Має залишитись лише один: Садовий нищить УГП, на черзі Голос?

На такі висновки наштовхує ситуація на Львівщині, яка склалася за результатами місцевих виборів, аналізує "Еспресо.Захід".

Після сенсаційного успіху проєкту "Самопоміч" на парламентських виборах 2014 року її лідер Андрій Садовий був переконаний, що йому незабаром підкоряться усі найвищі кабінети на Печерських пагорбах.

Тоді йому здалося, що він зі своєю партією надовго і всерйоз зайняли нішу такої бажаної для українського виборця, але від того не менш міфічної, "третьої сили".

Це переконання знайшло своє відображення й у політичній грі, яку розпочала партія. Якщо перебування у статусі "ні у владі, ні в опозиції" та чисельні неоднозначні кроки у парламенті спочатку навіювали ореол таємничості та політичної мудрості, то згодом – остаточно відбили інтерес виборця до цього проєкту, який перестав бути зрозумілим і прогнозованим.

Вагомим аспектом цього фіаско стала й особиста політична поразка Андрія Садового. Маючи після 2014 року рейтинг, що дозволяв вимальовувати собі президентські амбіції, маючи у 2016 році пропозицію від влади очолити уряд, Садовий закінчив тим, що у 2019 році знявся з перегонів на користь "сильнішого" кандидата, яким виявився стабільно "непрохідний" Анатолій Гриценко.

Можна багато говорити про те, що позицію найуспішнішого мера обвалила Грибовицька трагедія, розвезення сміття по цілій Україні та протистояння з центральною владою, що супроводжувало ці скандали. Але справжньою причиною стало те, що люди втомились від "месіанства" Садового (згадати хоча б історію з "маленьким Ісусиком", який благословив його на президенство) та його незрозумілої, відірваної від реального ґрунту, позиції. Позиції, яка все більше нагадувала методи дестабілізації внутрішньої ситуації у країні та асоціювалась не з "третьою силою", а з "п'ятою колоною".

Відтак, не потрапивши знову у парламент, "Самопоміч" сконцентрувалась на утриманні базового регіону – Львівщини. Адже, хоч як ця партія не розповідала про потужний столичного осередок, його, а заразом і весь київський плацдарм, вдалося розтрощити одним політичним демаршем.

Та, як виявилося, поки Андрій Садовий, замість пильнувати господарку у Львові, проводив більшість часу у Києві – почав стрімко валитись і місцевий рейтинг.

Не дивлячись на, здавалося б, переконливий результат у другому турі виборів мера Львова у 2020 році – це були найважчі перегони за всі три каденції Андрія Садового. Відрив від опонента – Олега Синютки, був мінімальним і лише жорстка мобілізація адмінресурсу та власного електорату дозволила чинному меру залишитись на посаді.

Якщо в головному кабінеті Ратуші Андрію Садовому вдалося втриматись, то у сесійній залі він остаточно втратив зручну для себе більшість. Шалені зусилля та політичні маніпуляції не дозволили сформувати слухняну коаліцію з числа депутатів, що виливається у те, що мер все більше втрачає важелі впливу, які він безцеремонно узурповував в попередні роки.

У такій ситуації мер Львова щораз більше втрачає свою політичну суб'єктність. І це на фоні того, що зараз голови міст в Україні навпаки нарощують свою вагу. І якщо колись Андрій Садовий бачив себе щонайменше мером Києва, то за прихильністю рідної громади зараз він суттєво поступається навіть головам Тернополя та Івано-Франківська.

За обставин жорсткого протистояння з більшістю у Львівській міській раді та втратою всеохопних повноважень, лідери "Самопомочі" всерйоз задумались над розчищенням електорального поля для чіткої політичної демонстрації свого сегменту. Що стає особливо актуальним на тлі постійних розмов про позачергові парламентські вибори. Адже якщо основні політичні гравці не бачитимуть користі від домовленостей з Андрієм Садовим (читай, впливом на електорат) то його остаточно зіштовхнуть з політичної шахівниці України.

Першою жертвою цих процесів стала Українська Галицька партія. Саме вона була зручною опозицією для промерської більшості у минулій каденції ЛМР. Молоде та ідейне членство цієї партії з усіх сил щиро намагалось зробити наше місто кращим, а свою структуру – сучасною та прогресивною. Та насправді ця партія мало чим відрізнялась від класичних політичних проєктів в Україні – з жорстким спонсором, який підпорядковує її своїм політичним інтересам та розставляє своїх людей на ключові позиції.

І це стало зрозуміло відразу після того, як УГП програла політичний кастинг братам-конкурентам з "Голосу". Саме ця партія, наче зроблена за лекалами "Самопомочі", слід у слід йде шляхом "старшого брата": харизматичний лідер, який не може визначитись між мерством/музикою та політикою – третя сила чи "надпозиція" – падіння рейтингу до рівня статистичної похибки – формування плацдарму в базовому регіоні.

Зараз вони зайняли нішу зручної опозиції для мера, а, відтак УГП взагалі втрачає цінність на й так обмеженому ліберальному полі місцевого електорату.

Так виглядає, що саме УГП стане офірним цапом, якого першим покладуть на вівтар нового політичного проєкту, який на уламках цих трьох партій мав би повторити попередні успіхи.

Уже зараз зрозуміло, що його формуватимуть на базі харизматичного лідера, яким для усіх цих гравців залишається Андрій Садовий. Так само зрозуміло, що він ніколи не виходить з позиції партнерства і розуміє лише підпорядкування, або силу.

І якщо у випадку з УГП, тут йшлося про проєкт місцевого олігарха, чимало ключових учасників якого так чи інакше, але чітко пов'язують з мером Львова, то у випадку з "Голосом", інтереси зав'язані на значно вищому рівні.

Тому у стосунках між ними не можна відкидати жодного розвитку подій: від партнерства до жорсткої конфронтації. Та, в будь-якому випадку, зараз "Самопомочі" треба перемогти у відборі на те, щоби знову стати основою "западенського" ліберального політичного проєкту, за який так охоче голосували виборці. Такого собі не зовсім зрозумілого екзота, пов'язаного з міфом про патерналізм Львова, який виступає правонаступником слави творця незалежності Народного руху В'ячеслава Чорновола, а зараз протистоїть у патріотичному сегменті "баригам" з "ЄС". І якщо для цього лідерам "Самопомочі" потрібно буде технологічно, психологічно чи медійно знищити місцевий "Голос" (на центральному рівні він і сам вміло себе зруйнував), то за тим справа не постоїть. Тим більше досвіду і ресурсів для цього у них вдосталь.

Вселяє надію, що зараз питання, чи вдасться "політичним елітам" переформатувати сили перед наступним походом у Раду залежить не тільки від "ляльководів", але й від тисяч провідних членів цих партій, які своєю активністю та ідейністю творили потужну мережу, а зараз не менш натхненно борються з узурпацією. А це потужна сила, яка є в УГП та «Голосі», але якої немає у "Самопомочі".

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.