Мене часто запитують, чому я пишу саме казки? Не вірші – адже це так романтично, не романи, бо ж крутецько бути автором роману, а казки, деякі з яких займають лише половинку аркуша? Моя відповідь завжди однакова – у казках можу сказати значно більше і бачу незаповнену нішу в книжковому спектрі, котру можу наповнити власне своїми текстами.
Щоправда, таких запитань властиво поменшало останнім часом, коли за спиною у мене 6 авторських збірок за 4 роки, літературна премія ім. Н. Забіли за твори для дітей, коли мої книжкові посилки сягнули кордонів Європи (Італія, Іспанія, Польща, Німеччина), Америки (штатів Коннектикут, Іллінойс, Огайо) та Океанії (так, вони таки дісталися до Нової Зеландії). Мало не забула – наше найнесподіваніше замовлення восени було до м. Сантьяго, що в країні Чилі у Латинській Америці. Туди посилка йшла понад півтора місяця, через жорсткий карантин. Тамтешня українка, мати трьох діток, дізналася про мій проєкт "Добрі мамині казки", ще коли мешкала у Лондоні й там у приватній школі батьки обговорювали казки Лесі Кічури як добрий варіант текстів із гарною мовою для читання дітям.
За кордоном бути письменником – це мати фах із літературної творчості, іншими словами – заробляти своїми творами собі на життя. В Україні – це вперше зробив Іван Франко, досі пам’ятаю з лекцій в університеті (іншим українським письменникам у цьому таланило значно менше). Проте сьогодення письменника (казкаря чи романіста) не таке просте як може видатися на перший погляд.
Написати хороший твір – це лише верхівка айсберга. Бо без ілюстрацій, вичитки, фахового макетування та друку ваш текст можна буде хіба що зачитати з аркуша в колі найближчих друзів.
Сучасну дитину книгою потрібно здивувати, якщо вже говорити про дитячу літературу. І робити це варто так уміло, майстерно й захопливо, що навіть дорослі, котрі часто-густо бувають на зустрічах разом зі своїми дітьми, мають забувати скільки їм років і вірити в усе, що говорить автор.
Ілюстрації в дитячій книзі – без перебільшення, половина її успіху. І тут зважте – більшість художників цінують свою роботу неабияк! До речі, варто було б авторам у них повчитися, бо автора частенько гризе сумління – як же це за творчість брати кошти? Та ж книга не може коштувати грошей, треба було б її подарувати. А от художник знає чітко – обкладинка, аркуш, розворот – усе має свою стабільну і досить пристойну ціну.
Співпраця із видавництвом – це такий собі квест, від якого залежить, якою ж урешті-решт читач побачить вашу книгу.
Авторський договір укладають на кожен друкований твір. Я б назвала його "свідоцтвом про народження письменника". Саме цим документом обумовлюють авторський гонорар (одноразова виплата), роялті (або ж відсотки з продажу кожного примірника книги) та кількість авторських книг, які автор отримає для власного користування – зазвичай то доволі мізерна кількість, на жаль.
Підступний пункт "виняткові майнові права" у цьому документі присутній мабуть ще з часів союзу. Він не дає авторові, наприклад, зробити зі свого твору мультик, бо ж права належать видавництву, а видавництво навіть не думало заморочуватиму із мультиплікацією, проте дозволу не дає…
Практично всі іноземні автори працюють через літературних агентів. Натомість у нас ця ланка комунікації поміж автором – видавцем – читачем практично відсутня. В Україні письменників, які працюють зі своїми агентами, можна полічити на пальцях однієї руки. Проте саме завдяки цій співпраці автор має більше часу на творчість і менше займається технічними моментами – домовленостями щодо зустрічей, перемовинами із видавцями, організацією літературних турне країною.
Тож, якщо автор бажатиме побільше активності довкола свого твору, йому варто й самому подбати про те, щоб про нього довідалися його потенційні читачі. Звісно видавець зазвичай робить одну-дві презентації нового твору, проте далі – ініціатива, а отже й результат, лягає на плечі автора.
До прикладу, за останній тиждень у мене було 12 авторських читань – адже задля збереження вимог карантину працюємо групами окремо з кожним класом. Загалом близько двохсот п’ятдесяти слухачів казок. Для чого пишу статистику? Щоб заперечити факт, що в Україні не читають… Бо таки читають, якщо навчати любові до книги змалку і робити це правильно.
Якщо відверто, я не передбачала, що стану відомою дитячою письменницею. Врешті – 4 роки назад просто дуже хотіла видати збірку найкращих своїх казок та мати її для дарунків друзям. Але власне мої читачі – не дали мені спинитися у казкописанні. Щоразу на зустрічах вони вимагали нових і нових збірок, я звісно обіцяла. А обіцяти й не дотримати слова, коли на тебе дивляться близько трьох десятків щирих оченят – то таки не в моїх правилах!
Дуже часто до мене звертаються знайомі і незнайомі люди через соціальні мережі аби попросити поради – із чого почати? Хтось мріє про збірку віршів, новел чи оповідань. Направду намагаюся кожному допомогти та порадити. І навіть команда моїх фахівців (редактор, верстальник, друкарня) уже за рекомендацією працюють над втіленням їхніх видавничих проєктів.
Пам’ятайте – ніколи не слід боятися невдачі чи перешкод на шляху до мрії. Адже навіть Джоан Роулінг отримала понад 12 відмов – деякі були досить брутальними. Її рукопис книги "Гаррі Поттер і філософський камінь" міг би не побачити світ, якби не наполегливість авторки. Сьогодні весь цикл книг про малого чарівника вийшов накладом 450 млн. примірників та перекладений 69 мовами. Ще одна історія яку варто запам’ятати – 37 відмов, які отримав Клайв Стейплз Льюїс, коли вирішив видати "Хроніки Нарнії". Нині твір англійського письменника читають 47-ма мовами і загальний наклад книги понад 100 млн. примірників.
Тож у житті все починається з малого, головне не боятися зробити перші кроки, бо саме вони і є найважчими!
Про авторку: Леся Кічура – українська казкарка, письменниця, кандидатка наук з соціальних комунікацій, провідна редакторка Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.