Якщо дорога – це наркотик, то я – наркоманка, Переконана і невиліковна. І байдуже, яка дорога чекає -- швидкісна європейська магістраль чи геть розбита десь глухою провінцією Львівщини.чи інших регіонів України. Головне – знайти час і можливість у сімейному та робочому графіку, щоб в ту дорогу вирватися. Чому? Бо дорога завжди передбачає прочинення дверей – віртуальних та реальних. Куди – залежить від очікувань, однак завжди – попри все – у великі та маленькі особисті відкриття. Адже світ – такий цікавий!
Пізньобарокова Ратуша в Бучачі ( 1750-ті роки) – найдавніша Ратуша в Україні, що збереглася в основних об'ємах, без істотних перебудов донині. Плід співпраці одного з найвизначніших архітекторів в історії західноукраїнських земель Бернарда Меретина (найвизначнішим шедевром якого одностайно вважають Собор св. Юра у Львові) та однієї із найзагадковіших мистецьких фігур минулого, видатного скульптора Іоана Георга Пінзеля.
Руїни колись могутнього Бучацького замку, перша згадка про який датована 1379 роком і який в 16-17 століттях був одним із найважливіших та найпотужніших східних укріплень Речі Посполитої. Десь саме біля його стін під старою липою 18 жовтня 1672 року уклали ганебний для Польщі Бучацький мир, який розділив місто по ріці Стрипа на дві частини: західна частина залишилася Польщі, східна відійшла до Туреччини. А якщо точніше, землі на схід від Стрипи були оголошені самостійною Українською державою під протекторатом Туреччини, як плата гетьманові Дорошенку за допомогу у здобутті Поділля. Ріка Стрипа стала кордоном між сходом і заходом на цілих 11 років.
Коли спускатися із замкової гори в Бучачі, око милує Василіанський монастир, споруджений за наказом Миколи Потоцького.
З даху Бучацької Ратуші, яка колись оздоблювали 14 скульптур античних та біблійних героїв різця Пінзеля, відкривається купа цікавих ракурсів.
Вхід на подвір'я костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії.
Балконні історії))))
Новий бароковий мурований костел за планом архітектора Мартина Урбаніка (є припущення, що до будівництва цього храму причетний також Бернард Меретин) на місці старого готичного споруджено у Бучачі на кошти Миколи Потоцького у 1761-1763 роках. Для того часу костел як костел. Для нас не просто сакральна споруда, а та, котра пов'язана з іменем Пінзеля. Зокрема, йдеться про те, що видатний скульптор разом зі своїми учнями виконав для цього костелу різьблення вівтарів.
Бічний вівтар Святого Юди Тадея у костелі Внебовзяття Пресвятої Діви Марії знаний тим, що саме перед ним Пінзель брав шлюб і хрестив своїх дітей. До речі, хрещеним батьком первістка знаменитого скульптора (а, отже, й кумом Пінзеля) став архітектор собору св. Юра у Львові Бернард Меретин. Цей вівтар, до речі, старіший за храм. Пінзель його виготовив ще для готичного попередника теперішнього костелу. На жаль, основні фігури вівтаря до нашого часу не збереглися.
Балкони. Вони різні….
Осінь в Бучачі. У бучацькій церкві св. Миколая — найдавнішому збереженому мурованому храмі міста. Ця церква збудована на початку 17 ст. на місці старої дерев"яної церкви як православна. До речі, тут тридцять років був священиком дід видатного українського казкаря Всеволода Нестайка.
Осінь в Бучачі.
Старі дубові сходи.
Знову Бучач. Вхід в арт-двір. Це до речі, будинок, де народився і проживав майбутній лауреат Нобелівської премії Шмуель Йосеф Аґнон. Та й загалом до цього симпатичного містечка у той чи інший спосіб мали стосунок чимало знаменитих людей. Місцеві краєзнавці серед інших згадують також близьких родичів Фройда і навіть – по лінії бабусі – французького співака Джо Дассена.
Тихо над річкою.
Язловець – колись велике місто, що конкурувало навіть зі Львовом, а зараз -- край світу. Навіть дороги сюди нема. Тобто вона є, але назвати те, що є, дорогою, дуже складно – яма на ямі і ямою поганяє. Їхати понад годину з пункту А в пункт Б якихось нещасних 18 км – це таки "жесть".
Язловецький замок, який історики називають "ключем Поділля". Один із найдавніших на Поділлі і такий, що належав до рицарських замків, якими володіли магнатські сім’ї. Має щонайменше шість періодів будівництва, в кожному з яких здобував нових обрисів. Хоча він сьогодні в руїнах , але дуже атмосферний. Живий.
Світ у вікні.
Десь там на Поділлі.
Язловецький замок має щонайменше шість періодів будівництва, в кожному з яких здобував нових обрисів. Отам де отвір закритий дошками – це в'їзна брама. Цікаво, було б бодай оком кинути, як то було колись.
"Життя іде і все без коректур…"
Частинка Язловецького палацу, що її останній власник замку барон Блаженський 1863 року пожертвував для виховного закладу для дівчат. Цей заклад заснувала у 1868 році з дозволу Папи Римського сестра-законниця Марцеліна Даровська. Зараз тут жіночий монастир згромадження сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.
Навпроти вівтаря монастирської каплиці в Язловці ось ця краса і далі чудовий парк.
Склеп на території парку згромадження сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, у якому разом з іншими сестрами похована засновниця монастиря Марцеліна Даровська, проголошена папою Іваном Павом ІІ Блаженною.
У склепі.
Життя і смерть.
Язловець. Руїни костелу Успіння Діви Марії 16 ст.
Колись костел Успіння Діви Марії був монументальною готичною спорудою ( третій ренесансовий поверх вежі добудували вже в 19 ст.). Тут похований найвідоміший польський композитор епохи Відродження Микола Гомулка (про що є плита з відповідним написом), який першим у Європі написав музику до всіх 150 псалмів. (1535 – 1609 рр.).
Фрагменти фрески Ісуса, де колись був вівтар.
Скельний монастир з печерами ( започаткований ще в 13 ст.) та Онуфріївський храм в Рукомиші. Але там гарно!
Осінь.
Лик.
Церква св. Онуфрія у Рукомиші із 16 ст. Та, яку нині бачимо, теоретично із середини 18-го. Але зараз хіба власна фантазія дозволить уявити, як вона тоді виглядала.
Св. Онуфрій різця Пінзеля – саме той, котрого мешканці Рукомиша так і не випозичили на виставку творів Пінзеля до Лувру.
Ніч зхаходить.
Фото Ярини Коваль
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.