ГО "Інсайт" – відома ЛГБТК+ організація, яка з 2008 року працює в Україні. Головними цінностями "Інсайту" є рівноправ'я, свобода, інклюзивність, різноманіття для всіх соціальних груп. Команда організації займається правозахисною та просвітницькою діяльністю, надає допомогу та підтримку ЛГБТК+ людям.
"Еспресо.Захід" поспілкувався з інформаційною координаторкою ГО "Інсайт" Таєю Герасимовою про роботу організації за цей рік, виклики, пов’язані з війною, та зміну ставлення суспільства до представників ЛГБТК+.
Як змінилася робота організації в умовах повномасштабної війни?
У перші дні повномасштабного вторгнення російських окупантів ми зрозуміли, що треба допомагати людям евакуюватися зі Сходу в більш безпечні регіони на Заході України. Нам вдалося знайти одне приміщення у Львові та одне в Чернівцях для створення притулків, куди можуть приїжджати люди і кілька днів чи навіть тижнів жити там у комфортних умовах. На початках частина нашої команди переїхала з Києва до Львова. Ми відкрили у місті Лева гуманітарний хаб. У серпні ж повернулися до столиці, де запрацював наш другий гуманітарний хаб.
Нам дуже допомагали й допомагають наші західні партнери – різні фонди та звичайні люди, за кошти яких вдалося підтримати багатьох українців. Ми почали збирати на те, що ЛГБТК+ людям необхідно. Коли аптеки не працювали, була проблема з ліками для трансгендерних людей. Їм потрібно приймати гормональні препарати. Ми допомагали їм і безкоштовно відправляли ліки. За запитами відправляли і одяг, і їжу, і різні речі залежно від потреб людей, які до нас зверталися. Також зараз активно допомагаємо жінкам. У нашому фокусі жінки з невеликих міст прифронтових областей, які перебувають у кризовій ситуації. Їм надсилаємо посилки. Найчастіше – дитячі продукти, підгузки, медикаменти. Щодня близько 200 таких посилок. Загалом вже відправили близько 25 тисяч посилок гуманітарної допомоги.
До 24 лютого ми практично не займалися гуманітаркою. Коли був COVID-19 і локдаун, трохи допомагали ЛГБТК+ людям, які втратили роботу. Також після 2014 року в нас був невеликий досвід зі створенням прихистку для ЛГБТК+ людей, які приїхали зі Сходу України. Але за кілька років ми його закрили, бо ні фінансування не було, ні запитів. Зараз же ми значно розширилися, окрім гуманітарної допомоги, надаємо психологічні консультації. Раніше мали такі лише для ЛГБТК+ спільноти, зараз діє кризовий чат, де волонтерки 24/7 надають консультації всім, хто звертається. Також ми надаємо юридичні консультації. Ми підрахували, якщо минулого року було трішки більше 300 запитів від ЛГБТК+ людей та жінок по юридичні консультації, то цього – понад 1000. Особливо на початку війни питали, як перетинати кордон, бо багато сімей не розуміли, як це робити з дітьми. Було кілька кейсів, зокрема зараз ведемо один, коли на ЛГБТК+ представника напали люди в формі (правоохоронці), які його принижували, забрали телефон та побили. Ситуація сталася в Києві. Незнайомці не представилися, але почали питати за веселковий браслет на руці. У підсумку побили й забрали телефон. Такими справами займаємося і допомагаємо добитися справедливості.
На скільки розрослася організація за цей рік, адже чимало волонтерів долучилися до вас?
Ми порахували, що до нас приєдналися понад півтори сотні волонтерок і волонтерів. Здебільшого у Львові та Києві, де є гуманітарні хаби. Також деякі люди просто долучаються і допомагають проводити лекції, воркшопи по регіонах. Зараз ми представлені у Житомирі, Луцьку, Львові, Чернівцях, Тернополі, Запоріжжі, Києві. До війни були наші представники у Краматорську та Одесі. Загалом за 2022 рік було проведено 628 заходів у регіональних представництвах ГО "Інсайт".
Якщо порівнювати цей рік із попередніми, як війна впливає на ставлення українського суспільства до ЛГБТК+ людей?
Цей рік складно порівнювати з іншими. Проте загалом є як позитивні, так і негативні сигнали. З негативних, було кілька прикрих випадків. Крім згаданого нападу в Києві, ще варто пригадати квітневий інцидент, який трапився у Львові. До керівниці нашої організації Олени Шевченко, яка є медійною і впізнаваною особою, підійшов нападник, коли вона носила коробки, і розпилив їй в обличчя перцевий газ із балончика. Тобто це показує, що деякі радикальні елементи суспільства ще залишилися. Але в цілому ті, хто готовий був нападати на представників ЛГБТК+, зараз зайняті військовими діями. З іншого боку, ми бачимо, що ЛГБТК+ люди представлені зараз у різних важливих сферах. Наприклад, у ЗСУ служить багато відкритих ЛГБТК+ представників і представниць, а ще більше – не відкритих геїв, лесбійок, бісексуальних людей, які перебувають зараз в армії. Вони також дуже ризикують, це одна з причин, чому літня петиція щодо легалізації одностатевих шлюбів в Україні в короткий термін набрала необхідні для розгляду 25 тисяч голосів. Адже суспільство бачить, що ЛГБТК+ люди – такі ж громадяни України, як і всі інші, і так само захищають наш спільний дім, тому, зокрема, заслуговують на узаконення свого сімейного життя.
Також серед ЛГБТК+ спільноти з’явилося чимало волонтерів, які чим можуть, тим і допомагають. Тобто далеко не всі виїхали за кордон. Ми це досить часто нашим західним партнерам розповідаємо. Адже на початку вони не могли зрозуміти, чому це ми всі не виїжджаємо? Чому не хочемо їхати до них? Був такий стереотип: якщо відкриють кордони, то всі ЛГБТК+ представники втечуть. Ні, поїхали у більшості ті, хто має дітей, деякі трансгендерні люди. Зараз багато ЛГБТК+ представників і представниць працює на перемогу, їх видно. Це дуже великий плюс, ми про це ще будемо говорити й після перемоги. Адже це дуже класний кейс видимості ЛГБТК+ спільноти в таких історичних подіях.
Тобто війна може в позитивному руслі змінити ставлення українців до ЛГБТК+ людей?
Звичайно, що може змінити. Люди ставляться значно толерантніше до інших, коли їх знають, бачать, розуміють, коли це видимі представники, а не якийсь демонізований образ, намальований, здебільшого, російською пропагандою. ЛГБТК+ представники – це реальні люди, які приносять користь суспільству. Воно так і до війни було, просто цього не було так видно. Багато людей і до цього були в армії, займалися волонтерством. Зараз, оскільки суспільство на це дивиться уважніше, багато про це ЗМІ говорять, видимість ЛГБТК+ стала помітною, більш інтегрованою у суспільство. ЛГБТК+ люди – такі ж українки та українці, як і інші.
Які зміни можуть статися і полегшити життя для ЛГБТК+ спільноти?
Найперше, ми чекаємо змін у законодавстві. Наприклад, будь-який напад на представника чи представницю ЛГБТК+ найчастіше розцінюється, як просте хуліганство. Але ми розуміємо, що у більшості випадків такий напад здійснений на підґрунті ненависті. Ми очікуємо і на згадані зміни у законодавстві щодо шлюбів. Щоб ЛГБТК+ пара могла бути визнана державою як сім’я. Саме шлюби визнають існування сім’ї і надають сімейні права у тому числі щодо визнання дітей. Це також дуже важливо. З одного боку потрібно – нормалізувати законодавство до європейського досвіду. А з іншого боку – всіляко інформаційно підтримувати. У нас вже є такий закон про медіа, де зазначений пункт про мову ненависті щодо ЛГБТК+ людей. Більшість великих медіа розуміють ці речі і не дозволяють поширювати неправдиві чи ненависні матеріали про ЛГБТК+ спільноту. У цілому, я дуже сподіваюся, що у нас не буде руху назад і регресу щодо теми ЛГБТК+.
