Еспресо.Захід розповість про мужніх українських бійців 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади та історію збройного формування, яка розпочалась ще після Першої світової війни.
Бригаду створили після переформування 128-ї механізованої дивізії, що вела свою історію від 128-ї гвардійської дивізії колишньої радянської армії. 128-ма гвардійська гірськострілецька Туркестанська дивізія – військове з'єднання Червоної армії, яке існувало у 1922-1956 роках. Офіційною датою його заснування вважається 12 липня 1922 року. Дивізія отримала статус гвардійської під час Другої світової війни, коли звільняла від нацистів Крим, Закарпаття та тодішню Чехословаччину.
У 1956 році дивізія була переформована у 128-му гвардійську мотострілецьку дивізію. З того часу 128-ма окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада пройшла довгий шлях від рядової пострадянської механізованої дивізії до одного з найпотужніших з’єднань у Збройних Силах України.
У 1991 році командир 128-ї гвардійської мотострілецької дивізії генерал Віктор Гречанінов став першим комдивом, який оголосив про підтримку української державності. 19 січня 1992 р. особовий склад 128-ї дивізії склав присягу на вірність народу України.
Фото: facebook.com/brigade128
Історію 128-ї гірсько-штурмової бригади умовно можна поділити на два етапи – до війни з російсько-окупаційними військами та під час неї.
На першому етапі історії незалежної України (1991-2014) бригада взяла на себе удар природної стихії, коли на Закарпаття приходила "велика вода". Під час кількох повеней у 1990-х та на початку 2000-х років особовий склад з’єднання неодноразово залучався до ліквідації наслідків стихійних лих. Тоді бригада надавала різносторонню допомогу для порятунку рідного краю: забезпечення мешканців Закарпаття гарячою їжею, евакуація, розчищення завалів, налагодження понтонних переправ, ремонт доріг тощо.
У 2000 році указом президента бригада отримала почесне найменування "Закарпатська", яке залишається з нею і по цей час.
Нині ж 128-ма окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада – це з'єднання гірської піхоти Сухопутних військ України. Бригада перебуває у складі оперативного командування "Захід".
Фото: facebook.com/brigade128
Бійці закарпатської бригади брали участь у миротворчих місіях в Іраку, Лівані, Сьєрра-Леоне та на території колишньої Югославії. Втім справжній бойовий досвід бригада отримала 2014 року, на рідній землі. Тоді, в перші місяці проведення АТО, на схід вирушила перша батальйонно-тактична група, яка отримала хрещення вогнем на підходах в безпосередньо в боях за Луганський аеропорт. Там втратили свого першого побратима, коли 14 червня 2014 року на блокпосту "Сталінград" поблизу села Макарово був убитий солдат Роланд Попович, гранатометник 15-го окремого гірськопіхотного батальйону.
Кілька підрозділів 128-ї бригади були залучені до виконання завдань на "Дебальцівському плацдармі", який згодом став місцем прояву справжнього героїзму бійців 128-ї ОГШБр. У надлюдських умовах, часто в меншості, військовослужбовці давали рішучу відсіч ворогу.
"Артилеристи, йдучи всупереч рекомендаціям і правилам, які можна зустріти в підручниках з артилерії, вибудовували власні методи ведення війни. Це була вимушена норма, адже нерідко доводилося потрапляти в ситуації, про які в підручниках не сказано нічого", – розповідають бійці бригади.
Після повномасштабного вторгнення воїни 128-ї бригади виконували бойові завдання на Запоріжжі, про що для The New York Times кілька разів писали кореспонденти, лауреати Пулітцерівської премії.
Фото: facebook.com/brigade128
Унікальності бригаді додає її родзинка - мультинаціональність і мультикультурність. З першими хвилями мобілізації ряди бойових підрозділів почали заповнювати жителі області, серед яких багато етнічних угорців, румунів, словаків. А закарпатський діалект декому здавався іноземною мовою.
"Часто вже з перших днів війни таке різноманіття мов породжувало чутки про іноземних найманців, які воюють за Україну. Подекуди місцеві мешканці пошепки говорили між собою, що це, скоріше за все, французькі легіонери. "Легіонери" виявилися звичайними закарпатцями й без вагань віддавали життя за Україну, хоч і були інших національностей", – зазначають воїни. Але назва бригади "Закарпатський легіон" прижилася.
