Якщо у мандри кличе дорога: куди поїхати на довгі вихідні

"Еспресо.Захід" пропонує переглянути локації, які не залишать байдужим жодного мандрівника.

Сколе і місця поблизу

Містечко Сколе від Львова всього за 100 кілометрів. Багато досвідчених туристів чудово знають цю локацію для відпочинку. Але, можливо, не всі знають таємничі куточки, куди доходить не кожен турист.

Місто з усіх боків оточене горами. Якщо їхати зі Львова і при в'їзді в місто повернути праворуч, то вже через 5 хвилин опинитесь  у пахучому і густому лісі. Пройшовши кількасот метрів грунтовою дорогою, можна вийти на гору Добряна (824 м). Неподалік від цієї місцевості – кар’єр, на місці якого залишились лише скелі. За старим кар'єром відкривається краєвид на все місто і гори довкола. Крім милого оку краєвиду, можна поласувати смачними суничками, назбирати карпатських квітів і грибів. 

На гору підніматись приблизно пів години від повороту з дороги. Локацію туристи ще не облюбували, адже не всі про неї знають, але враження від прогулянки залишаться неймовірні.


Фото: з відкритих джерел

Далі, мандруючи Сколівщиною, можна поїхати до знаного водоспаду Кам'янка, який розташований у національному парку "Сколівські бескиди". Пам'ятка природи, яка розташована на однойменній річці, 550 метрів над рівнем моря. Водоспад утворився у розломі гірського хребта, тому каскад води, який заввишки 7 метрів, поділений на дві частини. 

Не менш чарує красою озеро, яке в народі називають Мертвим, або Журавлиним. До нього можна дістатись, якщо минути гамірну центральну частину біля водоспаду і звернувши ліворуч, піднятись догори. 

Озеро, заховане в лісі на галявині, має дещо моторошну назву через те, що у ньому не водиться риба. Водойма наповнена холодно водою з сірководнем, а довкола неї ростуть рідкісні рослини, зокрема журавлина, звідки й походить інша його назва. Тутешні люди розповідали, що місцеві ворожбити брали з озера воду для цілющих відварів.  


Фото: з відкритих джерел

Крім гарних місцин довкола Сколе, не бракує цікавинок і в самому місті. Центральна частина має колоритну низькоповерхову забудову, а найбільшою окрасою вулиць є дерева.

Для прикладу на вулиці Князя Святослава росте ботанічна пам'ятка природи – дуб звичайний. Дерево – "свідок" часів проживання на Демні Баронів Гредлів, має на висоті грудей (1,3м.) окружність стовбура 4,85 метри. Пережило чисельні реконструкції автомобільної траси.

Фото:Нацпарк "Сколівські Бескиди"

Ще одна ботанічна пам'ятка природи – платан кленолистий – росте в Сколе по вулиці А. Волошина. На центральній площі є голубі ялинки, які добре ростуть у вологому кліматі. 

Неподалік центральної площі, пройшовши кількасот метрів, побачите сакральну пам'ятку архітектури – Церкву Святого великомученика Пантелеймона. Це діюча дерев'яна церква у бойківському стилі, яка за переказами збудована у 1597 році. З 1948 до 1990 року тут був музей, а вже після проголошення Незалежності церква була передана вірянам. У серпні 1993 року тут було вперше відправлено службу.


Фото: Краєзнавчо-туристичний портал "Край"

Іконостас у церкві багатоярусний, різьблений із позолотою, роботи галицьких майстрів XVII-XVIII ст. 

Дрогобицькі принади

У декого місто може асоціюватися зі смачною ковбасою, названою в честь Дрогобича. Але славиться воно не лише нею. Тут ще й дуже смачна кава... з сіллю. Адже у місті діє найдавніший в Україні солевиварювальний завод. 

Дрогобицька солеварня щонайменше від XIV ст., а, можливо, раніше безперервно діяла на одному і тому ж місці, біля джерел "сировиці" – соляної ропи. 

