Усі три пам'ятники – Франкові, Підкові та Федорову – мають багато спільного. По-перше, всі вони Івани, по-друге, збудували їх у радянські часи, а по-третє – всі вони є творінням Львівської кераміко-скульптурної фабрики (ЛКСФ).
Про спадщину ЛКСФ в рамках Днів європейської спадщини у Львові розповіла Світлана Тимків, менеджерка "Я Галерея", яка організувала виставку "Лабіринти ЛКСФ", що триває у Пороховій вежі. Журналістка "Еспресо.Захід" ретельно занотувала її лекцію.
Фабрика розгорнула надзвичайно масштабну діяльність і чи не кожен львів'янин має вдома кераміку виробництва ЛКСФ. Незважаючи на те, що фабрика продовжувала свою роботу ще до середини 1990-х, даних про її діяльність є дуже мало. Тож тепер митці намагаються знайти всю максимально доступну інформацію і зібрати її в один архів.
"Інформації про роботу фабрики дуже мало. У Львівському державному архіві архіву фабрики нема – він зник. На сьогодні цілісної монографії з оцінкою роботи фабрики, що вартісне, а що ні, – просто нема. Якісь твори були знаковими, проривними в українському мистецтві, звичайно, ми не говоримо, що всі твори мали високу художню якість, особливо в 1950-1960-ті роки", – каже представниця "Я Галереї".
"Фабрика була неймовірно великого масштабу, за свою 50-літню історію вона виробила понад 100 тис. зразків кераміки, 100 тис. виробів зі скла. Цю статистику нам вдалося зібрати. А що стосується скульптури та інтер'єрів, навіть близько не підійшли, щоб підрахувати кількість", – додає вона.
Історія ЛКСФ починається з жовтня 1939 року, з приходом "перших совєтів". "17 вересня радянські війська зайшли у Львів, а вже в жовтні почали ставити пам'ятники. Наскільки швидко працювала радянська пропаганда!", – наголошує Світлана Тимків.
Під нацистською окупацією фабрика не працювала, відновила роботу у 1945-1946 рр. і працювала до 1996 року.
В неї було чотири напрямки роботи – монументальна скульптура, виробництво кераміки, виробництво гутного скла та оформлення інтер'єрів. Сьогодні мова піде власне про монументальну скульптуру.
Пам'ятник Іванові Франку і до чого тут львівський дощ
Рішення про встановлення затвердили у Києві 1959 року. Участь у конкурсі брали дві творчі команди – київська у складі подружжя Супрун – Білостоцький та львівська у складі – Іван Севера, Євген Сколоздра та Дмитро Крвавич.
Вони рік працювали над ідеєю і найоригінальніше рішення дає Іван Севера. "На той час він мав виконане погруддя Франка, і саме це погруддя потім було вирізане в камені", – наголошує Світлана Тимків.
Іван Севера пропонує розвернути пам'ятник обличчям до парку і спиною до університету.
"Ідея його полягала в тому, що після обіду (це південно-західна сторона) сонце відкриває обличчя Франка і таким чином він провадить нашу науку вперед. Першим ідею забракував Максимович (ректор університету), який сказав: ні, Франко до нас спиною стояти не буде", – додає вона.
Іван Севера відмовився від роботи в цій групі, оскільки його ідею не прийняли. Світлана Тимків зазначає, що насправді Севера болісно сприйняв те, що його ідею забракували, і переживав з цього приводу.
"Севера для них був дуже вагомим, він мав величезний авторитет, він був ректором Академії мистецтв, тому, напевне, вони вирішили знайти якесь обґрунтування, а не так щоб просто відкинути його ідею. Вони знайшли стару роботу професора, який досліджував клімат Львова. І в тій роботі було вказано, що у Львові за рік буває всього 50 сонячних днів, 160 днів – похмурих і 170 днів дощових", – розповідає дослідниця.
Тож група скульпторів, мотивуючи тим, що скільки, мовляв, того сонця у Львові, таки розвернула його спиною до парку.
Також економією пояснюється те, що постамент невідполірований.
"Оця грубувата фактура – це теж був один з елементів здешевлення пам'ятника. Якщо граніт полірувати (а він надається до такої фактури, як лита бронза) то це було б дорожче", – додає Світлана Тимків.
Крім того, пам'ятник спочатку планували встановити на перехресті – і продовжити доріжку в парку до університету. Але потім від цієї ідеї теж відмовились.
"По-перше, коли такий масивний об'єкт з'являється в новому місці, він трохи на нас тисне. По-друге, скульптура була біла. В рожевому вона не дає такий контраст з навколишньою зеленню. А біла скульптура була, як біла пляма. Але за пару місяців всі звикли й тоді почали виробництво гранітного пам'ятника", – розповідає Світлана Тимків.
Пам'ятник урочисто відкрили у жовтні 1964 року.
Пам'ятник Підкові як самобуд
Пам'ятник встановили у 1982 році, і в той час ідея скульптора подарувати місту пам'ятник виглядала трохи дивною.
"У нас на той час все було централізовано: ми даємо замовлення, ми виділяємо гроші і ми ставимо пам'ятник. А тут скульптор сам собі вирішив. Ходить така легенда – автор помер, тому підтверджень нема, тому переповім вам як легенду – в одну ніч скульптор приїхав і поставив цей пам'ятник. Оскільки дозвільні документи в ті часи було складно отримати, тож скульптор змонтував пам'ятник посеред ночі", – розповідає менеджерка "Я Галереї".
Уже в роки незалежності на пам'ятнику з'являється ще одна невеличка підкова.
Майстерня Петра Кулика досі збережена – на вулиці Карпатській, тепер у ній працює його внук Максим.
Пам'ятник Федорову і невідомий солдат
"Ідею встановити пам'ятник Федорову, щоб підкреслити міфічні зв'язки між тогочасними Львовом та Москвою, обговорювали ще в 1950-х роках. Потім вона знову з'явилась у 1964 році – на 400-річчя випуску першої книги у Москві. Але тоді теж не склалось. Пам'ятник відкрили аж 1977 року, причому надзвичайно швидко – буквально за два місяці треба було його поставити", – розповіла Світлана Тимків.
Так постала легенда, що Федорова насправді зробили із заготовки для пам'ятника невідомому солдатові – оскільки і сам Федоров занадто мускулястий, та й фартух його підозріло нагадує шинель.
Також було питання, де саме поставити монумент. Спочатку його планували поставити біля Ставропігійського братства (де власне і діяла друкарня, в якій працював Федоров), пізніше – трохи в стороні від того місця, де він є зараз, і також хотіли розвернути його лицем до Порохової вежі.
Сучасне місце вибрали доволі випадково.
"Коли встановлювали, то вибирали місце на площі – для цього по контуру пам'ятника вирізали фігуру, яку переміщали по площі, щоб вибрати місце. Консулов (архітектор) ходив з трафаретом, ставив в різні місця, фотографував, як він "зчитується", і тут пролунала ідея Борисенка (скульптора) – постав його так, щоб він з усіх трамваїв "читався", – каже Світлана Тимків.
Побутує думка, що пам'ятник Федорову погано вписується в ансамбль площі. "Але мені здається, завдяки книжковому ринку, він став впізнаваним символом Львова", – додає дослідниця.