Також у бригаді воювали й воюють роми. До речі, в ромів є неписаний закон – не воювати, але кажуть, не в цьому випадку, адже стоять на захисті країни. Серед воїнів був і ромський барон.
З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну військовослужбовці 128-ї бригади боронять країну в різних точках зони бойових дій. За цей час п’ятеро бійців "Закарпатського легіону" відзначені найвищою державною нагородою – звання Герой України з врученням або удостоєнням ордена "Золота Зірка". Двоє з них – посмертно.
Кожен з воїнів цієї бригади заслуговує на цілий окремий розділ. Мужні, непередбачувані, сміливі й талановиті люди, яким жодні перепони не стоять на заваді. Навіть втрата обох ніг не зупиняє на шляху до знищення ворога.
Еспресо.Захід спілкувався з бійцями, які перебували безпосередньо на передових позиціях, бойовими медиками та бійцями на протезах, а також з не менш мужніми вдовами загиблих Героїв. Про багатьох захисників писали світові видання, їх цитували президенти.
Так, до прикладу, про Олександра Петлінського, світового рекордсмена зі знищення броньованої техніки з "джавеліна" за день, писав The Wall Street Journal. Тоді він збив 6 цілей окупантів.
Фото: особистий архів Олександра Петлінського
"Це був перший бойовий досвід в реалі, до того – лише тренажери. Я побачив, як полетіла ракета і поцілила просто в танк. Спостерігав за ракетою впродовж усього польоту, мені були цікаві всі деталі, не міг відірвати погляду. Сталося кілька вибухів, танк згорів. Крикнув своєму помічникові, аби подав наступну ракету, хоч командир давав наказ відходити. Помічник приніс іншу ракету, якою я збив БМП-3", – з захватом розповідає Олександр.
Інший воїн-феномен у лавах Закарпатського легіону – Василь Штефко, який став прикладом для багатьох побратимів. Чоловік на заробітках у Росії втратив обидві ноги. Тоді його сильно побили, після чого отримав обмороження всього тіла. Привезли побитого відразу до моргу.
"У військкоматі не взяли, в добровольчі батальйони ходив – теж не взяли. Вони як чули, що я у протезах, то відразу відправляли чи на волонтерку, чи просто водієм. Наш військком лише пропонував роботу на телефоні, але така робота мене не влаштовувала. А зараз я вже просто не міг втриматись. Возив багато хлопців у військкомат, і вже тоді, як нікого там не було з нашого села, хто мене знав, прийшов до дівчат і записався у 128-му бригаду. Переконав, що маю авто, можу їздити й точно стану в пригоді. От, працюю для своєї Батьківщини", – розповідав Василь Штефко.
Підполковник, командир 1-го гірсько-штурмового батальйону 128-ї Закарпатської бригади Андрій Літун з позивним Знаток став на захист України ще 2014 року. У перші дні повномасштабного вторгнення Росії відбивав атаки ворога на передових позиціях. 6 березня під час бою з більшими щонайменше вчетверо силами росіян, прикриваючи відхід свого підрозділу, загинув. Дружина Марина Літун пригадала одну з останніх розмов з чоловіком.
Фото: mukachevo.net
"Якось Андрій приїжджав перед новим роком на ротацію, я пожартувала, кажу: ти такий хоробрий, може, колись отримаєш Героя України. А він мені відповів, що це дуже висока нагорода і її здебільшого дають посмертно. Я тоді сказала, що нам тоді такої нагороди не потрібно в сім'ї. Останні роки він мені завжди говорив одні слова: "Марино, усміхнись, життя прекрасне. Нема в житті проблем".
Марина Літун розповідає, що бути дружиною військового – шлях особливо важкий: "Мені й досі здається, що він приїде.Так сталось, що я хоронила свого чоловіка на свій день народження".
Медик 128-ї закарпатської бригади Ерік Глеба, або ж Фреді, з 2014 року знав, що таке війна, як пересічний українець. А 2015-го побачив її на власні очі, коли вперше прибув на передову. Воїна-медика відзначено нагородою "За врятоване життя" та орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Він врятував на полі бою понад сотню воїнів.
Фото: facebook.com/brigade128
На знак вшанування в Ужгороді та Мукачеві є вулиці 128-ї Бригади. А в Запоріжжі вулицю Комарова перейменували на вулицю Закарпатського Легіону.