Місто багате на пам'ятки архітектури, зокрема храми та церкви. Доторкнутись до історії можна в костелі Святого Апостола Варфоломея. Це римсько-католицький храм, який входить до переліку 15 містичних та таємничих храмів України. Часом зведення сучасного костелу вважають XV століття. Одна з найстаріших зі збережених споруд Дрогобича розташована в середмісті Дрогобича на вулиці Данила Галицького, 12.

Після Другої світової війни в 1949 році костел закрили, в ньому розташували склад театрального реквізиту. У вівтарній частині храму збереглася старовинна ікона, написана відомим італійським художником Томмазо Долабелла. 

Є у Дрогобичі також і Хоральна синагога, найбільша такого типу в Східній Європі. Вона побудована в 1842-1865 роках. Після Другої світової війни, не придумали нічого кращого, як зробити з синагоги склад солі, а потім меблевий магазин. Але вже 1990-х роках її передали общині іудаїстів.

Без перебільшення, у місті є також унікальна церква святого Юрія збудована у XV столітті. Сьогодні вона є частиною відділу дерев'яної архітектури музею "Дрогобиччина". Її ще називають "поемою в дереві". Оздоба церкви, крім релігійних композицій (Страсті Христові), багата на декоративний орнамент переважно рослинного характеру.

Бучач – місто Пінзеля

Бучач маленьке, але неймовірної краси місто – як в архітектурному плані, так і в ландшафтному. Розташоване воно на берегах мальовничої річки Стрипа в оточенні пагорбів (їх ще називають горами) – Замкового, Торгового, Федір.

Збереглись тут донині руїни Бучацького замку. Свого часу вони були грізним укріпленням, що захищало місто від загарбників. Місце для замку було вибране ідеально для оборони – скеляста височина, схили якої з трьох сторін круто обриваються біля вод невеликого потоку, що впадає в Стрипу. Замок багато разів руйнувався, та його завжди відбудовують.

Подекуди частини укріплень були завтовшки до 4 метрів. На мурах замку з внутрішнього боку збереглись кам'яні опори, які колись використовували для дерев'яних машин для стрільби.

Бучацький замок був настільки невразливий, що його не змогло захопити навіть козацьке військо. Свої позиції фортеця здала тільки турецькій армії в 1672 році. Потоцькі доклали всіх зусиль, щоб відновити замок. На жаль, в ХІХ столітті він перестав бути цінним військовим укріпленням, тому з часом споруду практично повністю розібрали на будматеріали. До наших днів збереглися тільки невеликі фрагменти стін і веж.

У місті Бучач є два скульптурних пам'ятники роботи знаменитого скульптора Пінзеля, який мешкав у Бучачі. Перший – придорожній пам'ятник Святому Яну Непомуку, розташований у лівобережній частині міста(1750).

Друга споруда – статуя Непорочного зачаття Богородиці, розташована у правобережній частині міста на вулиці Богдана Хмельницького, 2 (1751 рік).

На жаль, обидва пам'ятники зазнали руйнувань у 1947 році. Відновлені у 2006 та 2007 роках скульптором Романом Вільгушинським коштом доброчинця.

Бучацька ратуша – унікальна пам'ятка архітектури середини XVIII століття  Легенда оповідає, що фундатор ратуші хотів, щоб вона була вищою від львівської Вежі Корнякта.

Початково фасад прикрашали 14 фігур. Образи взяті з Біблії та античної міфології. 

Зовсім поряд з Бучачем є село Рукомиш, який відомий свої печерним храмом.  На північ від храму є ряд менших ґротів, вирубаних у скелі, які, очевидно, були келіями ченців. Неподалік входу – залишки стародавнього муру.


Фото: з відкритих джерел

За місцевими переказами, печерні храм і монастир були облаштовані в XIII ст. ченцями Києво-Печерської Лаври, які тут зупинилися, рятуючись від монголів, коли Батий зруйнував Київ. Згодом їх переселили в новозбудований монастир о.Василіян у Бучачі. Скельний храм залишився, в ньому моляться досі.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.