Як у селі біля Львова будують човни від Aston Martin, підкоряють Атлантику та Книгу рекордів Гіннеса

Обоє чоловіків спочатку скромно відмовлялися коментувати подію, проте згодом зібрали всіх зацікавлених журналістів на мінібрифінг – поговорити в центрі засніженого Львова про теплу Атлантику, козацьку чайку, океанічний вітрильник, мрію про новий човен та регату в Грузію, інформує кореспондент "Еспресо.Захід".

Фото: Роман Балук

Човен, збудований за дизайном Aston Martin у прильвівському селі, підкорив Атлантику

Мирон Гуменецький. Почалося все з того, що до мене з проханням збудувати човен звернувся Дмитро, син відомого мандрівника Павла Рєзвого, який єдиний в Україні та третій у світі самотужки пройшов Атлантичний та Індійський океани на весельному човні. За ці досягнення він потрапив у Книгу рекордів Гіннеса як найстарша людина, яка це зробила.

Дмитро Рєзвой. Дизайн цього човна мій знайомий, з яким я працюю у Шотландії, замовив у ірландця, який розробляв моделі для Aston Martin – відомої компанії, що виготовляє спорткари. Він дав мені цей проєкт і каже: "Пробуй!". Тоді я звернувся до Мирона й ми понад рік будували цей човен. Усе це відбувалось у різних місцях, але здебільшого в Новосілках. Для виготовлення використовували тільки композитні матеріали: епоксидну смолу, піну та карбон. З них судно виходить дуже міцне і водночас легке. Оцей човен важить близько 400 кілограмів. Без обладнання, звісно ж.

Мирон Гуменецький. Для мене виготовлення цього судна не було чимось геть новим. Переважно все, як звично. Хіба що використання вакуумних технологій, коли накладаєш смолу не пензликом, а спеціальною помпою.

Коли ми виставляли його у Львові на площі Ринок, то з нас жартували, мовляв, якщо причепити колеса, то вийде болід "Формули 1", а якщо поставити вертикально – то космічний корабель.

Випробовували ми його не в Україні, а в Шотландії. Нам вдалося його вивезти ще до локдауну. Це було дуже хвилююче для мене, бо мало показати, чи не помилилися ми під час будівництва.

Дмитро Рєзвой. Коли випробовували його, тобто перевертали на бік і він мав стати на місце, я перебував у кабіні, тому дуже яскраво це пам’ятаю.

Фото: Дмитро Рєзвой

Та далі почалася пандемія й у мене не знайшлося коштів, щоб обладнати його, заплатити внесок за участь у змаганнях, тож ми віддали човен Гранту Блеквею (Grant Blakeway) з Південної Африки. Він вклав у нього свої гроші й переміг. І зараз мав би повернути мені його в Шотландію. Можливо, будемо й надалі віддавати його під такі проєкти, а може, колись мені вдасться й самому взяти з ним участь в океанському переході.

Я вже багато років працюю у сфері організації таких перегонів. Знаю, що в них беруть участь не стільки спортсмени, скільки звичайні люди: офісні працівники, військові, медики. Хтось ходить у гори, хтось займається джипінгом, а ці обрали для себе шлях подолання океану. Переважно це англійці, хоча є й учасники з інших країн. Це дуже дороге задоволення, але й дуже популярне. Там лише вхідний квиток коштує 25 тисяч євро. А самі перегони з човном і обладнанням обходяться у близько 150 тисяч євро.

Фото: Grant Blakeway

Зараз ми будуємо новий човен і готуємо міжнародну регату з України до Грузії

Мирон Гуменецький. Успіх цього човна надихнув нас організувати свої перегони Чорним морем на весельних човнах з України до Грузії. Вони цікаві тим, що не потребують надто великих фінансових витрат, як в океанічних перегонах, де шалені внески за участь, сертифікати, страхівки, обладнання, тощо.