Що ви маєте на увазі, є якісь конкретні загрози?
Маю на увазі радикалізацію суспільства. Суспільство, яке пережило такі важкі часи, з великою кількістю втрат, з великою кількістю людей, які травмовані, може бути хитким. Великою мірою, думаю, все залежатиме від того, як політично будуть "розкачувати" ситуацію, а саме чи посилюватимуть праворадикальний дискурс. Я дуже сподіваюся, що такого не буде. Адже всі такі радикальні консервативні речі – вони насамперед дуже російські. Я вірю, що в нас суспільство зможе розрізнити те, що Росія своїми традиційними цінностями нав’язує і те, куди ми йдемо стільки років. А ми рухаємося до співіснування різних соціальних груп всередині держави.
Цікаво також почути, чи є різниця по регіонах у ставленні до ЛГБТК+ людей? Адже побутує думка, що західні області більш консервативні в цьому плані?
Зараз багато людей переїхали, тому на загал великої різниці немає. Звичайно, що є свої культурні особливості. Але я абсолютно впевнена: якщо є політична воля влади того чи іншого міста, тоді люди не так агресивно налаштовані. За моїми спостереженнями, найбільш агресивно налаштовані ті, хто відробляє гроші. Це дуже організовані проплачені групи. Раніше вони часто були пов’язані з російським наративом. Саме такі групи створюють уявну картинку, що кожен другий може вчинити якісь фізичні дії щодо ЛГБТК+ представників. Якщо не має якоїсь бійні, місцеві потрохи розуміють і приймають все це. Дуже залежить багато чого від комунікації, роботи місцевих ЗМІ. Люди готові змінювати своє ставлення, але не одразу, а під час дискусії. Чи це текст у ЗМІ, чи "Марш рівності", чи якась лекція – все це стимулює дискусію між людьми. У цій дискусії приходимо до толерантного та інклюзивного суспільства.
Читайте також: 10 міфів про ЛГБТ: Діти в одностатевих шлюбах, збочення та ВІЛ
З ваших спостережень, чи є певна градація у суспільстві щодо геїв, лесбіянок і трансгендерів? Адже, якщо про геїв і лесбіянок більше розмов, то про трансгендерих людей є значно менше інформації.
Треба розуміти, що геї, лесбійки, бісексуальні люди – це про сексуальну орієнтацію, а трансгендерність – про гендерну ідентичність. Це дещо інші питання, хоча ми займаємося всім цим разом. Щодо трансгендерних людей, то складно, бо не так багато відкритих представників, які можуть про себе говорити, щоб змінити маргіналізоване загальне враження про трансгендерів. До нашої організації звертається чимало трансгендерних людей, часто наші юристки допомагають їм зі зміною документів. Також ми комунікуємо з лікарями, які натреновані в цих питаннях. Загалом, думаю, не можна міряти, кого краще українці розуміють: геїв, лесбійок чи трансгендерних людей? Але вважаю, якщо людина розуміє, що таке толерантність, то проблем не повинно бути. Бо коли людина так хоче, відчуває себе, у неї такі потреби, то чому ні? Це на всі рівні поширюється: чи це гендерна ідентичність, чи сексуальна орієнтація, чи етнічна приналежність.
Підсумовуючи, чи є за ці роки поступ і рух українського суспільства до розуміння і прийняття ЛГБТК+ спільноти?
Безперечно, поступ є. Нещодавно, Детектор.Медіа написав гарну статтю про те, як російські пропагандисти не гребують використовувати різні методи впливу й дезінформаційні прийоми, щоб досягти своїх політичних цілей. Зокрема, вони активно використовують ЛГБТК+ дезінформацію, щоб дискредитувати ЄС, НАТО й українську армію. У цій статті також наводяться соціологічні дослідження, які показують, що за шість років в Україні у півтора разу скоротилася кількість людей, які негативно ставляться до ЛГБТК+ спільноти: у 2016-му негативно ставилися 60,4%, а у 2022-му – 38,2%. Тому ми потрошки рухаємося. Є ще куди йти, але поступ помітний.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку, телеграм-канал та твіттер.