За статистикою, 11% випускників інтернатів вчиняють самогубство, а лише 5% соціалізуються. Частина потрапляє до тюрем. Без індивідуального розвитку сиротинці виховують споживацтво, а діти звідти не мають орієнтирів, навичок життя поза стінами інституції. А що буває, коли спробувати допомогти соціалізуватися, або ж взагалі – врятувати сім’ю, яка потрапила у скруту, запобігти візитам Служби у справах дітей та працівників інтернатів? Відповіді знають керівниця програми "Добрий сусід" від Львівської освітньої фундації Оксана Штибель та волонтерка Оксана Надулична, що стала доброю сусідкою. Про щасливі історії жінки розповіли журналістці "Еспресо.Захід".
Програма "Добрий сусід" існує чотири роки й допомагає людям в кризових ситуаціях. Підопічними проєкту є одинокі матері та тати, дідусі й бабусі, що виховують самостійно дітей та онуків, та випускники інтернатів.
"Ми працюємо з сім’ями, у яких є загроза вилучення дітей в інституційні заклади опіки. Наприклад, якщо є неналежні умови проживання: тече дах, стіни пліснявіють, немає опалення. Можемо зробити ремонт, покликати волонтерів, спонсорів. Головна мета – щоб дітей виховували в сім’ї. Оскільки жоден інтернат чи дитячий будинок, навіть з найкращими умовами, не замінить домівку. Також підтримуємо сім’ї, де дітей забрали, але батьки хочуть повернути дитину. Ми надаємо повний супровід", – розказує Оксана Штибель.
2020-го в проєкті брали участь 34 сім’ї, в яких є 74 дитини, – це 21 одинока мама, один одинокий тато, 11 випускників інтернатів, 11 багатодітних сімей. Також є дідусь та три бабусі, що самі виховують онуків. Оксана зазначає: раніше вважала, що найчастіше батько покидає сім’ю, але одинокі тати теж є. У "Доброго сусіда" було три чоловіки, що мали по п’ятеро дітей і один тато, який виховував шістьох.
Ми не возимо нескінченно одяг чи продукти. Хочемо, щоб люди справлялись без нас.
За кожним учасником закріплюють волонтера чи волонтерку, яких називають добрими сусідами. Вони можуть долучатися по-різному: купувати продукти, допомогти оформити документи на реструктуризацію комунальних боргів, оплачувати гуртки або ж підтримувати порадами й бути наставником, таким як старший брат чи сестра.
"Ми не возимо нескінченно одяг чи продукти. Хочемо, щоб люди справлялись без нас. Учасники перебувають у проєкті від року до півтора. Цього достатньо, щоб вийти з кризи й міцно триматися на ногах. З минулого року є черга. Тут безперервний процес: якщо дві сім’ї вибувають, то набирають дві нових", – зазначає керівниця проєкту.
У "Доброго сусіда" є спонсори, меценати та благодійники. Оксана говорить, що, попри коронакризу, 2020-го отримали найбільше допомоги та залучили найбільшу кількість волонтерів. Долучалися великі ІТ-компанії, які дарували комп'ютери, бо діти в кризі не мали можливості вчитись дистанційно. Навесні, коли уроки показували по телебаченню, то в декого навіть не було телевізорів. Дітей на пів року відірвали від комунікації, хоча держава гарантує право на освіту.
На 2021 рік є десять заявок від волонтерів. Щодня їхня кількість зростає. Вони вчаться, відвідують тренінги, мають співбесіди з керівниками проєкту. Це потрібно, щоб співпраця з сім’єю була ефективною. Людина не стає членом сім’ї, але за договором повинна щонайменше двічі на місяць бачитись з підопічними. Над підготовкою працює психолог і вчить працювати з сім’ями так, щоб не зашкодити. Оксана наголошує, що сім’я є рівноправним членом співпраці: "Ми не робимо все замість них, не виховуємо споживацтво. Лише можемо підказати так, як краще. Пропонуємо варіанти, як діяти".
