Для християн це одне із найбільших свят різдвяного циклу. Водохреще, або ж як кажуть у народі — Йордана, завершує одночасно два періоди зимових свят. "Український Рамадан", який розпочинався ще 1 грудня, та "Святки" — й обидва закінчуються 19 (6) січня.
Напередодні Водохреща, на Богоявлення, готують останню кутю, яку називають "голодною". Це третя та остання свята вечеря за весь період різдвяних свят. "Голодною" кутю називають через те, від ранку люди постяться й вперше за день їдять лише після сходу першої зорі. Й саму вечерю обов’язково починають із ковтка свяченої води, яка має бути випита натщесерце. Проте набагато цікавішими були події, що розвивались вже опісля застілля.
На Богоявлення влаштовували "розколяду" — традиційні проводи сезону колядування. У цій події брали участь всі, від молодого до старого. "Розколяду" провадили гучно та пишно, адже вважалось, що проводити зимові свята потрібно гідно. А вже після "розколяди" молоді дівчата та хлопці збиралися на вечорниці. Це були свого роду забавки, зі співанням пісень та іншими розвагами. І хоча церква не надто схвалює подібне, проте на цих вечорницях часто ворожили, оскільки вважалось, що під час різдвяних свят можна найточніше побачити майбутнє.
Саме у "розколяди" є великий потенціал переродитись у щось сучасне, адже зараз молодь дуже тягнеться до автентичних тем для проведення різноманітних заходів. Можливо, "розколяда" та вечорниці на Святки у недалекому майбутньому перетворяться на тематичні літературники чи квартирники з авторським виконанням стародавніх пісень.
19 січня за старим календарем й 6-го за новим святкують Водохреще. Мало хто знає, що велика кількість християнських празників збігається у датах із їх язичницькими відповідниками, і Йордана також не є винятком. Християнське Водохреще збігається у датах зі святом богині Дани — покровительки річок, озер та води. Раніше на Водохреще у кризі на річках та озерах вирубували ополонки у вигляді хреста. Зазвичай цим займались чоловіки, а крижаний хрест встановлювали вертикально, й обливали червоним квасом з буряка, що символізував кров Христа. Інколи цей хрест ще й прикрашали ялиновими гілками. У наш час вирізування ополонок ще можна подекуди зустріти, проте традиція встановлення хреста зустрічається надто рідко, та у дуже віддалених куточках України.
Вранці 19 січня вода освячується. Попри звичні для нас молитви та срібний хрест, який опускають у воду, раніше для цього ритуалу використовували ще й полум’я свічок, як зазначає етнограф Степан Килимник. Після цього віряни набирали воду в прикрашені глечики, й несли додому. Йорданська вода здатна цілий рік простояти й не зіпсуватися, тому до неї ставляться з особливою пошаною. Проте дуже часто зустрічаються вірування, що більше цілющих властивостей має вода, набрана напередодні — на Богоявлення.
Після обіду, коли всі охочі вже набрали воду, до ополонки бігає молодь: дівчата аби вмити обличчя задля краси та здоров’я; а хлопці аби обтерти лице фартушком вподобаної дівчини. Вважалось, що після такого вчинку дівчина зверне свою увагу на парубка.
Та однією із найбільш суперечливих традицій на Водохреще є пірнання в ополонку із метою "очищення від гріхів". Етнографи та історики стверджують, що такий звичай не є власне українським, а церква (як православна, так і греко-католицька) це підтверджує та наголошує на тому, що аби позбавитися від гріхів, варто висповідатись та покаятися, а не пірнати у холодну воду. Проте зрештою, робити це ніхто не забороняє.
Популяризуватися цей звичай почав наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст., отже він не має давнього походження. Дослідники схиляються до того, що масовості цей звичай набув через вплив російських традицій, зокрема через охолодження у крижаній воді після лазні, проте дещо змінився під впливом українського середовища. Та не рідко можна знайти докази тому, що в українців дещо схоже таки й існувало. Наприклад, в Карпатських регіонах в посвячену ополонку таки стрибали, проте не з метою "змити гріхи". Це робилось, аби від людини відчепилась нечиста сила, яка, за повір’ями, дуже боялась святої води. Часом це робили навіть з метою захиститися від злих сил: якщо людина незабаром збиралася йти через ліс, свята вода могла дати захист від блуду. Проте зазвичай в таких цілях люди обмежувались тим, що опускали натільний хрестик у воду.
Із завершенням зимових свят для вірян починався "весільний сезон", який тривав аж до Великоднього посту. Вважалось, що шлюби, укладені в цей період, будуть найміцнішими, а родини найщасливішими. І хоча знайти підтвердження цьому доволі складно, адже, крім вдалої дати, дуже багато залежить від самих людей, проте церкви насправді фіксують досить багато заручин у цей проміжок часу.
Багато цих традицій сьогодні вже не існує, хоча деякі із них мають шанси на відродження чи принаймні на пристосування до сучасного світу. Проте у будь-якому випадку Водохреще має дуже велике значення для всіх вірян, тому щороку церкви святять воду, нехай і без такого цікавого дійства, як встановлення крижаного хреста. Проте хто знає, можливо, за десяток років українці вигадають щось не менш гідне, або ж повернуть щось зі старих та майже забутих звичаїв.
Діана Киян
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку, телеграм-канал та твіттер.