Азовсталь – українська Масада. Ми ще не дійшли до фіналу і повинні зробити усе, щоб не дійти. Блог Миколи Княжицького

Азовсталь. Держави будувалися на трагедіях, які об‘єднують народ. Це було тоді, коли світ керувався національними егоїзмами і грошима. Ми стверджуємо зараз, що демократії будуються на цінностях

Євреї будували державу, щоб не було повторення Холокосту. Але була ще одна трагедія, згадуючи про яку євреї кажуть: ніколи знову. Це трагедія Масади. Я був у Масаді і це справляє неабияке враження.

Ось що пише Вікіпедія:

"В 67 році н.е. в Масаді отаборилися сікарії, представники радикальної партії, що очолила повстання проти римлян, яке переросло в тривалу Юдейську війну. У 70 році н.е., після взяття римськими легіонами Єрусалима, Масада виявилась останнім оплотом повсталих. Захисників фортеці ледве нараховувалось під тисячу осіб, разом з жінками і дітьми, але вони спромоглися утримувати Масаду ще впродовж майже трьох років. Близько дев'яти тисяч рабів прокладали дороги і тягали землю для спорудження облогового валу навколо фортеці і ділянок для метальних машин і тарану.

У 72 р. н.е. римляни розпочали облогу. Коли навесні 73 р. н.е. римляни змогли підпалити додатково зведений сікаріями внутрішній оборонний мур, що складався з дерев'яних дощок і колод, долю Масади було визначено. Не бажаючи здаватися на поталу ворога, сікарії вирішили заподіяти собі колективне самогубство. Кинули жереб і обрали тих десятьох, що мали стати виконавцями загальної волі, – саме вони вбили усіх захисників фортеці, жінок і дітей, а тоді один, визначений також жеребом, покінчив з рештою дев'ятьма, а тоді вже вбив себе".

У той час не було Інтернету. Ніхто не знав, що відбувається у Масаді. Кожен народ має свої героїчні фортеці.

Уявіть собі, якби весь світ спостерігав за тим, як живуть оборонці Масади, як тримають облогу, поіменно знав більшість героїв! І як у кіно спостерігав би за трагедією, думаючи: це не наша війна. Вони самі вибрали свою долю.

Азовсталь – українська Масада. Ми ще не дійшли до фіналу і повинні зробити усе, щоб не дійти. Усе від нас залежне.

Перед війною став популярним серіал "Гра в кальмара". Кожен у світі зараз перетворився на учасника цієї смертельної гри. Просто у різних ролях.

Можна сказати різне. Мовляв, Зеленський не дав наказ про відступ перед оточенням, а повинен був. Або, що захисники Азовсталі і самі мали розуміти наслідки впертості. Це пост про інше.

Цілий світ спостерігає у прямому етері за трагедією молодих українців, які героїчно боронять свою Україну, свій Маріуполь, свою Масаду і мовчить.

Вони врятували багатьох жінок і дітей. І світ тут допоміг. Але чому повинні загинути на очах світу захисники, коли це ніяк не вплине на хід війни?

Брехливий нацистський російський агресор майже переконав світ, що ці люди самі є нацистами. А це чесні герої, серед яких окрім українців є люди татарського, єврейського, російського і іншого походжень. Вони захищають демократію і Європу.

Втім, навіть Інтернет не може перемогти байдужості і об‘єднати людей для перемоги над злом, яке несе смерть.

Сучасні війни у відкритому світі повинні спиратися на солідарність добра. І тоді добро переможе.