Уже цього року ми плануємо пройти хоча б одним човном і визначити, в який період краще зробити це й за яким маршрутом. Також потрібно знайти офіційних організаторів з українського та з грузинського боку. Але без такого пробного переходу це взагалі неможливо буде здійснити. Ми плануємо провести його, найвірогідніше, в серпні-вересні. До цього часу нам треба збудувати новий човен. Він не мусить бути аж таким дорогим, як той, що йшов у Атлантиці, але все ж має відповідати високим стандартам.

Дмитро Рєзвой. Зараз ми трохи переробляємо концепцію і дизайн цього судна так, щоб у ньому помістилося 5-6 осіб. У ньому з нами піде команда, яка допомагає у виготовленні човна.

Мирон Гуменецький. Цей перехід триватиме близько двох тижнів. Маршрут пролягатиме в обхід Криму. Спершу – прямо на південь козацьким шляхом, а потім в умовній точці повернемо на схід у напрямку грузинського побережжя. Вихід плануємо або з Одеси, або з Миколаєва, а фініш у Батумі. Це 1500 км, або 810 морських миль.

Фото: Ольга Гринько

Щоби здешевити витрати, підемо в супроводі козацької чайки "Спас", яка візьме на себе повне забезпечення учасників переходу всім необхідним. Зараз вона стоїть у доці в Ізмаїлі, де торік провели ремонт її підводної частини.

Партнером для регати обрано Грузію, бо ми там уже неодноразово були і там нас завжди дуже радо зустрічають. До того ж вони багато роблять для розвитку туризму.

Інколи мені навіть здається, що грузини скоріше зацікавляться цим проєктом, аніж в Україні.

Дмитро Рєзвой. Наші змагання мали б стати такими собі підготовчими, тренувальними для власне океанічних перегонів. Тут велика перевага, що вони відбуватимуться в інший сезон, аніж в океані, де найзручніше йти в листопаді-грудні.

Мирон Гуменецький. Питання щодо учасників цих змагань поки що взагалі не ставимо перед собою. Наразі йдеться про те, щоб прокласти маршрут і проробити дорожню карту з організацією. Та, судячи з відгуків на нашу ідею, охочих назбирається чимало. Адже це не зовсім спортивна академічна гребля, а більше туризм і змагання з самим собою.

Та для початку треба зареєструвати новий човен. А це ще той квест у нашій державі. Досвід показує, що не відомо, як усе може обернутися. До прикладу, коли ми хотіли на чайці пройти через океан, то нам дали на це гроші, але не випустили з України, заблокувавши видачу документів. До речі, чайка ще досі не узаконена – в нас є всі документи, ми подали їх куди потрібно, але чиновники просто не можуть вирішити, як це зробити.

Ми між собою жартуємо, що проблемою є вийти й зайти в Україну, а далі у світі немає жодних перепон.

Дмитро Рєзвой. До прикладу, в Шотландії, коли ми реєстрували попередній човен, я просто зайшов у базу, вніс дані, заплатив внесок близько 40 фунтів і отримав сертифікат.

Хочемо повернути любов до активного відпочинку на воді

Мирон Гуменецький. Одне із завдань, які ми ставимо перед собою, проводячи регату, – щоб якомога більше людей захопилося човнами і подорожами в морях та океанах.

Попередньо вже було організовано федерацію вітрильних човнів. При ній запрацювала школа для дорослих, де можна пройти курси й отримати сертифікат міжнародного зразка. А зараз працюємо над тим, аби створити таку саму дитячу школу, але це виявилося складніше.

Адже в нас на Львівщині, якщо і є якась прийнятна водойма, то її або приватизовують і забудовують, або там хоч і болото, але в нього все одно не можна лізти.

Поки що в нас найкраще виходить займатися на яворівському озері "Сірка". Також маємо добрі стосунки з одеською федерацією. Там у Затоці плануємо робити табори, використовуючи умови моря та їхніх висококласних інструкторів. І власне ці діти та молодь, яким прищепимо любов до човнів, уже стануть нашим майбутнім.

