Про стратегію розвитку регіонів під час війни, повернення мігрантів та надприбутки банків. Розмова з Богданом Данилишиним 

Богдан Данилишин є одним з найвідоміших прикарпатців. Він – колишній міністр економіки, при якому Україна стала членом Світової організації торгівлі. З 2016 року і до жовтня 2023 року був головою і членом Ради Національної банку України. Уродженець Івано-Франківщини Богдан Данилишин нині очолює кафедру регіоналістики та туризму КНЕУ. У розмові з "Еспресо.Захід" Богдан Далинилишин розповів, як можуть розвиватись регіони під час війни, чому нам потрібна нова стратегія просторового розвитку держави, а також за рахунок чого українські банки змогли отримати надприбутки в умовах економічної кризи 

Воєнна економіка – це економіка державних стимулів

Оскільки ви є завідувачем кафедри регіоналістики та туризму, хотілося б почати розмову саме з регіонів. Наскільки війна змінила економічну і соціальну карту України?

Кафедру у Київському Національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана я очолив відразу ж після повернення з Чеської республіки, де в 2011 році одержав політичний притулок. Тому питання регіоналістики, розвитку регіонів завжди залишаються в центрі моєї уваги і є предметом наукових досліджень кафедри. Звичайно, довоєнні пропорції розвитку і розміщення продуктивних сил в цей час порушені. В окремих випадках – відновленню не підлягають. Має бути визначена нова Стратегія просторового розвитку держави, яка б враховувала нові територіальні розклади щодо ринку праці, використання природних ресурсів, інших складових продуктивних сил. Нова Стратегія розвитку – це Стратегія формування потужних економічних кластерів (інноваційно-промислових, аграрних, рекреаційних тощо), які збалансовано зміцнюють регіони і вибудовують цілісну систему економічних зв’язків країни. Сильні регіони – сильний центр.

Що потрібно для того, аби регіони, віддалені від зони бойових дій, змогли компенсувати втрати промислових гігантів сходу країни?

Фактор безпеки – ключовий фактор для початку повноцінного процесу відновлення. Однак він – не єдиний.

Потрібні ефективні економічні моделі на рівні всієї країни. Стратегія економічного розвитку – це стратегія продуктивного перерозподілу виробничих, трудових та фінансових ресурсів, а також міжнародної допомоги на цілі відновлення та нарощування виробничого потенціалу країни, створення робочих місць.

Екстраординарні виклики потребують мобілізаційної економіки. Приватний сектор не здатен оперативно приймати стратегічні рішення, і не має для цього достатніх ресурсів. Історичні приклади ефективного подолання воєнних викликів передбачали збільшення перерозподільчої ролі держави в економіці. Це дозволяло ефективного концентрувати ресурси на пріоритетних завданнях. Тому грамотна державна економічна політика, в тому числі на регіональному рівні, – ключова складова успіху.

Пріоритет – реалізація проєктів, що створюють довгострокові робочі місця, а не разові заходи, на кшталт перекладання бруківки.

Однак і регіони мають усвідомлювати себе не тільки як одержувачі субвенцій і субсидій. Кожен має відчувати внутрішні можливості, які можна залучити для розвитку, усвідомлення своєї місії в країні. Якщо хочете – самодостатній регіон в умовах унітарності.

Нещодавно Держагентство розвитку туризму оприлюднило статистику надходжень податків від туризму. Ваша рідна Івано-Франківщина виявилась єдиною західною областю, де такі надходження впали, порівняно з 2021 роком. З чим це може бути пов’язано?

Туризм, це не головне, що під час війни має відображати успішність регіону. Хоча і тут варто предметно розібратись з цим питанням, особливо, де зареєстровані суб'єкти господарювання, які і де податки вони сплачують.

Як можна повернути українських мігрантів додому

Свого часу ви змушені були іммігрувати до Чехії. Що спонукало вас повернутись в Україну? 

Я завжди прагнув до здійснення реформ в Україні. Як колишній міністр економіки я ініціював створення українсько-американської Ради з торгівлі та інвестицій. При мені Україна стала членом Світової організації торгівлі та Європейської асоціації вільної торгівлі. Я провів 18 раундів переговорів з Європейським Союзом про зону вільної торгівлі. А під час зміни влади в Україні змушений був просити політичного притулку в Чехії.

Що може спонукати тисячі мігрантів, які виїхали за кордон через війну і уже налагодили там життя, повернутись в Україну? Чи не може статись так, що найбільш дефіцитним ресурсом для повоєнної відбудови буде саме людський ресурс?

