Журналістка "Еспресо.Карпати" дізналась, як оновлюють "Центр Довженка".
З гамірного старого міста трамвай №8 їде до Сихова. Через третину години, без заторів, він зупиняється на проспекті Червоної Калини біля модерної споруди ще радянського Сихова. На жовтому тлі її фасаду напис — "Центр Довженка".
Будівля з’явилася тут 1987-го з назвою "Кінотеатр ім. О. П. Довженка" і була в підпорядкуванні Сихівської адміністрації. Згодом перейшла до управління культури міської ради. Зараз візією осередку є це стратегія чотирьох "К": кіно, концерти, коворкінг і конференції.
Нас зустрічає директорка Марта Іванишин: "Привіт! Мене звати Марта і я працюю тут два роки".
Посередині холу банер з логотипом центру. Зліва від нього кав’ярні і зал, які є в оренді. Справа — меблі, які перенесли сюди на час ремонту. А ще не так давно, до 2018-го, тут продавали пиво і фастфуд. Керівниця центру говорить, що коли люди приходили, то бачили хаос, сміття, чули неприємний запах з туалетів і йшли шукати щось затишніше. Вона говорить, що коли почали тут прибирання, то вивезли дві машини сміття. І найперше почали ремонт у вбиральнях. Адже людині повинно бути комфортно.
Згодом у Центрі Довженка відновили другий поверх. Ми піднімаємося сходами. Директорка показує рукою на виставку: "Тут зробили виставкову площу і розміщуємо картини. Після ремонту вона у нас друга. Це роботи фотохудожника Сергія Горобця. А перед тим був художник Роман Пиза. Насправді, ця площа є безкоштовною для художників. Ми зацікавлені, щоб виставки відбувалися".
Перед входом у наступне приміщення проходить урок. Марта пояснює, що як і різноманітні студії укладають угоди, сплачують оренду і проводять тут свої заняття.
Простора зала, до якої ми зайшли, з великими вікнами, через які видно церкву Різдва Богородиці та перехрестя магістральних доріг, є мультифункціональною. Її облаштовували для концертів, конференцій та різноманітних занять з дітьми. До карантину тут були різні студії, а з вересня планують відкривати коворкінг. До 2018-го ці великі вікна були закриті рекламними бордами. Коли працівники її зняли, все помили, то місцеві думали, що центр вже не працює. Але, як зазначає Марта, вони просто хотіли зробити, щоб все виглядало естетично. Зараз для реклами створили тумби, які стоять біля входу.
Піднімаємось одним з окремих виходів на дах. На сходах стоїть погруддя Довженка.
"Його тимчасово винесли сюди. Готуємо художню інсталяцію, шукаємо художника. Тобто ми собі придумали, що з радянського постаменту Довженка зробимо щось креативне", — пояснює Марта.
Вихід на горище ще не обладнаний. Тут зберігають пуфи, на яких відпочивають люди, коли дивляться кіно. На самому даху теж не було реставрації. Директорка каже, що сюди треба вкладати багато ресурсів, але вони займатимуться цим наступного року: "Для нас важливим є місце перебування. Звичайно, що ремонти — це необхідно. Однак ми не встигаємо зробити величезну кількість всього, бо тридцять років тут взагалі нічого подібного не відбувалося. Але і в те приміщення, яке є зараз, наповнюємо подіями".
Концертна зала "Центру Довженка" одна з найбільших у Львові. Тут передбачено 747 глядацьких місць. Щоправда, карантин вніс свої корективи і зараз доступною є половина. Тут оновили оформлення, крісла, покриття підлоги в залі, сцену тощо.
"Вчора ми тут мали вперше людей з початку карантину. Це була літературна зустріч з Сашком Лірником. Її мали провести на даху, але він сказав, що прийде багато людей. І, справді, доступні для відвідувачів місця були зайняті", — каже директорка
Марта проводить за куліси. Показує на вікно біля самої сцени: "У різдвяний час ми сиділи на концерті і побачили, що в зал задуває сніг! Не могли зрозуміти, що відбувається. Думали, що це інсталяція така. Виявляється, на самій горі за сценою замість вікна були чотири дерев’яних дошки".
Раніше артисти не мали гримерок. Лише кабіни з гіпсокартону обабіч сцени. Не було душів і туалетів. Саме тому зробили вихід з підвалу на сцену, у якому була сауна. Марта обережно йде вниз сходами, біля яких дошки й інші будматеріали. Зараз тут теж працюють люди.
"Я навіть не знаю, де ті сауни взялися. Не запитуйте. Тепер тут готують гримерки для артистів, технічні приміщення, душі і туалети. Ремонт триває з грудня минулого року. Плануємо завершити до кінця літа, але, швидше всього, продовжимо ще на кілька тижнів. Я не знаю, чи у Львові ще десь є такі гримерки", — показує підвал жінка.
Наступні етапи робіт — облаштування гардеробу, системи опалення і кондиціонування. На ремонт центр отримує поповнення статутного капіталу від міської ради. Цього року передбачено три мільйони, з них на гримерки — два.
"За попередній рік ми заробили більше півтора мільйона гривень. Але центр поки не виходить на самоокупність. Ми це зробимо через три або три з половиною роки. Але планувати важко, бо не знаємо, що може статися. Хоча такі заробітки на сьогодні я вважаю успішними. Мету ставимо набагато більшу. Ми зобов’язані заробляти, бо ми комунальне підприємство і сплачуємо податки", — розповідає керівниця.
Марта Іванишин каже, що є проблеми з безпекою, але рятують камери. Одного разу працівники спіймали хлопця, який розмалював новенькі двері. Згодом він купив фарбу і замалював написи. До центру запрошують поліціянтів. Хочуть, щоб вони приходили і без викликів: візуальна присутність правоохоронців може запобігати злочинам.
Марта каже, що Сихову культурний центр необхідний і у них, попри стереотипи, дуже правильне розташування. У людей є потреба прийти. Адже не завжди є ментальна залежність від центральної частини міста: "Як виявилося, багато письменників живуть саме на Сихові довкола "Довженка". Це Остап Сливинський, Наталка Сняданко, Катерина Міхаліцина, Галина Вдовиченко. Ще є Ігор Кожан — директор національного музею. Ми звикли, що в нас дуже крута площа Ринок. Ми ж робимо місце для комфорту тут. Люди мають виходити за межі Ринку. Львів має розвиватися усюди".
Осінь у центрі буде насиченою. "У вересні ми готуємо великий проєкт "Довженко перетворює". Медіахудожник Олексій Хорошко працює з фільмами Олександра Довженка. Він вирізає з них найцікавіші моменти й інтерпретує. Окремо оркестр Львівської національної філармонії готує музичний супровід. Ми не знаємо, чи буде це Барвінський, чи Моцарт. Все залежить, яка музика підходить краще. Можливо, покажемо це дійство двічі. Ще разом з Остапом Сливинським проводитимемо зустрічі з письменниками, де будуть музичні перерви. Дивимося, в якій формі це проводити, адже криза внесла свої корективи".