Про події 10-річної давнини та про сучасність журналістка "Еспресо.Захід" рефлексувала разом із воїном 125-ї бригади ТрО, учасником Революції Гідності, львівським художником Тарасом Беняхом.
Фото: Тарас Бенях/Facebook
Ми з тобою багато перетиналися на Майдані, і власне я певна, що ти всі ті події так чи інакше рефлексуєш, той минулий час і сьогодення. Уже 10 років минуло від початку Майдану, від початку найбільш знакових подій. Як ти бачиш його тепер? Через стільки часу, крізь призму війни, повномасштабного вторгнення і твоєї служби?
Для мене взагалі це вже була третя революція, тому що перша була у 1989 році.
Революція на граніті?
Для мене першим протестним майданом культури став фестиваль Червона Рута. Тоді, як і під час Майдану, ми собі уявляли, що от уже все, без сумнівів, ми вже змінили щось. Усе буде інакше. Так не може бути, як раніше. Мусять бути такі зміни, що ось заживемо! А тепер розумієш, що воно ж не буває так. Не може змінитися так швидко. Який раз переглядаєш історію і розумієш це. Як і зараз з війною, теж є в людей ілюзія: от якщо перемогти зараз, тоді ми вже заживемо. Але це ілюзія. Це щось таке, як наркотик, який тебе тримає в той момент, підносить. Думаю, що на той момент це якраз добре. Наприклад, якби був ще один, наступний, Майдан, якби я знову так само думав, я себе не картав би за те, що піддаюся таким нереалістичним думкам. Не один я думаю, що якби цього не було, не було б такої рушійної сили, завзяття і несамовитості. Хоча коли вже охолонеш від усіх подій, то розумієш, що не може все в момент змінитися, це зрозуміло ж навіть, якщо ми подивимося на історію. Згадаймо 1918 рік, вони також мали великі мрії та плани, у них теж були ілюзії. Вони ж собі навіть не припускали думки, що післязавтра це все зламається.
Але є такі речі, на які треба вміти дивитися тверезо. А це небагато людей вміють, можливо, від браку, досвіду, освіти, ще якихось моментів. Нереально, наприклад, за один крок знищити всю корупцію у владі. Це так, як от лікарі займаються зараз нашими пораненими. Коли людина отримала просто шалені поранення, часом, здавалося б, несумісні з життям, але ті лікарі беруть цю людину й потрошечки складають. Зробили зараз, наприклад, три операції, за місяць зроблять ще п'ять, а потім через три місяці ще 10. І ти розумієш, що ті операції треба робити впродовж тривалого часу, аби відновити людину, повернути до нормального стану. Не може так бути: бах – і все раптом добре.
Фото: Андріана Стахів
Читайте також: Точка неповернення: волонтерка Ірина Вовк про Революцію Гідності
Але все ж Революція Гідності, Майдан, стали тією рушійною силою до початку змін, хіба ж ні?
Звичайно! Якби не було Майдану, не було б нічого. Однозначно, Майдан - це такий детонатор, який спричиняє цей вибух, зміни. Інакше просто нереально, бо такі речі - це як лікування, часто робляться зі скальпелем. Майдан відіграв надзвичайно серйозну роль. Усе ж зміна влади - це було вже дуже багато. Так, ми змінили якусь верхівочку, а решта всі лишилися. Та нічого, потрошки, далі наступних, але потрошки-потрошки - і до чогось дійдемо.
Якби не було цього Майдану, не було б, може, й війни зараз. Україну просто захоплювали б так, як білорусів, наприклад. От не вдався у Білорусі їхній Майдан, і її так потихеньку, як ракова пухлина організм захоплює, помаленьку-помаленьку - і все. А тут у нас відбулося серйозне втручання, зі скальпелем, пролилася кров. Ця пухлина відійшла, але на короткий час, щоб зробити новий наступ. І от власне прийшла з війною. Не факт, що зараз воно закінчиться з перемогою, можливо, з перемовинами. Ні, воно готуватиметься до нових наступів, аж доки ми повністю не знищимо цю пухлину.
А як зараз, коли ти служиш, із твоєю творчістю? Я розумію, що брак часу відчутний, але чи ти продовжуєш її?
Тут катастрофічний брак часу, але найгірше - це те, що я реально не можу займатися тим, чим хотів би. Тобто у творчому плані щось мені не виходить працювати. Так, є думки, певні ідеї, які після закінчення війни зможу реалізовувати. Але на цей момент я не можу цього робити, тому в мене творчість завмерла. Ти завантажений іншими різними завданнями так, що просто немає часу. І буває, що єдина твоя мрія – це просто поспати. Хоч я і не є в надскладних умовах зараз, але воно виснажує і фізично, і психологічно.