Так, дійсно може так статися, що дефіцитом буде людський ресурс. І так, на жаль, вже відбувається. Ще до війни з України виїхало близько 2 млн громадян, війна збільшила це число до 8 млн осіб. Робочі місця та перспективи розвитку бізнесу на економічній території України – єдине, що може повернути людський ресурс. А це, своєю чергою, залежить від розумної економічної політики.

Якщо ми надалі нагромаджуватимемо сотні мільярдів гривень в банківській системі і не будемо думати про їх залучення у створення робочих місць – так і буде. Якщо ми будемо виконувати другорядні роботи з перекладання бруківки і не приділяти уваги сталим моделям залучення робочої сили до виробництва товарів та послуг, – так і буде.

Зараз банківська система України як інституту фінансового посередництва – фактично не функціонує. Той мізерний рівень фінансового посередництва, який вона забезпечує, скоро буде вкладатися в статистичну похибку.

Лише цілеспрямована комплексна державна політика залучення інвестицій в нові робочі місця допоможе повернути своїх мігрантів або залучити мігрантів з інших країн. Кошти міжнародної допомоги, іноземні інвестиції, національні заощадження – потенційні джерела таких інвестицій. Справа лише за параметрами фіскальної, монетарної та структурної політики, щоб ці кошти потрапили у реальні виробничі проєкти, а не загрузли в високих процентних ставках чи непотрібних проєктах (на кшталт закупівлі лампочок чи перекладання бруківки).

Сусідам потрібні не конкуренти, а партнери

Від 6 листопада частина пунктів пропуску на кордоні з Польщею заблокована польськими перевізниками.  Які наслідки ця блокада матиме для української економіки, якщо вона триватиме до 3 січня, як це було анонсовано? 

Україні потрібно навчитися жити так, щоб економічні відносини з іншими країнами були взаємовигідними. Для цього потрібно максимально ефективно використовувати власну економічну територію, трудові та фінансові ресурси, створювати робочі місця тут, а не виштовхувати людей на заробітки в інші країни, а потім просити ці країни про допомогу. Сусідам потрібні не конкуренти, а партнери. Це ж стосується і українських автоперевізників.

Як би нам не хотілося перекласти провину на польських підприємців, треба дивитися на проблему глибше. Чому багато українських громадян не працевлаштовуються в Україні, а шукають заробітки в інших країнах, відбираючи робочі місця у місцевих громадян?

Цю проблему повинні зрозуміти всі – насамперед влада, потім бізнес і прості громадяни.

Звичайно, є проблема дієвості європейських інститутів в питанні функціонування пропуску вантажного транспорту через українсько-польський кордон. Але не слід забувати і про економічні першопричини. Неможливо побудувати стійку економічну модель, що пріоритетно покладалась б на ресурси інших країн. Рано чи пізно це закінчується, що ми і спостерігаємо.

Чого очікувати, якщо міжнародне фінансування у 2024 буде меншим, ніж передбачено у бюджеті

У законі про бюджет на 2024 рік між першим і другим читанням обсяг зовнішніх запозичень скоротили на 106 млрд грн. Чи можливо ці кошти залучити на внутрішньому ринку? Чи все ж варто очікувати у наступному році скорочення бюджетних витрат? 

Під час підготовки бюджету до ІІ читання зменшено сам дефіцит державного бюджету (на 81,4 млрд грн) і дещо змінено структуру його фінансування. Якщо в проєкті бюджету першого читання валові внутрішні позики (в сумі 421,6 млрд грн) мали бути повністю використані на погашення внутрішнього боргу, забезпечивши "нульове" внутрішнє фінансування дефіциту бюджету, то в остаточній версії бюджету внутрішні позики було збільшено і чисте внутрішнє фінансування становитиме 81,4 млрд грн. Це невелика сума, яку цілком реально залучити з внутрішнього ринку, її відносна величина складає лише 3% чистих активів українських банків.

Частково зменшення гривневої величини зовнішніх позик пояснюється чисто зміною середнього обмінного курсу, що враховувався в розрахунках: 41,4 грн в першому читанні проти 40,7 грн за 1 дол. США в другому читанні.