Легендарний Павло Рєзвой як найкращий приклад для всіх поколінь

Дмитро Рєзвой. Батько все життя пропрацював геологом і звик постійно їздити, мандрувати. Коли був уже "глибоким пенсіонером", йому запропонували старий фанерний човен, який він узяв і вирішив іти на ньому в океан. Ми разом ремонтували його в якомусь бараку, обгорнувши целофаном. Потім знайшли спонсора, докупили обладнання й перекинули судно на Канари, звідки батько пішов через Атлантичний океан. Це було 2004 року. Навіть не знаю, чи зараз я дозволив би йому це зробити, знаючи, на якому застарілому судні він рухався.

Фото: https://svitom.info/

Батько взагалі нічого не знав про сучасні матеріали для човнів, і тоді я взявся це вивчати. Згодом і сам брав участь у веслярських перегонах через Атлантику 2017 року. Це був великий досвід! Тоді в мене не було достатньо коштів на дороге обладнання, тож на середині океану поламався опріснювач води, кермо – я мусив викликати яхту супроводу й зійти з дистанції.

Тоді й переконався, що ми з батьком радше туристи, а не спортсмени. Нам більше подобається отримувати задоволення від переходу. Ми займалися риболовлею, робили купу гарних фото. І зовсім не думали про швидкість. Натомість більшість спортсменів під час переходу лише налягають на весла і бачать навколо тільки свої прилади й кермо.

Батькові зараз 81 рік. Він давно мріяв про Тихий океан, і мені здається, якби йому дали човен і відправили –  пішов би не задумуючись.

Він зараз живе на Самбірщині, неподалік польського кордону, вирощує голубів. Ще 2-3 роки тому приїжджав до Львова на мотоциклі – казав, що так дешевше, ніж автомобілем. Щоразу виписував собі різного, довго вишуковував в інтернеті. Та зараз у село провели мережу, то він уже не мусить їздити.

Зазначимо, що Дмитро народився у Львові, але зараз живе здебільшого в Шотландії. У нього інтернаціональна сім'я: дружина з Білорусі, але має громадянство Литви, а дитина народжена в Шотландії, тож вона британська піддана.

Про козацьку чайку та пластовий курінь "Чорноморці", які відновили любов до човнів у Львові

Мирон Гуменецький. Узагалі історія подорожей човнами сягає ще давніх часів Львова. Колись у нашому місті було багато різних товариств, які тренувалися чи то з веслами, чи з вітрилами на різних водоймах і річках. У той час це було однією з нечисельних розваг, адже тоді ще й велосипедів не було. В радянські часи це занепало, але була мрія все відродити.

Саме козацька чайка відновила захоплення кораблями у Львові.

Її почали будувати 1990 року. В цей період у людей було дуже велике піднесення, яке призвело до того, що багато мрій здійснилося, і одна з них – це козацька чайка. Тоді я потрапив до товариства "Кіш", яке займалось чайкою і захопився нею, а коли ми вийшли в море, то це захоплення стало невиліковним. Відтоді щороку ми по декілька місяців у морі, багато де побували й познайомилися з чудовими людьми. Одні нам допомагали порадами, інші роботою, ще частина – фінансами.

Фото: Роман Балук

Особливо слід відзначити пластунів з куреня "Чорноморці", до якого й сам належу. Вони також усе своє життя займаються пластуванням на воді: й на Черемоші, й на інших водоймах. Вони з дитинства в цьому, зараз допомагають нам у різних починаннях.

Нагадаємо, Мирон Гуменецький уже був нещодавно героєм журналістських репортажів. Тоді він відзначився тим, що у своєму селі Новосілки у Буському районі збудував справжнісіньку океанську вітрильну яхту з романтичною назвою "Зоряний вітер":

"Ця яхта зараз у Києві й ми виготовляємо документи для неї. Коли потепліє, то встановимо щоглу й навесні плануємо спускати на воду. Та проблема в тому, що на Дніпрі дуже мало місця для руху. Цей човен разом зі щоглою сягає близько 20 метрів заввишки, а в Києві висота мостів не більш ніж 14, тож для проходження фактично всього Дніпра треба класти щоглу й піднімати її аж у Херсоні, звідки йти в море. Та й Чорне море є трохи малим для цієї яхти – вона збудована для того, щоб підкоряти океани".

Фото: Дмитро Рєзвой

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал