Мені не зовсім зрозуміло, чому неділю жінок-мироносиць у церковному середовищі прийнято вважати таким собі "жіночим" днем. Бо був ще Йосиф Аримафейський, а він - не жінка. Бо восьме березня вже минуло, а в мене кожен день року - день жінки, в іншому тілі я ще не була і не знаю, що це таке - бути не-жінкою. Не те, щоб мені набридло у своєму тілі, просто не люблю багато галасу з приводу анатомії-фізіології. Але поділюся кількома думками при святі, бо мені шкода, що інші дівчата не розуміють своїх переваг, будучи у зоні дії Церкви.
У нинішньому світі, де так мало затишку і так багато галасу, я, сучасна білошкіра європейка із зеленими очима, 30+, ніде не маю стільки свободи, як у церкві.
Бог дає мені можливість піднятися на рівень догори і перестати безперестанку макіяжитись, поправляти неслухняне пасмо волосся, яке вибивається із зачіски і пильнувати інші частини мене самої, щоб сподобатися протилежній статі - я можу прикрити волосся хустиною і хоч на трошки забути про тіло, піднятися над тілом, яке щодня завдає мені стільки клопоту. Хоч комусь не треба моя укладка, "стрілки" біля очей і щільний шар тонального! Дякую, Боже!
Бог дає мені можливість забути на якийсь час, що я - мисливиця і я - здобич. Звиняйте, мужчини, не сьогодні. Є Хтось більший.
Бог дає мені шанс реалізувати своє відчуття краси і естетики - Його храми потребують моїх квіткових композицій. Мої руки тут потрібні, і це дає мені силу вирощувати квіти, привезені з будь-якої точки на карті світу. Я теж - трохи творчиня, я теж народжую нові незнані світи, бо зернятка сходять, пагони вибухають зеленню, пуп’янки розпускаються і стають неймовірної краси квітами, які прикрашають Дім Головного Садівника. Це в мене від Тебе, Боже - любов до квітів і творчості.
Бог не вимагає від мене обов’язкової щонедільної присутності і всього набору якостей супержінки, як це робить зараз світ і всі довкола. Він дає мені час на себе саму, час на відновлення з незмінною циклічністю - і якщо я залишаюся вдома у ці дні, то навіть тоді я сама - гімн творенню і життю. Усе нове приходить через мене, крізь мене і в цьому найбільша творчість, крім лише покаяння.
Бог дає мені радість творця - я можу складати букви у слова тут вам у цьому #не_блог_про_не_Бога і бути від цього щасливою. І я не відчуваю себе від цього меншою від мужчин.
Коли чоловіки розбіглися, як церковні миші у неділю, їм на зміну прийшли тендітні і сильні жінки з повними посудинами мира. Їм не було часу на власний відчай, сумніви, страхи та інший комплекс почуттів - у них було серце і повні посудини мира. Жінки приходять тоді, коли роль мужчин вичерпана, коли потрібна сила серця. Бо ніхто не вищий і не нижчий - ні ми просто потребуємо один одного, доки дихаємо і навіть у Вічності.
Бери своє миро і йди у мир!
Такий сьогодні меседж дня - для мене і для тебе, тієї, яка зараз читає ці рядки.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.