Можливість фінансування бюджетних витрат у планованих обсягах у наступному році значною мірою залежить від повноти та ритмічності отримання міжнародної фінансової допомоги. Уряд заклав до бюджету 2024 р. залучення 42 млрд дол. США іноземних грантів та зовнішніх офіційних позик. Якщо надходження від держав-союзниць будуть меншими, то влада змушена буде розширити внутрішні запозичення (в т.ч. від НБУ), або ж вдатися до певного скорочення бюджетних видатків.

Радикальне скорочення фінансових ресурсів у розпорядженні держави під час війни було б самовбивчим кроком. Тому у критичному випадку – для збереження фінансування важливих видатків на оборону та соціальну сферу – держава може залучити обмежене фінансування бюджетного дефіциту через викуп державних облігацій Національним банком.

Такі позики мають поворотний характер, як це вже відбувалося в 2022 році. Грошова емісія на фінансування бюджетного дефіциту є таким же каналом надходження грошей в обіг, як і рефінансування банків чи викуп іноземної валюти на ринку (що відбувається постійно). Ключове питання тут полягає в тому, що будь-яка емісія повинна мати контрольований характер, враховувати попит на гроші в макроекономічній площині та містити запобіжники для недопущення перетікання емітованих коштів на валютний ринок. Якщо ці умови виконуватимуться, то темпи інфляції та номінальної девальвації гривні матимуть стриманий та передбачуваний характер.

Пріоритети децентралізації не можуть бути вищими за пріоритет збереження державного суверенітету

На фоні акцій протесту "дрони vs стадіони" з місцевих бюджетів вилучили військові ПДФО. За оцінками уряду, це понад 93 млрд на рік. Як втрата такої значної суми податків позначиться на регіонах? І чи не означає є це рішення кінець децентралізації?

Під час війни на виживання української держави пріоритети децентралізації не повинні підміняти чи ігнорувати головний пріоритет для всіх українців – збереження державного суверенітету і відновлення територіальної цілісності. Реалії воєнного часу передбачають необхідність максимальної концентрації економічних і фінансових ресурсів країни у сферах, які забезпечують військову перевагу над ворогом і звільнення суверенної території України від окупантів. А більша частина видатків місцевих бюджетів не забезпечує розв'язання цих завдань, тоді як видатки держави на оборону, безпеку і частково на правоохоронну діяльність фінансуються з Державного бюджету.

За моїми оцінками, рішення про повне перерахування ПДФО з військових до Державного бюджету не матиме вагомого негативного впливу на стан місцевих бюджетів. Адже, здебільшого, вони не втратять нічого, порівняно з 2021 роком, коли на грошове забезпечення військових держава витрачала в рази менші суми, ніж під час воєнного стану. Для покриття об’єктивно існуючого дефіциту певних місцевих бюджетів уряд передбачив збільшення дотацій вирівнювання з Державного бюджету та запровадження низки цільових субвенцій. Ці кошти компенсуватимуть недостатність доходів багатьох місцевих бюджетів для фінансування власних і делегованих повноважень.

Обвал гривні у 2014-2015 рр був наслідком непродуманих дій НБУ

Ви шість років були головою Ради НБУ, а до кінця жовтня – членом Ради. Тепер, з відстані часу, можете охарактеризувати, як змінилась політика НБУ з 2016?

Після повернення в Україну мене двічі обирали головою Ради Нацбанку. Мені довелося працювати з чотирма головами НБУ. Я пишаюсь тим, що ми всі ці роки утверджували принципи корпоративного управління в Національному банку, кращі традиції центральних банків світу. Однак тепер, після моєї відставки у зв’язку закінченням терміну повноважень, мені боляче дивитися як знівельовується корпоративне управління в НБУ, ліквідовується секретаріат Ради НБУ і його функції передаються Офісу правління, посилаючись на якісь уявні європейські практики, відбуваються незрозумілі кадрові перестановки і багато чого іншого. Ще раз підкреслю, що наглядові ради центральних банків відіграють ключову роль в системі їх підзвітності.

До речі відзначу, що, за даними експертів МВФ, – наглядові ради функціонують у 170 центральних банках. Загальною їх функцією є контролювати керівництво центрального банку та надавати власникам центрального банку (як правило, уряду або парламенту) звіти та власні висновки. Фактично члени наглядових рад мають виконувати роль посередників між політиками та керівництвом центрального банку. Сильна і незалежна наглядова рада ізолює центральний банк від прямого впливу з боку політичних органів і, тим самим, забезпечує автономність центрального банку. Це ми і намагалися здійснювати в період 2016-2022 років. Попри те, що Наглядова рада має, перш за все, діяти в інтересах і межах мандату центрального банку (фідуціарні обов’язки), вона також підзвітна політичним інстанціям і громадськості щодо виконанням своїх обов’язків з нагляду за центральним банком. На жаль, у нас якщо щось не подобається правлінню НБУ, то відразу здіймається крик про незалежність НБУ, залучаючи до цього як міжнародні структури, так і доморощених підгавкувальників. Держава – це первинне, і центральний банк має служити інтересам держави, а не “пихатитися” своєю незалежністю.

