"Деякі білоруси більше обурені, що не зможуть відпочити за кордоном, аніж тим, що людей катують у тюрмах", – Юрій Медніс

Журналістка "Еспресо.Захід" поспілкувалася з білоруським активістом, який постраждав від режиму Лукашенка, Юрієм Меднісом.

 

Юрію, самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко неприховано демонструє знущання з політв’язнів, які опинилися в катівнях білоруського КҐБ. Згадаймо лише інтерв’ю Романа білоруському телебаченні. Зважаючи на свій досвід, як ви думаєте, на що спроможний Лукашенко, аби втриматися при владі?

За минулий рік у світі побачили, на що спроможний Олександр Лукашенко. Але він робив це постійно, відколи був у владі. Проаналізуймо, що відбувалося торік. Минулий рік – це тисячі людей за ґратами, політичні в’язні, засуджені за політичні справи. І більш ніж на сорок тисяч людей накладено адміністративні арешти. Для Білорусі, в якій нині дев’ять з половиною мільйонів населення, це майже кожна 50 людина. А в них ще є сім’ї, друзі. Ви можете собі уявити, який розмах політичних репресій? Крім того, подивімося, що відбувається серед громадян. Фактично знищені всі засоби масової інформації. 

Маєте на увазі опозиційні?

Не хочу називати державне телебачення засобами масової інформації. Це пропаганда. Я не знаю, хто зараз дивиться його. Напевно, лише ті, хто змушені дивитися. У Білорусі знищені всі блогери, вони або за ґратами, або за кордоном. Усі політичні діячі або за ґратами, або за кордоном.  У країні нікого не залишилося. Подивіться лише на крайні події. Це фактично терористичний акт – захоплення літака, який належить іншій державі, щоб схопити Романа Протасевича. Тому ви вже самі можете побачити, на що спроможний режим Олександра Лукашенка. Втім Лукашенко завжди користувався такими методами. Зверніть увагу, що відбулося 1999 року, коли зникли його політичні опоненти. Гончар, Красовський. Захаренко, потім зник Завадський. Нині масштаб збільшився. Якщо раніше люди відводили очі вбік і казали, що ні, нас це не стосується, то зараз уже не можна цього зробити. Олександр Лукашенко сам казав, що він не уявляє свого життя без влади.

У Білорусі посилили покарання за протести. Зокрема, запровадили посилену відповідальність за вбивство міліціонерів, військовослужбовців, погрози представникам влади, публічні заклики до протестних акцій тощо. Ізоляція всього світу його не зупинить?

Треба згадати, яка ізоляція. Де-юре і де-факто Лукашенко вже в юридичній ізоляції. Хто його визнав? Його визнали тільки Росія (також диктаторський режим), Вірменія,  де, напевно, вже не дуже задоволені цим, Азербайджан, Казахстан, і він каже, що його визнав Китай. Але ж Китай не визнав Лукашенка, Китай написав у своєму листі, що поважає вибір білоруського народу. Тому Лукашенка визнали лише деякі країни і найбільшу підтримку йому надає Росія. 

Маю на увазі ізоляцію самої Білорусі, адже повітряний простір, до прикладу, для білоруських літаків уже закритий...

У Білорусі є такий закон, що білорусам  із Білорусі тільки можна виїжджати в ті країни, де повітряний простір дозволений білоруським літакам, і на лікування або працювати. Зараз Білорусь у такому стані, що білоруси не можна виїхати за її межі. Для мене поки що єдиний шлях, як можна вплинути на Білорусь, – економічна ізоляція. Основою будь-якого режиму є економіка і, якщо вона не задовольняє основну більшість діячів в економічному просторі, то режим перестане існувати. Якщо дати зрозуміти всім бізнесменам, поплічникам Лукашенка, що в них немає майбутнього, це буде великий поштовх. Це впливатиме не на самого Лукашенка, а на людей, котрі поруч з ним. 

Ми бачили певні кроки білоруського народу, який намагався опиратися. Втім вони зазнали невдачі. Як думаєте, чому в Білорусі не може бути такої революції, як в Україні?

У Білорусі й України різні обставини. Після референдуму 1996 року Лукашенко де-юре має нічим не обмежену владу. Тут теж відстежується роль Росії. Лукашенкові оголосили імпічмент, але приїхали "друзі" з Росії Селезньов та Черномирдін, імпічмент скасували, а потім провели референдум, після чого Лукашенко став, як феодальний монарх. Законодавча і судова влада фактично опинилися в підпорядкуванні президенту. Це відбулося майже 25 років тому. Ви ж розумієте, що за цей час можна було побудувати таку систему (що і зробив Лукашенко), де пропуском до державної посади лише є лояльність до Лукашенка. В Україні немає цього радянського менталітету, що хтось знає краще, як потрібно робити, є переконання, що "це моя країна і я буду в ній господарем". Ще один плюс в Україні – те, що в самій державі й державних установах, особливо серед силовиків, не усі підтримували Януковича. Значна частина, можливо, й більшість, відмовилися чинити беззаконня, катувати мирних людей. У Білорусі не було Майдану, це був лише такий перший крок. Втім Білорусь обов’язково буде вільною, лише треба час. 

Як думаєте, чому ця хвиля обурення прокотилася саме зараз?

У Білорусі є осередок політичних і соціальних пластів населення і 2020 року для всіх стало зрозуміло, що цю брехню, яку транслюють по телебаченні, неможливо терпіти. Люди були обурені. Ці різні осередки населення об’єдналися навколо однієї ідеї. Щоб ви розуміли, нашого телебачення ніхто не дивиться. Ніхто вже не вірить у те, що каже Лукашенко. На мою думку, коли люди вийшли, це був знак для еліти, мовляв, дивіться, у вас є підтримка серед білоруського народу. Це був мирний протест, ми повірили, що можуть бути зміни. Але, як бачите, цього не сталося. 

Як думаєте, яку роль може відіграти в боротьбі культурне відродження? Взагалі цікаво, яке місце в білоруської опозиції займає культурна складова? Тобто наскільки важливим у боротьбі є відродження білоруської культури та мови?

На мою думку, не може існувати держава без незалежної культури та мови. Думаю, в Білорусі державною має бути лише одна мова – білоруська. Але ж коли це буде? Після скількох років катування і фактично примусу, щоб білоруська культура й мова змішалася, у державних структурах розмовляють лише російською. Це буде доволі важко. Але, мені здається, білоруська мова та культура може стати об’єднавчим фактором. Нам потрібно розвивати свою незалежну культуру і мову. 

Наскільки вона розвинена у Білорусі? Білоруська опозиція звертає увагу на мову та культуру?

Ці кроки мають робити самі люди. Наприклад, я познайомився з другом у Львові, він виріс у білоруськомовному середовищі. Я виріс у російськомовному середовищі, моя рідна мова, якою розмовляли мої батьки, середовище в школі, університеті – російська. Мій друг постійно і всюди розмовляв білоруською. Тож я від нього навчився. 

По-друге люди, котрі ніколи не розмовляли білоруською, спочатку знайдуть для себе якесь нове слово, потім почнуть розуміти, як потрібно розмовляти, як вчити. І ось, коли таких людей, як мій друг, буде більше, коли вони почнуть виходити в маси і поширювати білоруську мову, не соромитимуться нею розмовляти, тоді почнеться відновлення мови. Перший крок буде, коли ми почнемо розмовляти  на "тросянке", як в нас кажуть (суржик, суміш російської з білоруською. – Ред.). Це буде перший крок. Але що зараз відбувається у Білорусі? За біл- червоний прапор, особливо за тими артикулами, які прийняли нещодавно, – кримінальна відповідальність. Що можна казати, якщо  в нас 72-річну пенсіонерку за те, що вона зробила біло-червоний мармелад, покарали адміністративним арештом! Що може бути краще для білоруса, ніж вислів "Живе Беларусь!"? І за ці слова людей можуть покарати. 

Коли до вас прийшло усвідомлення, що потрібно перейти на білоруську мову? Ви ж кажете, що росли у російськомовному середовищі.

Це цікавий випадок. Наприклад, я вивчав білоруську мову лише у школі, тобто була білоруська мова й література, а всі інші предмети викладали російською. Батьки вимагали від мене, щоб усе читав і вивчав з програми білоруської літератури. Навіть якщо це були великі книги чи щось на літо задавали, я все читав білоруською. Також дивився білоруські телепрограми. Також якось ми з моїм другом на роботі вирішили розмовляти білоруською. На початках деякі слова дивилися у словнику, і так крок за кроком вивчили.

Ви знайшли притулок в Україні. Вам тут безпечно?

Після того, що відбулося з Протасевичем, думаю, жоден білорус не може почуватися безпечно. Навіть у сусідній країні. Але в Україні почуваюся значно безпечніше, ніж у Білорусі. Адже там був би за ґратами. 

Як гадаєте, українська влада робить усе для того, щоб показати солідарність з усім світом проти режиму Лукашенка?

Те, що українська влада вже зробила – добре і ми вдячні за це. Але я хотів би, щоб Україна зробила більше. До прикладу, я айтішник, тому мені було значно легше отримати можливість жити в Україні. Але ж тим білорусам, які нині приїжджають в Україну, посвідку на тимчасове місце проживання зробити досить складно. Адже потрібно отримувати 60 тисяч гривень, щоб отримати посвідку. Білорусам важко отримати тут легальний спосіб проживання. Вони мають їхати в Польщу чи ще якісь країни шукати притулку. Також білоруси не можуть отримати статус біженця в Україні, тому що Україна не визнала Білорусь країною небезпечною для проживання. Цю норму також Україна може врегулювати. 

На завершення, як можна допомогти білорусам, які опинилися наодинці з режимом Олександра Лукашенка?

Білоруси мають самі собі допомогти. Це велика помилка, що ми допустили Лукашенка до влади на 27 років. Утім, перш за все, потрібні економічні санкції. У білорусів немає єдиного погляду, як в інших народів. Деякі білоруси були більше обурені, що не зможуть полетіти на відпочинок за кордон, аніж тим, що людей катують у тюрмах. А що можуть зробити прості українці?  Вони можуть надіслати лист політв’язням. Є сайт dissidentby.com,  де є список політв’язнів. Це буде дуже велика психологічна підтримка. Коли я виходив з тюрми і бачив підтримку людей – це мене найбільше вразило в житті. Також можуть звертатися до влади не купувати українське паливо, білоруські продукти, товари так званих "лукашенківських" гаманців: "Санта Бремор", "Савушкін продукт". Ми будемо вдячні за будь-яку підтримку. 

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.