У Львові розгорівся черговий скандал: кандидат філології, літературознавець, автор близько 200 наукових праць і директор Дому Франка Богдан Тихолоз піймав наукового співробітника Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Дмитра Дроздовського на тому, що той видав за власну його наукову працю "Поети-шістдесятники" (Київ-Львів, 2001) та ідеї, викладені в ній, написавши "статтю" "Українське шістдесятництво: розставляючи крапки…". Йдеться про 20 сторінок прямих текстових запозичень без жодних посилань на їхнє справжнє авторство, що становить понад 53% загального обсягу підписаного Дмитром Дроздовським тексту. Богдан Тихолоз готовий відстоювати свої авторські права в суді, інформує "Еспресо.Захід".
Як наголосив Богдан Тихолоз у спеціальному зверненні до всієї наукової та медійної спільноти, про цю неприємну ситуацію він і не довідався б, якби його учні (а він є доцентом Львівського національного університету імені Івана Франка) не звернули його увагу на те, що в низці наукових праць їхні автори (дослідники феномена українського шістдесятництва) рясно посилаються нібито на Дмитра Дроздовського, наводячи цитати, які дослівно збігаються з формулюваннями з давньої студії про шістдесятників Богдана Тихолоза. Директор Дому Франка ознайомився спершу з цими студіями (а не з "працею" Дроздовського) – і жахнувся, коли побачив масштаб використання своїх думок і формулювань, приписуваних іншій людині. Та ще більше жахнувся, знайшовши в мережі першоджерело цієї омани й зіставивши текст "псевдо-Дроздовського" з текстом своєї книжечки.
"Моя праця, про яку йдеться, – акцентує Богдан Тихолоз, – це юнацький текст, значення якого у своєму доробку аж ніяк не переоцінюю і ним не вихваляюся. Тому й досі не передруковував (виглядає, це зробив за мене Дроздовський – щоправда, в надто вже делікатний спосіб, цнотливо замовчавши моє прізвище). Навпаки, з перспективи часу (минув 21 рік від часу його написання!) оцінюю його вельми критично, ба навіть іронічно: як такий собі документ "молодечого романтизму", в якому забагато пафосу і пишномовних фраз. Тепер я так не пишу й не писатиму, бо більше так не хочу. АЛЕ. Це МІЙ текст. Я його придумав, виносив, народив, написав і опублікував. Коли Дмитрові Дроздовському було, якщо не помиляюся, 14 років. Підозрюю, Дмитрик цілком міг вивчати в школі поезію шістдесятників за моїм посібником "Поети-шістдесятники" – з серії "УСЕ для школи", видання якої свого часу зініціювала Олександра Коваль, тепер директорка Українського інституту книги.І свою честь і наукове реноме я боронитиму з відкритим забралом і чесною зброєю".
Науковця Дмитра Дроздовського вже не вперше ловлять на плагіаті. Приміром, його монографія "Множинність реальності в англійському постпостмодерністському романі (філософська проблематика, жанри, наративні стратегії)", яку Дмитро Дроздовський подавав на здобуття ступеня доктора філологічних наук, за висновками спеціальної комісії (що їх вона представила на засіданні вченої ради Інституту літератури), містила аж 64% прямого плагіату.
Уже сьогодні вранці Богдан Тихолоз дописав, що зі слів знайомих Дмитро Дроздовський начебто його перепрошує на власній сторінці, але зі статусом "тільки для друзів". Тому він того вибачення просто не може бачити. "Свої вибачення за цю прикру ситуацію" Дмитро Дроздовський написав і в реакції на позицію Богдана Тихолоза. Але, напевно, це занадто мало, щоб відновити справедливість.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.