Завдяки чому вдалось уникнути "банкопаду" під час великої війни та втримати курс гривні? 

З перших днів запровадження військового стану Національний банк запровадив режим фіксованого обмінного курсу та провів її керовану девальвацію на 25%. Це принципово відрізнялося від ситуації 2014-2015 років. Тоді трикратна девальвація гривні була наслідком сліпого відпускання гривні у вільне плавання. Це не лише знецінило доходи українців, а й спричинило значні розриви у балансах банків (проблема currency mismatch між активами і пасивами банків та залежність якості валютних активів від економічної ситуації в країні). Валютна криза 2014-2015 років дала поштовх до банківської кризи, а потім – спричинила кризу державного боргу. Тодішня девальвація гривні була об’єктивно обумовлена станом економіки та валютних резервів країни, однак саме через непродумані дії НБУ девальвація набула таких гігантських масштабів.

В 2022 році ми уникнули валютної кризи завдяки правильному курсовому режиму і отриманню достатніх обсягів міжнародної фінансової допомоги для його впровадження.

Відсутність суттєвих впливів економічної кризи на банківський сектор також обумовлена їх низькою кредитною активністю. Напередодні війни кредитні зобов’язання економіки перед банками становили лише 15% ВВП. Відповідно тиск на банки був меншим, як і менша кількість самих банків, що дозволило уникнути масових банкрутств банків. Для порівняння: у 2013 р. рівень банківського кредитування економіки сягав 70% ВВП.

Якщо банки є автономними відносно власної економіки (мінімальним чином кредитують її), а більше зорієнтовані на короткострокові фінансові операції з центральним банком (депозитні сертифікати НБУ), то й критичний стан економіки під час війни майже не зачіпає фінанси банків.

Наприклад, у поточному році реальний ВВП України є на 25% нижчим довоєнного рівня, але прибуток банків, навпаки, в рази зріс відносно 2021 року. І це є своєрідною аномалією. В розвинених ринкових економіках фінансовий стан банків є чутливим до зростання чи падіння реальної економіки, оскільки суттєва частина активів банків припадає на кредити в реальну економіку. Якщо позичальники банків втрачають доходи чи банкрутують, то й якість кредитного портфеля банків різко погіршується. Однак в Україні критичний стан економіки співіснує з рекордною прибутковістю банківського сектора. Причому ця прибутковість банків фактично забезпечена державними коштами, які формують понад 50% процентних доходів банків.

У 2023 році банки мають отримати близько 100 млрд грн відсотків за депозитними сертифікатами НБУ. Це прямі вирахування з доходів НБУ, які він мав би перерахувати до державного бюджету. Як результат, за підсумками 2023 р. НБУ має зарахувати до дохідної частини бюджету тільки 17,7 млрд грн. Отримавши від уряду майже130 млрд. грн. процентів за ОВДП, НБУ перераховує більшу їх частину банками, які майже не виконують посередницьких функцій за так звану "мобілізацію надлишкової ліквідності". Ось так на перетоках державних коштів дуже непогано почуваються комерційні банки.

Чи можна нині назвати НБУ абсолютно незалежним органом?

Щодо незалежності НБУ, то той формат цієї незалежності, що був впроваджений в Україні, фактично робить його незалежним не лише від органів державної влади, а й від суспільства та його представницького органу - Верховної Ради. Таку ситуацію важко уявити собі в країнах з розвиненою демократією та інституційно сформованими центральними банками. Незалежність центрального банку завжди має балансуватися його підзвітністю перед суспільством і президентом/парламентом у рамках класичної системи стримувань і противаг.

На жаль, в Україні питання здорової підзвітності центрального банку виходять з поля зору прихильників його незалежності. Центральний банк, будучи державним інститутом, фактично відсторонився від потреб держави та існує в окремій "інфляційній" стратосфері. Відсутні здорові комунікації центрального банку з суспільством і зважена професійна реакція центрального банку на екзистенційні виклики, перед якими постало суспільство та держава.