Апологія безумства. Блог Ігоря Гулика

А наступного "вождь принижених" пригрозив зробити висновки після постачань в Україну зброї дальнього ураження та "застосувати свої засоби ураження по тих об'єктах, по яких удари поки що не завдаються".

Я, звісно, не фахівець у лінгвістичних тонкощах французької, але навряд чи там слово "приниження" є синонімом до "покарання злочинця". Сумніваюся, утім, що взагалі знайдеться мова, якій притаманні такі некоректні евфемізми.

Коли Емманюель Макрон розводиться про "приниження" агресора, він вочевидь, не враховує ще однієї суттєвої риси російської "культури". Слово "культура" свідомо беру у лапки, позаяк, здається, і тут наші воріженьки є унікумами. На Росії боготворили не тільки царів та генсеків, але й так званих "юродивих". Тобто звичайнісіньких недорік, яким, у силу їхньої природної розумової вади дозволено було говорити вголос, ба навіть вигукувати те, про що "народ безмолвствовал". Через це отой німий народ наділяв безумців сакральними рисами, вбачав у них пророків, своїх, вважайте, речників. А владоможці, кому часто адресувалися маразми "мудреців" з велелюдних майданів чи храмових папертей, зазвичай пропускали повз вуха обурливі спічі. Мовляв, що з нього візьмеш, — воно ж недоумок.

Уловивши таку тенденцію, Іван Лютий (той що Грозний) у певний період царювання, коли посполитим вже було залито більш ніж достатньо сала за шкіру, вирішив і собі "покосити" під юродивого. І, скажу я вам, то був "успішний" експеримент тирана, збитого з путі праведного "демонами". Вирізавши у приступі вдаваного безумства половину неугодних бояр, Лютий зірвав оплески натовпу, у той час, як його опричники з псячими головами на упряжі, розпинали окремих "представників" того натовпу.

Коли розповідають про недугу Путіна і припускають, що, мовляв, він теж, м'яко кажучи, недолугий, то свідомо підігрують цій давній "російській народній забаві". ІПСО юродивого, як тепер модно говорити. На Заході можуть сприймати серйозно путінські погрози "завдавати ударів туди, куди ще вони не завдавалися". Але для українців – це, як на мене, смішне, — позаяк за понад сто днів війни ми від росіян набачилися такого, що й в страшному сні не приходить. Куди ж ще не бив кремлівський юродивий?

Оце шоу недорік має свої наслідки. Акцент політичної уваги лідерів цивілізованого світу, які, на відміну від Макрона, готові до адекватних реакцій на "підняття московських ставок" у політичному та економічному сенсах, постійно збивається підвищенням рівня агресії "придурка". І вони починають навсправжки розмірковувати над тим, що, може, й справді варто обійти божевільного десятою дорогою. Хоча здоровий глузд мав би підказувати геть інше рішення: викликати санітарів.

Таргетуючи вдавано неадекватну поведінку саме на "центри прийняття рішень" (які, переконаний Путін, є поза межами України), московський лицедій рикошетом провокує інших, скажемо так, "неприхильних" до Києва сусідів на схожі вчинки та фрази. Звісно, першим на московське "кукуріку" відгукується Будапешт. Спікер мадярського парламенту, розуміючи, що його самого запідозрять у не надмірі розуму, взявся визначати діагноз Зеленському.

Скажу так: у симпатіях до президента мене важко запідозрити. Я часто не добираю слів, змальовуючи його "художества". Але роблю це з повним правом платника податків, з яких Зеленський отримує винагороду за свою роботу. Зрештою, як "один з президентів". Але коли Ласло Кевер (чи будь-хто інший) вставляє свої п'ять копійок на адресу президента моєї країни, країни, яка воює, країни, якій Будапешт на догоду агресорові, відверто шкодить у всьому, країни, до якої нинішня орбанівська челядь разом з Путіним має територіальні претензії, — тут я на боці Зеленського і проти його кривдників.

І ще один штришок до справжньої ІПСО з "юродивим" Путіним. Йдеться про те, з чого починав, – з відповідальності за скоєні злочини та невідворотність покарання. Щоб не сталося раптом так, що на майбутньому міжнародному трибуналі якийсь дрібний стряпчий спробує пред'явити суддям завчасно сфабриковану довідку про психічне нездоров'я "бункерного діда" і його зграї. Апелюючи, звісно, до публічних виступів, інтерв'ю та заяв. Мовляв, — гляньте, хіба на таке здатні люди зі здоровим глуздом? І вимагатиме пом'якшення вироку, а то й взагалі наполягатиме на неосудності "юродивих". І знову з ліберально-толерантних європейських столиць ми почуємо волання про "емпатію" та "співчуття". Неповносправні ж бо. Не принижуйте їх і Росію…

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.