Хоч все почалося у Львові, та осередки "Доброго сусіда" теж є в інших містах. Їх відкрили під час локдауну, оскільки виникали труднощі, щоб допомагати тим, хто не у Львові. У деякі з сіл не їздить громадський транспорт: треба зійти на трасі та йти полем. Важливо, щоб сім’я почувалася гідно й знала про підтримку. Тому торік в області створили чотири осередки: у Бродах, Дрогобичі, Сокалі та селі Чишки.
Крім міст Львівської області, цьогоріч "Добрі сусіди" з’являться в Івано-Франківській, Закарпатській, Чернівецькій, Донецькій областях (Добропілля) та Дніпрі.
У травні 2021-го буде три роки, як Оксана Штибель очолює програму. До того вона понад 10 років волонтерила у різних фондах та організаціях. Зараз самостійно опікується випускницею одного з інтернатів Львівщини.
Пані Штибель розказує, що інтернати неохоче відпускають дітей, оскільки тоді зменшується держфінансування. Каже, що вихованцям, буває, приписують різні хвороби, щоб налякати потенційних батьків. Розповідає, що працівники дитячих будинків-інтернатів їздять селами, шукають сім’ї в кризі, переконують, навіть тиснуть, що у них дитині буде краще, що інституція може дати більше: малечу одягнуть і постійно годуватимуть. У Оксани теж була підопічна, яку не хотіли пускати. Директорка виховного закладу сказала жінці, що дівчинка ведуча всіх свят і її немає ким замінити. Це теж стало причиною, чому дитині не дозволяли подавати документів до навчального закладу. Лише через розголос вдалося реалізувати прагнення вихованки.
"Добрий сусід" допомагає забезпечити підопічних житлом. Зараз шукають помешкання для Ігоря Зубарєва та його онуки з Родатич. Чоловікові 80 років. Він три рази ставав чемпіоном світу та п’ять разів чемпіоном Європи з пауерліфтингу. Навіть зараз, у поважному віці, виховує чемпіонів: у листопаді на кубку світу учень Ігоря здобув для України перемогу. Оксана Штибель говорить, що в чоловіка безліч медалей, кубків: "Дуже шкода, що така людина опинилася у наскільки складній ситуації. Ми зняли відео, розповідаємо про це. Можливо історія набуде розголосу й хтось допоможе".
Львівська міська рада торік сприяла у придбанні помешкання вихованцям інтернатів зі Львова. Так купили дві квартири. У ЛМР є програма забезпечення житлом дітей-сиріт, що передбачає співфінансування: 70% з бюджету, а 30% має дати сирота. Випускники інтернатів таких сум не мають, тому допомагав "Добрий сусід".
Оксана Надулична є доброю сусідкою дівчини, якій придбали однокімнатну квартиру в Рясному. За освітою жінка бухгалтерка. До участі в проєкті теж волонтерила, їздила до дитячих будинків. Каже, що мала неоднозначні відчуття: діти тішаться подарункам (деколи показово), йдуть геть, а старші не хочуть навіть виходити.
Волонтерка дізналася про "Доброго сусіда" з соцмереж, заповнила анкету. Їй запропонували взяти під опіку двадцятирічну дівчину – випускницю інтернату Даяну. Дівчина після інтернату прийшла до своєї бабусі. Вони жили в скруті: обсипалися стіни та не було ванни, туалету, газу. Воду нагрівали в пляшках і так грілися.
"Спочатку був стрес, бо це доросла людина. Не уявляла, як справлятимусь з нею. Проте познайомилися, здружилися і все в нас склалося. Дівчина була під моєю опікою понад рік. Вона почала турбуватися про здоров’я. Спочатку Даяна не мала роботи й самостійно збирала документи, щоб отримати житло. Під час карантину зустрічі переросли у телефонні розмови. Вона якраз закінчувала вчитися на диригентку. Зараз теж підтримуємо стосунки. Даяна обіцяла прийти в гості", – розказує Оксана Надулична.
Після життя в дитбудинках діти бояться зайти до супермаркету, не мають банківських карток, не знають своїх прав. Виходять у світ без теплого одягу, не вміють користуватися трамваєм, готувати. З Даяною теж це пропрацьовували, але зараз вона думає, які меблі придбати у квартиру, як щось змінити. Волонтерка каже, що дівчина – натхненна випускниця програми "Добрий сусід".
