Законопроєкт не отримав в парламенті необхідної кількості голосів, адже більшість народних депутатів, в тому числі й мажоритарники, розуміють непопулярність і негативні наслідки даної ініціативи влади навіть після правок, які були внесені до законопроєкту профільним комітетом ВРУ і які, як запевняли законодавці, мають компенсувати громадам втрату військового ПДФО. На прикладі Львівщини можна зрозуміти ризики щодо передачі військового ПДФО з місцевих бюджетів до державного.
Керівників великих громад, а це переважно міста, законодавці спробували заспокоїти тим, що у них наступного року не забиратимуть реверсну дотацію. Для тих же громад, які отримували в попередні роки доплати за рахунок реверсу, передбачені державні субвенції, які дозволять їм сформувати місцеві бюджети наступного року на рівні 2021 року.
Однак чи можна покластись на обіцянки влади компенсувати втрати місцевих бюджетів швидко і в повному об’ємі? Адже дефіцит держбюджету наступного року колосальний, а якими будуть об’єми міжнародної допомоги невідомо. Тому компенсація громадам може перетворитись у довготривалу їхню позичку для держави, час повернення якої не визначений. На Львівщині, навіть за умов запропонованої компенсації, середній показник зменшення місцевих бюджетів 2024 року становитиме 15% по відношенню до бюджетів 2023 року. З 73 громад Львівщини майже половина матиме показник надходжень до загального фонду бюджету нижче середнього. А в декількох громадах, на території яких знаходяться військові частини, ці надходження впадуть на 50-70%.
Очевидно, що влада розуміє сценарій розвитку подій, а тому передбачила у доопрацьованому законопроєкті можливість для сільських і селищних рад здійснювати внутрішні та зовнішні запозичення за погодженням з Мінфіном. Поки що ця можливість працює лише для міських громад. Втім, вони не потурбувались про те, щоб навчити представників місцевого самоврядування користуватись цими новими для них фінансовими інструментами, а також не визначили умови, які зроблять такі кредити і позички привабливими для малих громад. Тому варто очікувати, що більшість громад в таких ситуаціях скорочуватимуть видатки на реалізацію місцевих програм, в тому числі тих, які стосуються оборони і допомоги військовим. Наприклад, у Новороздільській громаді наступного року видатки на Програму підтримки захисників і захисниць запропоновано скоротити з 1 265,8 тис. грн в 2023 році до 89 тис. грн у 2024 році.
Законодавці також запропонували використати залишки на рахунках органів місцевого самоврядування в 2023 році на лікування та реабілітацію осіб, які постраждали від російської агресії. Це добра ініціатива, але варто врахувати, що залишки на рахунках за підсумками року – це, зазвичай, кошти, які були закладені у витратах громад, однак їх через певні причини не вдалось провести фінансові виплати. Тому громади у підсумку наступного року залишаться з не розв’язаними проблемами, більшість з яких є важливими для їхніх мешканців.
До того ж ця ініціатива кардинально не змінить ситуації з нестачею державного фінансування послуг реабілітації для військових та осіб, які постраждали в наслідок війни попри задеклароване збільшення фінансування сфери охорони здоров’я, яке в більшості "з’їсть" інша ініціатива уряду – збільшення розміру мінімальної зарплати. Йдеться передусім про медичну реабілітацію. Львівська обласна рада свого часу звернулась до уряду з пропозицією змінити підходи до фінансування медичної реабілітації військових. Йдеться про те, що медична допомога, яка передбачена постановою уряду № 1464 від 2022 року та Програмою медичних гарантій НСЗУ не покриває потреб ні військовослужбовців, які потребують реабілітації, відновлення та очікують на протезування, ні лікарень, які надають цю допомогу. До того ж терміни стаціонарної реабілітації, передбачені цією послугою, є надто короткі. Тому після завершення терміну стаціонарного лікування, лікарі опиняються перед складним вибором: відправити військових додому або продовжити їхнє лікування на платній основі. Третій варіант – лікувати далі їх безоплатно, розуміючи, що НСЗУ за це не оплатить. Можна очікувати, що наступного року з’являться місцеві програми медичної реабілітації військовослужбовців, які б передбачали виділення додаткових коштів до пакетів НСЗУ на стаціонарну реабілітацію. Однак фінансування цих програм лише за рахунок бюджетних залишків значно обмежує їхню дію та ефективність.
Подальші спроби "протиснути" ухвалення законопроєкту #10037 в поєднанні з деякими іншими рішеннями державної влади складаються в тривожну тенденцію до послідовного обмеження повноважень місцевого самоврядування в умовах воєнного стану, руйнування здобутків реформи децентралізації. Адже завдяки децентралізації громади стали надійними партнерами для української влади, мешканців та військових. Нині ж вони стають все більш залежними від вказівок державної влади в центрі та на місцях. Стосунки державної влади і місцевого самоврядування втрачають прозорість і довіру. Такий стан речей складно назвати партнерством.
Спеціально для Еспресо.Захід
Про авторку. Ірина Гримак, депутатка Львівської обласної ради
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.