Чим більше людей розмовлятимуть українською, тим менше слухатимуть російську музику, – організатор Zaxidfest

Яків Матвійчук – засновник та організатор фестивалю Zaxidfest, одного з найбільших музичних фестивалів України, що відбувається поруч Львова у селі Родатичі. Фестиваль виник ще у 2009 році. Щороку на нього з’їжджається близько 20 тис. відвідувачів з України та багатьох інших країн, декілька днів публіку тішать десятки різних гуртів.

Цього року він мав відбутися 25-28 червня, але через війну його скасували. Як пише на сторінці Zaxidfest, фестиваль відбудеться "після перемоги".

Zaxidfest відомий своєю проукраїнською позицією. Це велика сцена для нової драйвової української музики задля популяризації української культури. 

Нещодавно на сторінці Zaxidfest в інстаграм з’явився пост з питанням – чи слухаєте ви далі російську музику? Як виявилося, багатьох українців це питання зачепило і вони не бачать проблеми у тому, щоб споживати російську культуру в час війни.

"У нас частина громадян і далі під величезним впливом російської музики і іншого російського продукту. Вони не бачать в цьому проблеми взагалі. Максимально далі толерують. … Якщо з цим нічого не робити – будуть величезні проблеми", – написав на своїй сторінці у фейсбук організатор Zaxidfest Яків Матвійчук. 

"Еспресо.Захід" вирішив дізнайся більше у Якова Матвійчука про проблему російського культурного впливу на український музичний бізнес та про зміни в цій сфері, які можуть статися через патріотичне піднесення внаслідок повномасштабного нападу Росії на Україну. 

Росіяни газпромівськими грошима роками "накачували" наш інфопростір російською культурою 

Якове, на твою думку, чому після підйому української музики та культури, що відбувався зі здобуттям незалежності, у 2000-х знову почалася російська експансія в нашому шоу-бізнесі? 

Почну з того, що коли розпочав Zaxidfest у 2009 році, то його основною ідеєю було популяризувати українську культуру та україномовних виконавців. Ми завжди займали і займаємо проукраїнську позицію. У той час українці в основному слухали або англійську, або російську музику. Думаю, це було частково пов’язано з тим, як не дивно, що почався підйом російського кінематографу. Наприклад, був такий фільм "Брат" і "Брат 2" режисера Олексія Балабанова, який змішав музику російського року разом з кіно задля популяризації їхньої якоїсь там культури. А враховуючи, що Україна сотні років була під величезним культурним впливом Росії, то всі ті фільми в кіно і на телебаченні швидко поширювалися. Пацани підлітками хотіли бути схожими на Сергія Бодрова і йому подібних. Цей сплеск збігся у часі з тим, як прийшов до влади Путін. Тому мені здається, що "Газпром" і всі ці значні російські контори почали тоді інвестувати великі гроші в російську культуру задля її популяризації не лише в Росії, але й в колишніх країнах Союзу. Частина населення ж досі перебувала під впливом минулого, тому легко підхоплювали ті вливання. 

Але у 2014-2016 роках у нас стався значний культурний сплеск. За цей проміжок часу "вистрілило" багато музичних гуртів. У нас був один з найбільших фестивалів якраз у 2014 році.

А тоді росіяни знову почали дуже сильно "накачувати" наш інфопростір своїми грошима та своїми виконавцями, тому їх продукт добре тут заходив. Я не вірю, що це сталося само собою. Бо у більшості російський продукт є доволі низькосортним. Якщо так подумати, то немає світових російських виконавців, їх ніколи не запрошували на якісь круті світові фестивалі. Адже фактично всі ці російські гурти ніякої музичної цінності не несуть для світу, хіба для пострадянського простору, де люди розуміють російську мову і тому легко вловлюють зміст. Але тут також питання, чого, наприклад, російський реп популярніший, ніж Tyler, The Creator або Kanye West? Багато молодих людей знають англійську, але вони не розуміють контексту. Цінності американців далеко, а русня поруч і довго просувався наратив, що ми "схожі". Російський реп – це про молодих зухвалих виконавців, які легко заходять молоді й особливо підліткам, які у текстах мають багато слів про приниження та самоствердження. В Україні теж був і є хороший реп, але, як правило, наш хіп-хоп не популярний. Він несе в більшості позитивні вайби, щось таке добре, не агресивне. Натомість російський реп - це про приниження, про лайливі слова і всякі такі "цінності". Більшість росіян зростають на цьому і, відповідно, несуть цю культуру приниження. Це дуже глибинно. У них зеківська культура популярна й зараз. Хоч її розробили ще за Сталіна. А це проблема, бо наслухалися наші Моргенштерна і йому подібних, і вважають, що російські виконавці круті, а наші – ні. Не хочу казати, що лише Моргенштерн – гімно. Він просто яскравий приклад, як якась газпромівська медійна структура побачила трішки талановитих людей і зробила з них суперзірок, вливши купу грошей в піар. Музика – такий же продукт, як Coca-Cola. Чогось українці усвідомлюють, що на Coca-Cola можна заробляти, але не усвідомлюють, що русня заробляє на них, на музиці. Якщо тебе слухає 2-3 млн українців, то ти просто мультимільйонер за рахунок лише цих українців. 