Буває, що коли сім’я виходить з кризи, то сама хоче стати добрим сусідом. Одна з випускниць проєкту працювала нянею в садочку й побачила, що мама приводить дитину, яка не має зимового одягу та взуття. Каже, що звернула увагу, бо малеча завжди їла подвійну порцію. Випускниця дала контакти фундації, і сім’я зараз у проєкті. Часто люди хочуть допомогти, але не знають, куди звертатися, тому "Добрий сусід" – це і про те, щоб не бути байдужим до тих, хто поруч.
Коли люди приїжджають з подарунками в інтернат, то хочуть дитину обіймати, цілувати, сфотографуватися. Це порушує особистий простір.
Керівниця ініціативи переконана, що дітям у сиротинцях не потрібно речей, бо їх цим забезпечує держава. Натомість потрібна людина, яка спілкуватиметься з ними. Підлітки розуміють: коли залишать інтернат, то не матимуть куди йти. Оксана каже, що вихованців в інтернатах не питають, чого хочуть вони. Через те випускниці вагітніють у юному віці. Є дівчата, які втекли від чоловіків, бо ті били їх: молода мама взяла дитину за руку і вийшла, в чому одягнена, спала вночі на лавці. Згодом якось оформила дитину в санаторій, а сама пішла на нічліг для безпритульних на Кирилівській. Є вагітні, яких покинули чоловіки. Вони неодружені й просити аліментів не можуть, лишаються без житла та роботи. Пані Штибель запевняє, що якщо про таке попереджати, то не було б наслідків, які потребують великої роботи з психотерапевтом та іншими спеціалістами: "Коли люди приїжджають з подарунками в інтернат, то хочуть дитину обіймати, цілувати, сфотографуватися. Це порушує особистий простір, бо якщо за день вас обіймають незнайомі жінки й чоловіки, то байдуже, що роблять вони це з подарунками й відкритим щирим серцем. Діти звикають, що за подарунки їх будь-хто може обіймати та цілувати. Так зникають особисті кордони".
В інтернатах стоїть завдання нагодувати та одягнути, але не працювати над особистим розвитком. Оксана Штибель на співбесідах запитує про мрії. Дехто сидить і не знає, що відповісти, бо ніколи ніхто такого не питав. Жінка згадує, що часом минає година-дві, поки з’ясовують, що ж людина хоче, бо зазвичай говорять, що треба комбінезон зимовий для дитини та якусь роботу.
Ми їздимо до віддалених сіл. Там важче.
В університети, як правило, діти з інтернатів не вступають. Дівчата стають кухарями-кондитерами, хлопці - механіками. Був випадок, коли дівчина вчилась на перукаря, але весь абсурд ситуації полягав в тому, що вона ніколи не стригла людей і навіть не фарбувала, проте дуже хотіла потрапити до майстра. "Добрий сусід" звернувся до одного з найвідоміших салонів краси у Львові, який погодився взяти дівчину на безкоштовні курси для перукарів. Вона навчалася і зараз працює у них.
"Ми їздимо до віддалених сіл. Там важче. Ми шукаємо вихованцям або дітям у бідних сім’ях репетиторів, щоб допомогти вступили до Львова. Часто записую, що просять діти. Якось дуже вразила дівчинка, яка попросила двері. Сказала, що в її хаті вони старі й залітає через шпарину сніг. Вона не просила телефон, прикраси чи косметику, а двері! Те, що чуємо і бачимо, вражає. Хоча я звикла, але деколи важко не плакати. Заспокоюю себе й обіцяю плакати вдома", – розповідає Оксана.
"Добрий сусід" дає старт для початку самостійного життя: знаходить роботу, курси. Тому найбільший акцент на освіті. Як показує досвід проєкту, що всі, хто звернувся за допомогою і був під опікою, виходять з кризи, налагоджують життя.
Читайте також: "Маршрути добра": як волонтери у Львові створюють банк їжі.
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал