Понад 500 днів без Віталія Скакуна: історія сапера, який сповільнив наступ окупантів ціною власного життя

"Еспресо.Захід" розповість про життя і останні години воїна у бою. 

Уже за місяць Віталій Скакун міг би святкувати своє 27-річчя, але вже минув рік від його загибелі.

Народився воїн у місті Бережани на Тернопільщині 19 серпня 1996 року. Там закінчив школу, а згодом вступив у вище професійне училище у Львові за професією "Електрогазозварник".

Як пригадувала мама Віталія, Орися Качмарик, ще в пологовому на сина казали, що це справжній козак, писала Армія.Інформ.

"Велика родина увесь день до вечора з нетерпінням чекала біля пологового. І увечері, коли народила, тітка залізла на велике дерево і, побачивши у вікні породіллю зі немовлям, сповістила родину: "Козак, козак народився!" – розповідала мама.

У юному віці Віталій дуже любив читати пригодницькі та історичні книжки, й не підозрюючи, що всього за декілька років сам стане частиною історії України. Бабуся часто сварила його, заставши із книгою в руках серед ночі.

"Прекрасна дитина, хороший учень, усім цікавився, мені дуже важко про нього говорити саме зараз і саме так, в минулому часі. Це учень нашої мами, яка вчителювала у нас… Він вирішив, що його доля – армія. І пішов служити", – згадував Віталія директор його школи Володимир Гринкевич.

Віталій мав улюблене хобі – колекціонування маленьких моделей автівок. Неймовірно радів, коли була нагода поповнити колекцію новою моделькою.

Одружуватися планував після війни

Після навчання у Львові поїхав до Польщі на роботу, там працював за спеціальністю на виробництві. Але коли дізнався, що його товариш пішов служити у морську піхоту, то й собі захотів, хоч мама була проти.

Одружуватись під час війни не мав наміру, бо вважав, що не зможе обманювати майбутню дружину про те, що відбувається на війні, а розповісти всього теж не міг би. 

"Дружина – то найближча людина, яку не можна обманювати, а розповідати їй про війну я не зможу й не схочу. Тому поки я служу, поки триває війна, одружуватися не збираюся!.." – казав він і знову їхав на війну.

Останній бій

Свій останній бій 25-річний Віталій Скакун прийняв як найвідважніший воїн, дивлячись смерті просто в обличчя. Викликався добровольцем, аби замінувати та підірвати стратегічний об'єкт – автомобільний міст Генічеськ – Арабатська Стрілка. 

За свідченнями побратимів, Віталій вийшов на зв’язок і повідомив про те, що підриває міст.

"Одразу ж пролунав вибух, унаслідок якого морпіх загинув. Ця самопожертва не була марною: героїчний вчинок Віталія значно сповільнив просування ворога, що дало підрозділу змогу передислокуватися та організувати оборону", – розповідали військові.

Фото: armyinform.com.ua

Уже на третій день повномасштабного вторгнення, 26 лютого 2022 року, указом президента України № 2022/74 Віталію Скакуну надано звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно) – за визначну особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, та вірність Військовій присязі.

"Розумієте, людина практично свідомо йшла на смерть! Військовий, давав присягу, виконав її сповна. У нього не було зарплати ні в 100 тисяч, ні в 65 тисяч. Може, десятка в нього була в той час. Війни ж не мало бути. То західні розвідки "блефували" й нам "розвалювали економіку", – писала про подвиг Віталія журналістка Зоя Казанжи.

Про героїчний вчинок Скакуна говорили чи не в усьому світі. Після смерті Віталій став почесним громадянином міста Лешно у Польщі. У столиці Чехії іменем героя назвали міст. В Україні декілька міст переназвали вулиці на честь загиблого воїна, в тому числі вулиця Скакуна з'явилася і в столиці. 1 лютого 2023 року у Вищому професійному училищі № 20 м. Львова, де навчався Віталій, відбулося відкриття меморіальної дошки.