Влада запровадила локдаун із 8 січня. Це вже треті обмеження, які найбільше торкнулися малого й середнього бізнесу. Як виживають нині ФОПи? Журналістка "Еспресо.Захід" поспілкувалася із власником сімейного ресторану Михайлом Рибою.
8 січня запровадили локдаун. Це вже втретє ввели обмеження для підприємців. Як виживає ваш бізнес у цей час?
Життя для бізнесу наче зупинилося: люди мають менше зустрічатися, а більше сидіти вдома. Втім бачимо, що насправді вони виходять на вулицю, їм хочеться бути вільними, а ресторани та кафе натомість закриті. Нам складно, адже в закладах холодильники та сигналізації й далі працюють, оплачувати комунальні послуги потрібно. Видатки, більші чи менші, але все одно є.
У нас жорсткі обмеження були тричі. Спершу в березні, потім був "карантин вихідного дня", тепер нас повернули до жорстких умов. Протягом усього карантину суттєво зменшився потік відвідувачів, чи все-таки є попит?
Туристів поменшало. Після першого локдауну, коли ми відкрилися, нам здавалося, що ніхто не прийде або відвідувачі приходитимуть лише на каву. Крім того, чимало наших працівників звільнилося, тому що роз’їхалися по селах. Адже тут знімали квартири, за них треба платити, а це все гроші. Згодом виникла інша проблема: щоб повернути працівників, потрібен певний час. Але персонал знайшовся. До речі, зауважив, що після локадауну люди почали краще працювати...
То ви бачите позитиви від локдауну?
Якась позитивна сторона є. Львів’яни скучили за активним життям, хочуть кудись вийти, з кожним днем у нас ставало все більше наших містян. Вони відновили сімейні походи в ресторани. А ми за час локдауну зробили деякий ремонт власними силами: перемістили барну стійку, обладнали новий дитячий майданчик, і львів’яни це прийняли. Пандемія, звісно, внесла корективи: ми ширше розставили столи, згідно з карантинними вимогами, вимірювали температуру, вимагали маски. Усе свідчило про те, що пандемія нікуди не зникла. Під час "карантину вихідного дня" збиралися групою рестораторів і противилися цьому. Ми все-таки виходили на роботу, до нас приходили з поліції, пропонували закритися, але ми не закривалися. Зрештою, нас оштрафували, післязавтра суд. Не знаю, як він завершиться. А тепер – третій локдаун.
З іншого боку, справді, якщо весь світ не може впоратися з цією пандемією, то й ми стоїмо разом із Францією, Італією, з розвинутими країнами, з Ізраїлем. Водночас бачимо, як у них серйозно беруться за цю справу, адже розуміють, ця хвороба невидима. Є ворог видимий, як в Луганську чи Донецьку, ми бачимо його, бачимо, що ворог може атакувати, а в цьому випадку не знаємо, звідки той ворог прийде. Це навіть гірше за світову війну, тому що пандемія забирає життя в усіх країнах.
"Мене дивують дії нашого президента, на якого ми покладали великі надії. Він їде в Буковель мало не в перший день локдауну. Як так можна?.. Скажете, чому він? Це ж парламент чи МОЗ. Ні, дорогенький, ти керуєш державою, тобі її довірили".
Ви говорите про деякі позитиви в бізнесі, а як щодо негативів?
Негативом є те, що люди живуть без зарплати. Не можемо виплачувати гроші, адже ми їх не маємо. Часто ресторани працюють "з-під ножа". Коли були туристи, ми відчували полегшення. Чимало клієнтів, особливо у вихідні, приїжджали до нас із Польщі, Чехії, Словаччини, були навіть китайці. Львів став "меккою", тут багато історичних пам’ятників і будівель. Готелі наповнювалися, люди приходили снідати, обідати, вечеряти й залишали більші кошти, ніж нині. Тому що львів’янин приходить з обмеженою кількістю грошей (я зараз говорю про рівень нашого ресторану). Але якщо подивитися на те, що відбувається в Буковелі, які там чеки виставляють, на десятки тисяч... І я думаю: ох, як люди живуть! Нам би хоч одного такого клієнта.
До речі, про Буковель. Зважаючи на пандемію й обмеження для українців, на вашу думку, як підприємця, чи взагалі доцільним є його функціонування?
У нас в Україні завжди були вибрані, "вища каста". Маємо кордони, свій уряд, президента. Але ми повинні жити всі за законом. Тобто за Конституцією, законами, які ухвалила Верховна Рада. А так виходить, що одним можна, а іншим – ні. Знаєте, ситуація доходить до абсурду, коли між болтами й гайками починають продавати горілку та канапки. Звісно, люди викручуються, щоб вижити. Розумію, всі кажуть, що вони багатії, вони мають. Але не завжди так. Якщо ти постійно пхаєш свій бізнес – витягнеш, але, якщо він почне котитися донизу – роздавить. Втім їх теж розумію, навіть коли вони не до кінця правильно чинять. До прикладу, в мене є банка ікри, ви уявляєте, якби я зараз витягнув, намазав шматок хліба маслом, наклав ікри та й їв собі, а вас не пригостив би. Я так не зміг би. Краще хай та банка лежить, я з’їм її десь в іншому місці, щоб не поділитися. Приблизно те саме діється в нашій країні. Лиш би не поділитися, лиш би нажитися. Мене дивують дії нашого президента, на якого ми покладали великі надії. Він їде в Буковель мало не в перший день локдауну. Як так можна? Закрити всіх, не дати нікому їсти. Скажете, чому він? Це ж парламент чи МОЗ. Ні, дорогенький, ти керуєш державою, тобі довірили її. А ще більше мене дивує, коли наші українці на зачуханих лижах роблять світлини із Зеленським. Та я б не те що фотку тепер не хотів, навіть зустрічатися з цим чоловіком не хочу.
