Майстриня манікюру з дипломом економіста, касирка в супермаркеті з дипломом юриста, бариста після факультету міжнародних відносин… Впізнаєте картинку? На жаль, ринок праці підтверджує тенденцію – робітничих спеціальностей потребують більше, ніж управлінців. Де взяти хороших операторів заправних станцій, слюсарів на СТО, швачок, пекарів і зварників, знають у львівських училищах, які наважилися на експеримент – перехід на дуальну освіту.
Виявляється, доки українські старшокласники штурмують економічні та юридичні факультети вишів, їхні однолітки без клопоту й шуму вступають на "непопулярні" робітничі професії у заклади професійної освіти, в яких споконвічний недобір, і отримують конкурентну зарплату – 16-20 тисяч гривень. Завдяки так званій дуальній освіті за німецьким зразком там можна швидко опанувати затребувану професію, отримати якісну практику й залишитися працювати в компанії-лідері ринку.
За прогнозами викладачів Київської школи економіки, в недалекому майбутньому зникнуть професії касира, таксиста, працівника банку, помічника юриста й інші схожі. А якщо ти один з них?
В українських училищах і коледжах досі готують доярок і чабанів. Водночас у розвинених країнах активно замінюють автоматами й роботами працівників у сільському господарстві, промисловості, транспорті, логістиці, торгівлі, готельно-ресторанному бізнесі, догляді за хворими й навіть у банківському секторі та страхуванні. Наприклад, ще на початку 2017 року в Японії страхова компанія звільнила працівників і замінила їх системою штучного інтелекту. Вихід один – здобувати професії, орієнтовані на майбутнє.
Щоб не втратити себе у світі майбутнього, людині доведеться звикати до нових умов.
Професор історії, автор міжнародного бестселера "Sapiens: коротка історія людства" Юваль Ной Харарі висунув теорію, що до 2050 року може з'явитися клас непотрібних людей. Це не просто безробітні, а люди, не здатні знайти роботу, яку вони виконували б краще, ніж машини. Щоб не втратити себе у світі майбутнього, людині доведеться звикати до нових умов. Середовища, в якому ти закінчив училище, став робітником на заводі, відпрацював 35 років і пішов на пенсію, вже не буде. Доведеться постійно вчитися.
Державний перелік професій із підготовки кваліфікованих робітників містить фахи, які не вимагають спеціальної освіти, – кастелянка, дояр та оператор машинного доїння, чабан тощо. А вже невдовзі стануть актуальними такі професії, як оператор робототехніки, спеціаліст з альтернативної енергетики, оператор безпілотного апарату, оператор 3D-друку, тестувальник смарт-систем тощо. І відповідних фахівців потрібно починати навчати вже.
Правила гри економіки такі: спершу обирає держава, а потім – абітурієнти. Тобто спочатку держава має визначитися, які зі спеціальностей варто фінансувати за держзамовленням. Для цього Мінекономрозвитку робить прогноз потреб бізнесу на 3-5 років. Прогноз є, але там визнають, що методика прогнозування на сьогодні застаріла. От і виходить, що з року в рік держава фінансує якісь училища й коледжі за дуже приблизними уявленнями.
Щоб підготувати фахівця робітничої професії, потрібні не лише аудиторії, книжки та викладачі, а й серйозна база для практичного здобуття навиків
Однак виправити це спотворення може дуальна освіта – така система навчання, коли можна навчатися на практиці, не відходячи від парти. 30% теорії + 70% практики – така формула дуальної освіти у профтехзакладах. Ще є стипендія і перше робоче місце. У світі так уже навчають операторів 3D-друку, мехатроніків та операторів робототехніки. Щоб підготувати фахівця робітничої професії, потрібні не лише аудиторії, книжки та викладачі, а серйозна база для практичного здобуття навиків. Вона є в роботодавця, то чому б її не використати?
Батьківщиною дуальної освіти вважають Німеччину. Роботодавець визначає, які саме фахівці потрібні йому в найближчі 3-4 роки. Молодого спеціаліста навчають фахівці з підприємства. Училище чи коледж відповідає за теоретичну частину, підприємство – за стажування. Студенти отримують стипендію, яка мало відрізняється від зарплатні. Звісно, традиційні контрольні й іспити ніхто не скасовує. Але це вже зовсім інша історія: навчання конкретне, на ринку праці вони можуть дати собі ради, бо вже багато знають і вміють. Немає такого, що після закінчення освіти випускник сидить вдома без роботи, бо його вчили працювати з технікою, яка вже морально застаріла. Від цього у виграші всі: регіон отримує податки, молоді люди – роботу, профтехи – конкуренцію і фінансування.
