте здатністю до співчуття й емпатії. Принаймні, з глядацького залу – уже завдяки вибору Вадима Сікорського – люди виходили небайдужими.
"Василь Стефаник увесь такий, – розмовляємо з Вадимом Сікорським після вистави. – Він розповідає, і та розповідь розбурхує, не просто зачіпає – болить. А з того болю народжуються запитання. Як ми живемо? Пробачаємо чи ні? Люди ми чи нелюди? Однозначної відповіді нема. Та й, напевно, не може бути. Найгірший нелюд може проявитися світло. А найбільш богоугодний чоловік – відкрити в собі темні сторони душі. Я теж багато років прожив, а однозначної відповіді, чому людина в окремі моменти може стати нелюдом, що на це впливає – не маю... Отож нехай буде трикрапка… Вочевидь, вона свідчить, що життя триває…"
Напевно, триває воно ще й тому, що існує любов. Між людьми, до світу, до творчості, до людей. "Немає більшої драми в житті, якщо нікого не любити. Тоді ти мертвий", – зауважив колись Василь Стефаник. Заньківчанський "Злодій", напевно, і про це також.
Як про це буде й наступна прем'єра, над якою "заньківчани" зараз активно працюють, – "Касандра" Лесі Українки.
Ярина Коваль
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.