Мої витрати як підприємця від мене ніхто не забирав: податки не скасовано, виплат жодних – ні від міста, ні від держави. Витрати не зменшилися взагалі, а клієнтів поменшало.
Але він дає ФОПам по вісім тисяч гривень...
Знаєте, ця його поїздка забирає в держави стільки грошей, що, напевно, вони могли б нашу лікарню повністю переобладнати не гірше, ніж в Ізраїлі чи в Німеччині. Я бував там, бачив, що в одній лікарні є кілька десятків апаратів МРТ, і там не стоять черги на це обстеження. У палатах лежить по дві людини, а не по 15. Усього-на-всього взяв би ці гроші й віддав на якусь місію, яка нині дуже необхідна людям. Ні, вирішив показати, мовляв, він патріот, поїхав відпочивати в Карпати, а не так, як голова Конституційного Суду, кудись на моря, щоб вивезти капітал в іншу країну. Та хіба в цьому патріотизм? Витратити державні кошти, коли в нас порожня скарбниця, немає грошей і підприємцям пропонують по вісім тисяч гривень…
Ну, вам же теж допомагають...
Я саме підпадаю під ті критерії, можу взяти ці вісім тисяч. Але не візьму. Не через те, що в мене гординя, а через те, що в нашій країні справи дуже погані.
З таким ставленням, яке ми бачимо від парламенту, уряду, президента, чимало людей залишать країну, їх уже багато поїхало. Я зустрічаюся з молоддю, вони фактично всі мріють виїхати. Куди-небудь, на будь-яку роботу. Вони готові їхати, працювати й заробляти. Наші люди загалом хочуть працювати, вони можуть працювати, але з нашими умовами – не можуть.
За моїми спостереженнями, українці дуже люблять працювати за кордоном і можуть гарувати там по 12 годин, а в Україні думають, що їм хтось щось винен і хтось щось має дати. Але пандемія від нас нікуди не дінеться, тому хочу почути від вас шляхи вирішення ситуації для підприємців. Що мала б робити влада?
Якщо ви в гіпсі, ви можете йти? От наша держава, як загіпсована. Як вона може піти назустріч, якщо вона не може йти, вона не має нічого. Якщо я сам бідний, що можу дати бідному? Поговорити з ним про багатство, про зорі... Люди не розуміють, що все вкравши і ще сховавши в іншому місці, ти не можеш поділитися. У мене є друзі у Франції, вони зараз отримують по півтори тисячі євро щомісяця у зв’язку з тим, що не працюють. Розумію, що в нас не ті зарплати, але є якийсь еквівалент. Ну, що таке вісім тисяч? Можливо, тих, хто працює на базарі, ці гроші рятують, хоча сумніваюся. Знову ж таки, цим дають, а пенсіонерам не дають. Дивне керівництво, незрозуміле зовсім. Дивишся і думаєш: ми дурні, чи що? Не можна називати людей дурними, але ж воно так, якісь нерозумні.
"Є мозок, який усе рухає. Це не просто люди приїхали, а їх організували, якось запалили, словом. Підприємців запевнили, якщо вони зберуться вкупі, Зеленського можливо буде "зрухати" на троні, він прокинеться"
До нового року підприємці мітингували в Києві, на Майдані незалежності. Однією з вимог було створити комісію для спілкування між владою і підприємцями. Чи створено таку комісію, налагодилася комунікація?
Не знаю чи створено, але мені здається, що підприємців захопили... Ви бачили, які черги на Буковелі? В мене інше бачення: чи часом не збирають тих усіх підприємців, котрі ще мають хоча б невеликі гроші, туди, щоб вони там одні поміж інших заразилися коронавірусом і не заважали владі? І туди їде сам Зеленський, який уже перехворів. Їде, щоб що? Знову ж таки, є два клани, які сьогодні ділять Україну. Одному з кланів належить Буковель. Зеленський їде туди, щоб сказати: це не чіпайте, податкова, не пхайтеся, з перевірками не пхайтеся, я тут "кришую". Це не просто поїздка. Якщо думаєте, що він просто так поїхав, бо захотілося на лижах покататися з камерою – помиляєтеся. Ні, в них зовсім інше бачення, вони по-іншому дивляться.
Але ж протестували в Києві не великі підприємці, а середній і малий бізнес...
Організовував зовсім не малий бізнес. Ви зрозумійте, "цьоця", яка продає на базарі, може добре кричати, вона навчилася. От туди приїхали ті, хто є крикунами, а є ще й ті, хто організовує. Це не прості люди. Я навіть не знаю, що потрібно зробити, щоб я зміг організувати щось подібне, які це треба ресурси, навіть медіа, щоб підтримали. Усе треба організувати. Є мозок, який усе рухає. Це не просто люди приїхали, їх організували, якось запалили, словом. Підприємців запевнили: якщо вони зберуться вкупі, Зеленського можливо буде "зрухати" на троні, він прокинеться.
Наразі ще не протрясли...
Так, і вони починають відводити, потім щось повернуть, подарують… От зараз люди переживають за газ, за високі тарифи, знову відвернули в інший бік.
Днями міністр охорони здоров’я Максим Степанов зазначив, що, можливо, після 24 січня локдаун продовжать. Як, на вашу думку, це може вплинути на малий і середній бізнес, чи може це довести до точки неповернення?
Знаєте, якщо немає бізнесмена – немає бізнесу. Говорити, мовляв, давайте знімемо маски, як дехто кричить, я не буду. Люди мають берегтися, мусять берегтися, але влада має ставити всіх на один рівень і поставлені обмеження мають виконувати всі.
Розмовляла Христина Парубій