Міносвіти пілотувало дуальну систему ще в 2015-2017 роках. В експерименті взяло участь Львівське вище художнє профучилище, а 2017 року Львівщина продовжила впровадження "дуалки", співпрацюючи з Освітнім центром BBW з Баварії у ВПУ №20 і міжрегіональному ВПУ автомобільного транспорту та будівництва.
Партнером стало українсько-німецьке підприємство ТОВ "Сферос-Електрон", яке займається машинобудуванням на ринках Європи, Америки й Азії. Тут досі підтримують дуальну освіту.
"На "Сферос-Електрон" потрібні електрозварники. Їх не так уже й багато. Компанія вирішила допомагати готувати таких спеціалістів. Це цінний фах і в Україні, і за кордоном. Троє майстрів стажувалися в Німеччині, ми узгодили навчальні плани з училищем і підприємством за зразком 70% практики+30% теорії і почали працювати. За учнями училища закріпили наставника. Молоді хлопці з училища, які вчилися на зварювальників, на підприємстві отримували по 16-20 тисяч гривень зарплати. Це дуже пристойні заробітки для молодого фахівця у Львові. Після закінчення навчання їх узяли на роботу", – розповідає Олег Саврук, очільник Львівського обласного осередку Всеукраїнської асоціації працівників професійно-технічної освіти.
За його словами, така модель найкраще пасує для тих, хто вступив на навчання після 11 класу, бо після дев’ятирічки учні ще мусять опанувати шкільну програму й мають лише один день у тиждень професійного навчання на підприємстві.
Говорити, що експеримент вдався, як у Німеччині, ще рано, але перші позитивні успіхи вже є.
"На сьогодні 28 закладів на Львівщині готують фахівців за дуальною системою. До неї долучені 134 підприємства, які беруть участь у навчанні молодих фахівців. Звісно, це не великі підприємства, адже наша область не є лідером з масштабного виробництва. Це дуже різні роботодавці за масштабом, але вони зацікавлені в тому, щоб навчати собі працівників", – розповіла "Еспресо.Захід" Наталія Рибак, заступниця директора Навчально-методичного центру ПТО.
Зі слів Олега Саврука, у Львові в такому форматі уже працюють АТП-1 і бронетанковий завод. На ці підприємства беруть зварювальників і слюсарів з ремонту електромонтажного обладнання з львівських профтехів.
Говорити, що експеримент вдався, як у Німеччині, ще рано, але перші позитивні успіхи вже є.
"Учні, які брали участь у дуальному навчанні, показали кращі результати на всіх тестуваннях, вони почуваються більше упевненими порівняно з тими, хто не мав такої практики. Їх одразу брали на роботу. Так сталося, що проєкт завершився у 2017-му, а співпраця профтехосвіти й бізнесу досі триває", – каже Наталія Рибак.
Співпраця з державою у сфері дуальної освіти – це свідомий вибір роботодавців, адже потрібно врегулювати чимало речей на рівні держави.
За її словами, в дуальній освіті треба врегулювати ще багато моментів, щоб усі учасники навчального процесу мали найкращі умови для співпраці. Поки що учень не відробляє усіх затрат на своє навчання. У Німеччині такий працівник починає заробляти щойно на третій рік, до того йому виплачують стипендію, а не зарплату. Тому бізнесу ще й економічно вигідно навчати собі працівників. В Україні бізнес наразі незахищений, бо немає гарантій, що учень піде працювати саме на це підприємство. От повчиться, для прикладу, класти плитку – і поїде заробляти до Чехії.
"Співпраця з державою у сфері дуальної освіти – це радше свідомий вибір роботодавців. Дуже багато речей в Україні ще треба відрегулювати. Наприклад, податки за учня, який ще, по суті, навчається, а не повноцінно працює. Бо львівські підприємства, які навчали за дуальною системою, з цим зіткнулися. Це має вирішити держава. Це одна з причин, чому підприємці відмовляються брати участь у дуальній освіті", – переконана Наталія Рибак.
З нею погоджується й Олег Саврук. На його думку, потрібен новий закон про ПТО.
"Останній закон про профтехосвіту в нас ухвалили 1988 року. Він давно вже застарілий. Були спроби змінити закон, але далі першого читання справа не дійшла. Ми подали свої зміни до законопроекту 2015 року, але чи до них прислухаються, не відомо", – каже Олег Саврук.
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.