"Жінка у хіджабі – як діамант у футлярі"

Розпізнати туристів з Близького Сходу можна не тільки по кольору шкіри та волосся чоловіків, а й вбранні їхніх жінок. І якщо до хіджабу ми вже звикли (після анексії Криму багато кримських татар були змушені залишити свої домівки, переселившись з родинами на материкову частину України), то нікаб для нас – це щось нове, а все нове – привертає увагу, викликає інтерес та породжує міфи.

Чому жінки в ісламі мусять закривати своє тіло? Чому в одних обличчя відкрите, а в інших – не видно навіть очей? Як виглядають ці жінки вдома, де їх бачать лише найрідніші? Ці питання журналістка "Еспресо.Захід" задала голові жіночої громадської організації "Мар'ям" Олені Мироненко (на фото). Організація була створена у 2005 році для забезпечення потреб жінок-мусульманок у культурно-освітніх заходах, громадській роботі та реалізації благодійних проєктів.
 

У березні цьогоріч голова ГО "Мар'ям" отримала нагороду "Киянка року" у номінації "Благодійність". Фото з архіву Олени Мироненко.

"Не дарма кажуть, що рай лежить біля ніг матерів і що половина успіху чоловіка залежить від правильного одруження, тобто одруження на гідній жінці".

"У хадісі Посланця Аллаха зазначається, що дружину потрібно обирати за трьома критеріями – щоб була красива, багата і богобоязна. Але краще, щоб була богобоязна. Якщо жінка богобоязна, то буде виявляти підтримку чоловікові", - каже Олена. Носіння хіджабу та інших ісламських елементів гардеробу дозволяє жінці зберегти цю цінність, слугує покриттям, охороною від сторонніх поглядів.

"Жінка – як діамант у футлярі, який не кожен має право відкрити, а тільки обрані", - пояснює Олена. В ісламі жінкам дозволено відкривати обличчя (крім волосся й вух та частини шиї під підборіддям), кисті рук і стопи. "Якщо ж жінка хоче більшої винагороди від Господа, то може закрити все тіло, - додає Олена. - Жінка сама обирає – виконувати той мінімум, який від неї вимагається чи виконувати більше, дійти до певного аскетизму, одягаючись так, щоб не було видно ні обличчя, ні кистей рук чи стоп".

"Виходить, у Саудівській Аравії чи Судані живуть більш богобоязні жінки, бо носять нікаби, які закривають обличчя? Чи все-таки їх до цього змушують традиції цього  суспільства?" – запитую.

"Закривати обличчя та очі не є вимогою нашої релігії. Нікаб носять у пустельних країнах, де жінки змушені закривати обличчя, але не так від чужих поглядів, як від піску та спекотного сонця, - пояснює голова жіночої громадської організації. – Має значення, в якій країні живе жінка. Якщо у Саудівській Аравії чи ОАЕ нікаб – прийнятний, то наше суспільство буде на такий головний убір по-іншому реагувати. Я зараз не говорю про туристів. Це – інше. Вони приїхали і поїхали. А якщо людина переїжджає на постійне місце проживання в якусь країну, то мусить ознайомитися з місцевими традиціями – як одягаються місцеві, яким кольорам надають перевагу (більш яскравим, більш тьмяним чи носять виключно чорне), і з поваги до цих традицій одягатися так само або більш-менш подібно".   

На фото – жінки у нікабах. Джерело фото: dpa/Stuttgarter Zeitung

Олена зауважує: у всіх культурах та релігіях було прийнято, щоб жінки покривали голову – в юдаїзмі, християнстві… Українські жінки також колись ходили у хустині. Різновид покриття для голови залежить від традицій того чи іншого народу. Наприклад, шейла – це покривало, яке носять жінки в ісламських державах Перської затоки.

З одягом – так само. Приміром, паранджа, або як її ще називають "бурка", яка закриває все тіло включно з очима (очі закриті густою сіткою, виготовленою з чорного кінського волосу - чачван), поширена переважно в Афганістані та сусідніх з ним країнах .

На фото – жінки у бурках. Джерело: CBC News

Чадру (має вигляд полотнища, в яке жінки загортаються з голови до ніг, залишаючи лише щілину для очей) носять в Ірані, Афганістані, Туркменістані, деяких мусульманських країнах Перської затоки та у віддалених гірських районах Туреччини, на сході цієї країни.  

На фото – жінки у чадрах. Джерело: AP Photo/Vahid Salemi

Основний елемент у гардеробі жінки-мусульманки – хіджаб, або хустина, та абайя (вільна сукня, яка закриває руки до зап’ястя і ноги – до стоп і не підперізується). Під хіджаб може одягатися шапочка боні – вона не дозволяє сповзати хустині і підтримує волосся. Може мати вигляд стрічки і бути прикрашеною вишивкою. Хіджаб – це хустина, якою жінка закриває волосся та вуха або ж може  закривати не лише голову, а й плечі та груди (хіджаб-хімар). "Хіджаб аміру носять, щоб сильно не заморочуватися. Він складається з двох частин (одна облягає голову як шапочка, а інша – схожа на шаль, яка зшита так, що відкриває обличчя, але закриває шию та плечі. – Ред.), – розповідає Олена. - Жінка одягнула одну половинку, іншу – і побігла по своїх справах. На початках хіджаб аміра був призначений для занять спортом, але зараз жінки-мусульманки носять його повсюдно, бо це – і зручно, і гарно. Хіджаб аміра буває різних видів - є шапочки навскоси, є прямі. Він також покриває весь аврат. Аврат – це ті інтимні частини нашого тіла, які не повинні бачити сторонні люди".

"А для чоловіків поняття аврату існує, чи можуть одягатися як їм заманеться?" – цікавлюся.

"Чоловікам також заборонено показувати все, що нижче пупка та вище колін. Тобто чоловік-мусульманин не може купатися у коротких плавках, а мусить вбратися у шорти до коліна. Одяг не повинен облягати тіло, особливо якщо у чоловіка гарна фігура. Це все робиться для того, щоб уникнути небезпеки спокуси".

Зауважую, що традиційний мусульманський одяг для жінок – переважно вільний, який не дозволяє розрізнити лінію грудей чи талії, закриває стегна, на довгий рукав. Та й кольори – або чорний, або нейтральні пастельні. Хоча в інтернет-магазинах продається сила-силенна гарних суконь для мусульманок. Я не мусульманка, але б від такого не відмовилася: тонке мереживо, делікатна вишивка, акуратний крій, насичена палітра кольорів. "Ціллю жінки в ісламі не є одягнутися яскраво і виглядати як папуга (виняток – Бангладеш та інші країни з цього регіону, де яскравий одяг є частиною їх культури). Ціль жінки в ісламі – одягнутися жіночно, елегантно, але при цьому скромно, щоб не привертати до себе увагу протилежної статі", – зауважує Олена. Зовсім інша справа, коли потрібно постати "у всій красі" перед чоловіком.

"Мене колись запитували, чи у душі та ліжку (вибачте за такі подробиці) я також не знімаю хіджабу, – каже з усмішкою Олена. – Жінка може зняти хустину у присутності близьких родичів – свого чоловіка, сина, племінника, батька, свекра, дядька (не з боку чоловіка, звісно). Мусульманська жінка не буде ходити вдома у халаті з бігудями на голові і не буде "наводити марафет", щоб вийти на вулицю. Не буде віддавати іншим чоловікам те, що повинна віддати своєму. Жінки-мусульманки намагаються вдома виглядати максимально доглянутими, із зачіскою, макіяжем, у гарному вбранні, щоб їхній чоловік не шукав цього на стороні. Якби ви могли подивитися на цих жінок, як вони виглядають без нікабу й хіджабу: намальовані, пострижені, з меліруванням! Але їхня краса – для обраних, а не для натовпу".

Сукні для жінок-мусульманок від звичних для нашого ока відрізняються лише тим, що є більш закритими. Джерело: Buy Sites

Запитую Олену, чи не важко жінкам-мусульманкам переносити спеку. На термометрі +33°С, а вони – у мішкуватих сукнях на довгий рукав, з хустинами на голові. "Ми носимо одяг з натуральних тканин – льону, шовку, бавовни. Вони утримують стабільну температуру тіла. Крім того, цей одяг є вільним, пропускає повітря, тому спека переноситься навіть краще, ніж якби ви повністю зняли зі себе одяг. Я зараз, наприклад, вбрана у сукню зі штапелю і хустину з бавовни, тож спеки не відчуваю. Тобто відчуваю її, як усі", – запевняє Олена.

Фото з архіву Олени Мироненко

"Одну француженку, яка сповідує іслам, запитали, чи їй не спекотно. Вона відповіла: "У пеклі – спекотніше". Для богобоязної людини найбільш важливим є, щоб Бог був нею задоволений. Все інше - другорядне" .

Важливо, щоб одяг не лише не підкреслював фігуру жінки, а й не просвічувався. Як же тоді мусульманка повинна одягнутися на пляж і у чому – зайти у воду? "Відпочиваючи у людному місці зі своєю сім'єю, жінка може одягнути буркіні – закритий купальник з тонкої "дихаючої" плащової тканини. З нього за лічені хвилини стікає вода. Я в такому також купаюся. Він дуже зручний – жодного дискомфорту не відчуваю, – запевняє Олена. - Багато жінок використовують буркіні для занять спортом. Кажуть, термоефект пришвидшує схуднення. Не можу цього стверджувати, бо не бігаю. У багатьох арабських країнах є окремі пляжі і басейни для жінок. Жінка може одягнути купальник, але також не відкритий – закритий або шорти + туніку". 