Останні чотири-п’ять років перед війною з 2017 року спостерігався величезний сплеск популярності російської музики в Україні, і не лише музики. Просто колосальний. Багато людей перебували під впливом російських інфлюенсерів у Тік Ток, в Інстаграмі, у Ютубі. Тому більшість українського контенту просто губилася. Хоча за ці роки виникло чимало крутого продукту, як український стендап. Він дуже розвинувся і став класний. Так, той же Національно визвольний сольник популярний у вузьких колах, але чуваки своїм гумором збирають повні зали. Це приклад, як на фоні всяких там Поперечників, які мегапопулярні, можна бути успішним. Мене також цікавить, де поділися всі ті наші топ рок-гурти з 80-х, 90-х та початку 2000-х років? При всій повазі, але зараз вони збирають хіба сотні людей у клубах. Чому якийсь там Мумій Троль чи Сплін приїжджають сюди і збирають стадіони, викачують гроші і везуть їх до себе? Так не повинно бути.

Частина українців й далі перебувають під впливом російської культури

На твою думку, про що свідчить те, що частина українців у час війни далі не бачить проблеми у любові до російської музики та культури? 

Я вважаю, що частина нашого населення й далі перебувають в російському інфопросторі і вони далі, на жаль, не соромляться цього. Вони не усвідомлюють, що так не можна, що це поза елементарними морально-етичними речами. Щоб це зрозуміти, то їм певно треба, щоб у ракетах були вмонтовані колонки і грала музика Моргенштерна. 

Зараз я заперечую категорично всю російську культуру. Потім будемо розбиратися, хто хороший, а хто ні. Зараз всі хай йдуть за російським військовим кораблем, бо з ними немає про що говорити. Є три види хороших росіян. Перший – той, який воює в ЗСУ. Другий – який донатить ЗСУ. Ну і третій – це мертвий росіянин. Все просто. 

На Zaxidfest за 12 років приїжджало лише три російські групи. Багато це чи мало, то не мені судити. Для порівняння, на деяких українських фестивалях за день виступало у рази більше. Це просто цифри. Але чого їх возили? Чому українські організатори возили російських виконавців? Відповідь проста – гроші. Так, такі фестивалі, як Zaxidfest, Файне місто, Бандерштат та ще декілька є більш ідейними, мають свою місію, несуть українські культурні цінності. Але для решти – це звичайний бізнес, тому вони йшли за бажаннями аудиторії і гаманця. Якщо люди масово слухають Басту, який абсолютний мудак, його привозять і продають всі квитки, то дивиться якийсь комерційний директор і думає, чого я не можу теж так зробити? Так працює ця система.

Я категорично проти примусових заборон, проти пуританських консервативних методів. Не можна молоді нав’язати слухати Калуш, тому що він крутіший. Це так не працюватиме. Бо це виглядає, наче, а давайте слухати, умовно, "Машину времени", бо Nirvana – фігня. Це смішно. Люди мають самі вибирати і розуміти.  

Українців треба заохочувати пізнавати свою культуру та мову ненасильницьким способом

Як це можна змінити, що може допомогти? 

Українцям треба мати більше самоповаги і вчитися любити своє. У поляків найбільш популярні концерти – місцевих артистів. Ніхто з зарубіжних артистів не збирає в Польщі чи у Німеччині більше, ніж місцеві артисти. У нас є ця "проблема" двомовності українців. Деякі вперто не хочуть розмовляти та вчити українську, хоч десятками років тут живуть. Натомість, приїжджаючи у статусі біженців у ту ж Польщу чи Німеччину, йдуть на курси і швидко вчать там мову. Бо поляк чи німець не буде інакше мати з вами справи. То у чому проблема вивчити українську? 

