Юристка розповіла, чому домашнього насильства в Україні менше лише "на папері"

Згідно з даними, які оприлюднила Національна поліція, кількість звернень про домашнє насильство за І півріччя 2022 року зменшилася на 27,5% у порівнянні з I півріччям 2021 року.

Кількість виписаних термінових заборонних приписів зменшилася на 43%, а випадків, коли поліцейські самостійно виявляють домашнє насильство, поменшало на 36%. Здавалося б, що попри війну українці стають менш агресивними вдома, але, найімовірніше, позитивна тенденція у статистиці має інші причини.

Як розповідає "Еспресо.Захід" Марта Змисла, львівська юристка та координаторка лінії "ЮрФем:підтримка", причини можуть полягати у тому, що воєнний стан у країні змінив пріоритети в першу чергу для самих постраждалих від насильства.

На фото Марта Змисла

"Ми в ЮрФем нещодавно проводили дослідження та аналізували статистику звернень у період I півріччя 2022 року в порівнянні з I півріччям 2021 року. Дійсно, до правоохоронних органів надійшло на 27% менше звернень. Але ми не можемо стверджувати, що випадків насилля поменшало. Більшою є вірогідність того, що кількість цих випадків зросла, але постраждалі, можливо, замовчують їх у зв’язку з воєнним станом в країні. Війна змінила звичний ритм життя українців, і ми розуміємо, що зараз частина України перебуває під тимчасовою окупацією. Відповідно, постраждалі обмежені у своєму праві звернутися у відповідні органи. Також значна частина людей виїхала за межі України й займається іншими речами – люди в першу чергу думають про роботу, житло, кошти. Це все в сукупності впливає на динаміку звернень. Крім цього, постраждалі самостійно можуть нівелювати проблему, бо вважають це зараз не на часі та не хочуть обтяжувати правоохоронців у такий важкий період. Жертви можуть не звертатися до правоохоронних органів, бо кривдника можуть мобілізувати. Не усі хочуть, щоб чоловіка забирали на війну. Тобто випадків домашнього насильства не поменшало, скоріш за все, вони замовчуються чи нівелюються самими постраждалими", – коментує Марта Змисла.

При цьому наголошує: українське суспільство та держава мають бути готовими до того, що після бойових дій і перемоги України на нас чекатиме ще одне випробування – найімовірніше, кількість випадків домашнього насильства в країні зросте, і на це є об’єктивні причини.

"Як і до воєнного часу, так і зараз найпоширенішою формою насильства є психологічне та фізичне. Звісно, такі форми можуть посилюватися у зв’язку з тиском обставин – це і втрата роботи, переїзди тощо. Все це загострює психологічний стан людей і впливає на їхню поведінку. При аналізі ми виявляли такі справи, де чоловіки поверталися на деякий час із фронту додому і вчиняли домашнє насильство. Перебування в зоні бойових дій травмує і є чинником, який може зумовити домашнє насильство. Безумовно, після закінчення бойових дій та повернення великої кількості людей у сім’ї буде зростати кількість випадків домашнього насильства. Військові потребуватимуть психологічної допомоги, підтримки та реабілітації, і якщо вони вчасно не отримають такої допомоги, то проявлятимуть усе більше агресії. Треба розуміти, що людина повертається з війни в мирне життя, у зовсім інший уклад і їй треба знайти баланс. Це може спричинити агресію і перекидання її на домашнє середовище. Це буде одне з питань, з яким ми будемо працювати", – застерігає юристка.

20 червня 2022 року, вже під час повномасштабного вторгнення, Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію – документ, який має на меті запобігання насильству, в тому числі домашньому, захист постраждалих осіб та притягнення до кримінальної відповідальності кривдників. Але попри це, в Україні й до ратифікації існували інструменти запобігання домашньому насильству. Марта Змисла розповіла, наскільки правоохоронні органи успішно впроваджують концепцію Стамбульської конвенції та які є негативні нюанси.

"Насправді у нас вже були частково імплементовані положення Стамбульської конвенції й до ратифікації. У нас є механізми, які можна застосовувати для запобігання домашньому насиллю. До прикладу, термінові заборонні приписи. Звісно, після ратифікації держава має здійснити комплексну роботу щодо протидії та запобігання усім видам насильства стосовно жінок. Зараз у нас є проблема, що концепція "дитина-свідок = дитина-постраждала" не діє. На жаль, правоохоронні органи та судова система дуже поодиноко застосовують цю концепцію. Коли поліція виїжджає на випадок домашнього насильства і там присутня дитина, то вони не зазначають у протоколі цієї інформації. Відповідно, суд не ідентифікує дитину як постраждалу. Це впливає на права дитини на отримання допомоги. Я сподіваюся, що це питання буде пропрацьоване, а роботу відповідних органів буде удосконалено. Крім того, конвенція передбачає пробаційну програму – суд має право направити кривдника на пробаційні заходи (пробація – це робота із засудженими без покарання у вигляді позбавлення волі, – ред.). У нас суди практично не застосовують цього. Я маю надію, що у нас цим таки займуться, аби запобігти якраз у майбутньому домашньому насильству", – каже вона.

Крім цього, юристка звернула увагу ще на одну проблема. Українські суди часто погоджують заборонні приписи, але лише у випадках, коли кривдника вже попередньо судили за насильство. Тобто заяви постраждалої чи постраждалого у разі, коли кривдник раніше не притягувався до відповідальності, – недостатньо. Хоча таке тлумачення законодавства судами є хибним.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку, телеграм-канал та твіттер.