Благодійність як терапія: історії львівських волонтерів про допомогу дітям

День захисту дітей – це не лише веселе свято, а передовсім нагадування дорослим про необхідність захищати життя, права та здоров'я дітей, можливість малюків навчатися, займатися улюбленою справою і рости щасливими. Однак є люди, які згадують про ці завдання не лише раз на рік, 1 червня, а живуть турботами дітей щодня – волонтери та благодійники. 

Сьогодні, в Міжнародний день захисту дітей, Еспресо.Захід розповідає про маленьких українців, яким бракує одягу, їжі, а інколи найціннішого – здоров'я. 

А також про волонтерів, які здійснюють мрії малюків.

Для волонтерки Уляни Флишко допомога іншим – це спосіб життя. Вона одна з чотирьох співзасновників благодійного фонду "Здійснити мрію". Заснували БФ разом з Андрієм Витрикушем, Ігорем Мойсеєнком і Оксаною Якимів. 

Фото: Уляна Флишко
"Нашою метою було давати змогу здійснювати мрії багатьох людей із сектору потребуючих. Почали з такого напрямку роботи, як відвідування сиротинців і допомога їхнім мешканцям, допомога багатодітним сім'ям, де є потреби в дітей".

Основна робота Уляни – редакторка видання в екологічній компанії. Але каже, що волонтерська робота займає 80 відсотків особистого й робочого часу. А почалося все ще 6 років тому, коли волонтерство стало певною терапією. 

"2015 року в мене в житті відбулися деякі стресові обставини, які потребували іншої концентрації на чомусь. От власне волонтерство врятувало мене, допомога іншим допомогла мені", – каже Уляна Флишко.

Потреби в допомозі є різні – комусь достатньо обіймів

Уляна Флишко розповідає, що насправді волонтером для потребуючих діток може стати кожен, бо часто їм не вистачає найпростішого – обіймів і добрих слів. 

А ще зізнається, що найбільша винагорода й емоційне піднесення за роботу – коли на власні очі бачиш результат.

"У сиротинці в Краковці є хлопчик Святослав. Для нього найбільшою насолодою є те, коли ви дозволяєте йому вас обійняти й почути добрі слова. Йому бракує цих слів, уваги, обіймів, хоче, щоб його похвалили".

Однак є діти, для яких обіймів замало. Волонтери практично безперервно збирають гроші для лікування малюків, хворих на важкі недуги.

Уляна розповідає про випадок, яким пройнялася не лише вона, а й багато інших благодійників. Йдеться про 14-річну Юлю, котра до дня Миколая написала листа з проханням, що вирізнялося з-поміж інших. Там було єдине побажання щодо подарунка  – дівчинка просила здоров'я. У 7-річному віці вона, бавлячись у своєму домі, зачепила ручку шафи і шафа впала на неї. Внаслідок цього дитина впала ще й на цвях, який їй пошкодив хребет, пробивши спинний мозок. Відтоді Юлечка прикута до ліжка. Волонтери долучилися до того, аби дівчинці  оплатили реабілітацію у Модричах. 

"За короткий термін нам вдалось зібрати 96 тисяч гривень на реабілітацію. Після цього в неї трошки відновились рухи кінцівок, але ходити вона, на жаль, не може, бо цього курсу замало для повноцінної реабілітації. 7 років пролежати і за місяць витягнути з такого важкого стану – це дуже мало", – каже Уляна і сподівається, що в Юлі такий шанс буде.

Алгоритм доброти вирахувати неможливо

Уляна розповідає, що дуже тісно пов'язана зі своїми підопічними. Не вважає їх хворими, навпаки – сприймає як найкращих друзів, у яких є чого повчитися. 

"Я майже з усіма нашими підопічними в дуже тісних і дружніх відносинах. Хвилююся, коли не можу допомогти зібрати кошти в короткий термін".

За яким принципом жертводавці перераховують кошти, волонтерка не знає. Каже – деяким дітям кошти вдається зібрати миттєво, а збір для інших зупиняється, ледь розпочавшись.

"Настільки все відбувається по-різному зі збором грошей, що навіть сама цього не розумію. Працюючи роками в цій сфері, не можу пояснити, за яким алгоритмом люди жертвують кошти. Я є автором дописів, усе описую однаково, в одному стилі, фото даю теж від себе на власній сторінці. На одну дитину може прийти необхідна сума коштів вже за лічені дні, а на іншу – кілька сотень гривень, і збірка зупиняється. Не можу зрозуміти, від чого це залежить", – каже волонтерка.

На сьогодні у благодійному фонді є в черзі кілька дітей, батьки яких просять допомогти зі збором коштів. Є дитина в якої рідкісне захворювання СМА. Якщо до дворічного віку не зробити певну ін'єкцію, дитина не може повноцінно жити або й узагалі помре. Для того, щоби зібрати 2 мільйони доларів, залишилося 8 місяців.

Допомога – з рук у руки, щоб не було зловживань

Волонтерка додає, що кількість звернень почала зростати. А також каже, що трапляються різні ситуації, де доводиться обирати, як саме допомогти тій чи іншій дитині. Бо є такі батьки, яким легше звернутися по допомогу, ніж піти на роботу працювати. 

"Є різні випадки стосовно зловживання, але ми переглядаємо кожну ситуацію окремо. Було, скажімо, коли мама не хоче працювати, хоча має для цього всі фізичні дані. Їй зручніше просити про допомогу. Але ми розуміємо, що з такою мамою живе двоє чи троє дітей і їм потрібна їжа, у що одягнутися й чим побавитися. Тому купуємо цю допомогу цільово і передаємо з рук в руки. 

Найперше – це продукти харчування. Часто отримуємо необхідні речі від благодійників з-за кордону. Є пан Михайло Захаревський, він завжди відгукується на наші прохання", – додала волонтерка.

Уляна Флишко тішиться, що довкола доброї справи об'єдналося багато людей, які вкладають свою працю і нічого не просять натомість. Найбільше її тішить, що до проєкту активно долучається молодь. 

"Молодь дуже активна. За кілька днів у вайбер-групі долучилось понад 100 людей. Кільком людям самостійно вести всі справи дуже важко, не лише морально, а й фізично, тому руки, які допомагають, завжди потрібні. Мені дуже пощастило з людьми, які навколо мене. Вони допомагають матеріально, організаційно. Тих, хто відгукується на мої заклики, дуже багато. Від чого залежить те, на кого їх увага зосереджується, не знаю. Можливо, фото якість емоційніші, чи повідомлення емоційніше", – додає вона.

Найцінніша допомога – не гроші, а любов

Волонтерка Уляна Флишко бажає всім батькам, волонтерам і соціальним працівникам насамперед дарувати дітям любов. Бо це те, чого реально не вистачає не лише обділеним батьківською опікою діткам, а й дітям із повноцінних родин. Вона зізнається, що й у дорослому віці вражена чути такі слова:

"Моя мама цього року на мій день народження сказала: "Я тобі дарую найцінніше, що в мене є, – свою любов до тебе". І я відчула такий заряд, як ніколи й ні від чого іншого. 

Бажаю батькам, щоб вони частіше говорили дітям про найцінніше, що в них є, – про свою любов. Діти від цього заряджаються. Навіть, якщо хтось приїжджає в сиротинці, просто сказати їм: "Я тебе люблю".

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку