Про це письменниця розповіла в інтерв'ю "Еспресо.Захід".
Якщо занадто сильні комплекси через те, що поки робиш те, що вмієш якнайкраще, то комусь не допоміг так, як, вважаєш, у ці складні часи мав би допомогти, чогось не зробив, кудись не встиг, – є інші шляхи, як з ними боротися, – каже письменниця.
"Я наразі намагаюся поєднувати те, що можна поєднати, – каже Галина Вдовиченко. – Був час, коли мені здавалося, що от відправила гроші туди чи туди (особливо, коли це – адресна допомога) і вже недаремно прожила той день. Але треба здавати собі справу, що допомогти геть усім просто не можеш. То допоможи хоча би одному-двом-трьом. Я допомагала, але вже наступного дня починали догризати докори сумління, що роблю замало. Персонально для себе (коли була у Львові, бо зараз я через особисті обставини у Німеччині, але у травні знову повернусь) знайшла вихід у плетінні маскувальних сіток в бібліотеці на Ринку. Могла прийти туди на годину, а застрягала на п'ять. І це насправді такий клас, коли з тобою поруч сидять і плетуть одну й ту ж сітку Одеса, Харків, Буча, Миколаїв… Ви можете спілкуватися, якщо є бажання, або плести мовчки. І ось це усвідомлення, що всі разом робимо таку величезну захисну сітку для нашої армії та країни, то персонально для мене – ставало силою, опорою уже не на один день, а на значно довший період".
Повний текст інтерв'ю з Галиною Вдовиченко читайте за посиланням
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.