На фото – жінки у буркіні. Джерело: Dorno

Штани одягати можна, але вільні і належної довжини.

"З якого віку жінки-мусульманки повинні закривати своє тіло?" – цікавлюся.

"Дівчатка починають закривати своє тіло, коли у них встановиться регулярний менструальний цикл (через три місяці після першої менструації). Але релігія ні до чого не змушує, – наголошує Олена. – Людина повинна сама до цього прийти. Після того, як я прийняла іслам, я одягнула хустину лише через чотири роки. У нас кажуть: "Хіджаб є внутрішній і зовнішній". Хіджаб повинен з'явитися не лише на голові, а й у серці"... "Чоловік не наполягав, аби ви вдягнули хустину?" – запитую. "Ні, це було виключно моє рішення і воно не було легким, – визнає Олена. – 20 років тому не так багато жінок в Україні носило хіджаб. Я виросла у Києві, багато людей мене знає. Мабуть, це мене й стримувало. Але після того, як я прийняла хіджаб серцем, я його одягнула. Дочка покрилася до того, як це потрібно було зробити, – в 11 з половиною років. Поставила нас до відома: "Все, я одягаю хустину". Мені було це важко прийняти, адже навчалася вона у звичайній школі... З іншими доньками не так легко, але ми їх ні до чого не змушуємо. Пояснюємо, розповідаємо, але не тиснемо. Повинні самі до цього прийти. Тоді це буде усвідомлено і заради Всевишнього. А одягнути хустину заради чоловіка і суспільства – це неправильно".

"Але спробували б ми з вами не одягнути нікабу у Саудівській Аравії!" – намагаюся заперечити.

"Так, це стало б на заваді нашій успішній соціалізації. Моя хороша знайома живе у цій країні вже років шість. Її чоловік – лікар і працює там за контрактом. Спершу вона ходила у хустині, але без нікабу. Їй було дуже важко. У неї – світла шкіра, блакитні очі. На європейок там звертають увагу. Розповідала, що через це дуже незручно почувалася, тому й одягла нікаб. Коли приїздить в Україну, знімає його, бо не вважає, що це обов’язково. Її вибір – хустина. Вона закрила аврат – те, що повинна закрити. А одягнувши нікаб тут, навпаки, більше б привертала до себе уваги. Людям важко прийняти іншу культуру, те, що їм не властиво, – додає Олена. – Коли я відвідую арабські країни, також звертаю увагу на повністю закритих жінок".

Сама ж, каже, ніколи не відчувала до себе негативу, але, бувало, що люди намагалися якось пожартувати або ж дивилися на неї зі здивуванням. Це було у перший рік, коли вона одягнула хіджаб: "Коли зрозуміла, що я – та ж Олена, що нічого не змінилося, ловлячи на собі зацікавлені погляди, всміхалася у відповідь. Я прийняла себе. Важливо не те, як на вас реагують, а як ви реагуєте на реакції оточуючих".   

Фото з архіву Олени Мироненко

Запитую Олену, чи правда, що чоловіки-мусульмани з більшою повагою ставляться до покритих жінок?

"Можливо й так, бо тоді чоловік-мусульманин відчуває межу. Іслам велить йому опускати очі, коли він бачить гарну жінку, яка проходить повз. Коли жінка покрита, він відчуває певну сором’язливість і повагу до неї. Але не тільки до цієї покритої жінки, - каже моя співрозмовниця. – Навіть якщо жінка непокрита, може поводитися гідно".

"В одній з арабських країн мою увагу привернула жінка, яка мала на голові хустину, але при цьому зухвалий яскравий макіяж. Хіджаб – це не тільки покриття голови. Це – твій внутрішній стан і твій зовнішній вигляд. Це – не джинси "в обтяжку", футболка й хустина".

"Я не маю права судити таких жінок, але хустина має бути в усьому", – вважає Олена.

Прочитала в інтернеті, що хустина погано впливає на стан волосся. Але голова жіночої громадської організації "Мар'ям" запевняє: це – міф. "Багато залежить від структури волосся, - каже. - Якщо у жінки – слабкі волосяні цибулини, одягай хустину – не вдягай, волосся буде сіктися, тьмяніти й випадати. Деякі жінки, які прийняли іслам і почали носити хіджаб, стверджують, що стан волосся у них, навпаки, покращився. Хустина захищає від впливу зовнішнього середовища: вихлопних газів, отруєної атмосфери, сонячних променів, холоду. Є статистика, що покриті жінки в осінньо-зимовий період рідше хворіють на застудні захворювання й отити. Але важливо, щоб тканина була натуральна (шовк, бавовна). Тоді зігріватиме у холод і охолоджуватиме у спеку".

"Часто можна почути, що жінки-мусульманки у багато чому обмежені, – веде далі Олена, – але вони можуть здобувати вищу освіту, будувати кар'єру. Багато, звісно, залежить від країни, де проживає жінка. У мого чоловіка – палестинське коріння, але вся його родина живе в Йорданії. Одна його сестра відкрила стоматологічну клініку. Інша – викладає англійську мову у старших класах. Жінки мають свободу, отримують статус у суспільстві, можуть працювати, відкривати свій бізнес і т.д. В Україні є багато мусульманок, які реалізувалися професійно. Серед них – відома дизайнерка, режисерка, правозахисниця, лікарка-дерматологиня. Все залежить від бажання жінки. Якщо хоче реалізуватися професійно, чоловік не повинен ставати їй на заваді. Також вона може вирішити присвятити себе сім'ї – це її право".

Сама ж Олена здобула вищу освіту і виховала п’ятьох дітей. "Я зрозуміла, що дала їм все, що могла дати, і тепер займаюся собою, – каже. – Очолюю жіночу організацію. Ми провадимо волонтерську діяльність, різні тренінги для жінок (наприклад, нещодавно навчали, як розпізнавати інсульти, інфаркти тощо). Звісно, на першому місці у мусульманської жінки буде її чоловік та діти. Але також вона не може забувати про себе, свої бажання та мрії".

Олена Мироненко зі своїм чоловіком, керівником відділу ознайомлення з культурою та релігією Ісламського культурного центру шейхом Таріком Сарханом. Фото з архіву Олени Мироненко.

Олена не називає себе людиною, яка прийняла іслам: "Християнство у мене доповнилося ісламом. Іслам не суперечить християнству. Ми вшановуємо Ісуса. Вшановуємо його матір. Єдине, що додалося – потрібно промовляти щодня п’ять молитов і визнати, що "Пророк Мухаммед – Печать всіх Пророків" (в ісламі вважається, що Всевишній Аллах доручив Пророку Мухаммеда особливу місію – стати останнім пророком, після якого інших вже не буде. – Ред.). Перед одруженням я попередила свого чоловіка, що іслам ніколи не прийму. Він не наполягав, бо тоді ще й сам не був ревним мусульманином. Коли народилася наша перша дитина, я начиталася багато всілякої літератури, і мала необережність прочитати чоловікові про синдром раптової дитячої смерті у дітей до року. Він так цим перейнявся! Почав молитися, поститися. Я також злякалася, адже ми нічого не робимо для Бога, а отже він може дати нам випробування, забравши від нас дитину. Це дуже нас "струсило" і так я почала потрохи пізнавати іслам. Прийняла його через сім років після одруження. У мене є знайомі мусульманки, які прийняли іслам ще до заміжжя. Одна із цих жінок навчалася з мусульманками і прийняла іслам у 1994 році. У 1997 році вийшла заміж за українця, який через два роки також прийняв іслам".

"У нашій мечеті працює жінка, яка прийняла іслам одночасно з чоловіком-українцем. Вона була страшенною прихильницею християнства і вела з моїм чоловіком дебати на релігійні теми. Ніколи не могла б подумати, що колись захоче прийняти іслам. У когось такий-от шлях".

"Найважливіше, – каже Олена, – щоб люди залишалися людьми, не підпадали під вплив якихось радикальних течій, щоб розуміли, що потрібно поважати ближнього, не переривати родинні зв’язки (це дуже важливо в ісламі), добре ставитися до сиріт, сусідів. Якщо люди будуть бачити, що ви не змінилися, і навіть у чомусь стали кращими, то ставлення до вас не зміниться. Коли я прийняла іслам, стосунки з родичами у мене навіть покращилися. Люблю своїх тіток, дядьків. Постійно з ними у контакті".  

Чи органічно виглядатиме українка у традиційному мусульманському одязі?

"Вона може підкреслити, що є українкою, одягнувши традиційну вишиванку, гарну сукню з льону. У День вишиванки і я, і мої діти, і навіть чоловік, який не є українцем, - ми всі одягаємо вишиванки. Це – вияв повага до нашої країни та наших традицій. Якщо я – мусульманка, це не означає, що я – не українка. Чоловік прожив в Україні половину свого життя. Йому близький український менталітет. Для нього Україна зараз, напевно, рідніша за Йорданію", – каже Олена. Про те, щоб поїхати з України, подружжя ніколи не думало.

Олена розповідає: вони зі сім'єю часто гостюють у родичів чоловіка. "Перші два тижні мені там добре, але оскільки я веду активний спосіб життя, цей спокій мені набридає і я починаю сумувати за тим "божевіллям", яке чекає на мене у Києві. В Україні – ні дня без руху! Можливо, коли мені виповниться 50 чи 60 років, мені захочеться більш спокійного життя", – всміхається жінка. 

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.