Основна наша проблематика – це мовне середовище. Люди вибирають "какая разница", бо і так зрозуміють. Чим більше людей розмовлятимуть українською, тим менше слухатимуть російську музику. Тут все просто. Тому треба активніше проводити гуманітарну політику, спонукати людей розмовляти українською мовою. Але не насильно, а якось цікаво вводити в україномовний дискурс та культурне поле. Щоб у людей виникало питання, а чого серед українських виконавців я знаю, скажемо, лише Скрябіна та Океан Ельзи? Щоб людям цікаво було самим шукати й відкривати для себе українську культуру. 

Перед війною з’явилася молода українська хвиля у музиці. У 2021 році помітив, що виникло багато молодняку, який крутий не тільки в музиці, а багато де. Ця війна – це величезний трамплін для української культури. Бо зараз значна частина суспільна розуміє, що це "не окей" - споживати будь-який російський медійний продукт. Війна дала великий поштовх до національного самоусвідомлення для дуже великої кількості людей. Вони були "какая разниця" все життя, а тут зрозуміли, що це їх земля і батьківщина, яку вороги хочуть знищити і тому треба її захищати на різних фронтах, у тому числі культурному. Тому зараз наші артисти мають можливість знайти нову цільову українську аудиторію. Але тут ще є питання, чи є у митця внутрішні сили і мотивація творити? Я знаю багатьох митців, які коли почалася війна, казали: я не можу творити, коли люди гинуть. А в інших, навпаки, війна викликає сплеск емоцій і вони більше створюють. Ціль мистецтва, вона ж завжди в кожного різна. 

І ще одна коротка історія про гуманітарну роботу держави. Моя дружина з Харкова. Вона все життя говорила російською. Потім ми одружилися, вона переїхала до Львова і стала розмовляти українською. Колись розповіла таку історію. Вона народилася у 1991 році. Її в незалежній Україні в школі в Харкові вчили, що Бандера – злодій! І тут іронія долі: у перший тиждень війни її школу російськими ракетами зрівняли з землею, в тій, де вчили, що Бандера – злодій. Якщо в нас у деяких школах таке вчили чи може ще вчать, тоді це велика проблема. Нам треба вчити свою історію та мову, виховувати любов до української культури. Це єдиний вихід. 

Всі фестивалі будуть лише після перемоги

Щодо музичних фестивалів, чи можуть вони в принципі бути у час війни?

Ні одного фестивалю не буде. Їх не буде доти, поки Україна не переможе. Великий фестиваль – це, в першу чергу, величезний масив людей. У часи загроз воєнних чи терористичних – це ласі шматки для ворога. Це найбільш небезпечні місця. З міркувань безпеки і здорового глузду ніхто не дозволить їх проводити. Зрозуміло, що ми якось виживаємо. Я за те, щоб держава частково нас фінансувала. Адже були пандемічні роки, тепер війна, тому великі фестивалі мають колосальні фінансові втрати. Напевно, знадобиться 5 років, щоб наздогнати ці втрати. Звісно, що зараз не до фестивалів, зараз, в першу чергу, всі гроші треба в ЗСУ. Але після перемоги, якщо будуть можливості, то я особисто не проти того, щоб держава нам сприяла у проведенні фестивалів. Адже також робимо певну просвітницьку проукраїнську роботу з молоддю.

Не можна допустити амнезії через психологічну потребу відпочити від війни

Війна триває вже декілька місяців і, можливо, ще триватиме довго. Вже помітно, що люди намагаються відпочити від війни і частково забувають про неї. Як ти думаєш, чи правильний такий підхід, і чи припустимий у культурній сфері?

Людина істота біологічна, тому забути щось погане – це нормальна психологія. Нічого дивного. Але, на мою думку, цього категорично не слід робити. Рефлексії артистів на тему війни будуть ще довго присутні. Для прикладу, Друга світова скільки років тому була, але досі бачимо фільми про цей час, які мають успіх і широкий розголос. Українцям треба буде працювати над цим теж, знімати фільми про Маріуполь й інші міста, розказувати світу правду, отримувати Оскари і різні нагороди. Наша історія нічим не гірша і має багато прототипів, як Азов і 300 спартанців, які будуть зрозумілі всім. Нам не треба мовчати. Не можна допускати цю амнезію, яка виникає через психологічні моменти. Я вважаю, що треба працювати й розповідати чим більше світові про нашу українську історію та культуру.

• Нагадаємо, Верховна Рада підтримала законопроєкти про заборону російської музики та книг

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал