Перед нами поселялася пара з Білорусі з двома дітьми. Тож запопадлива працівниця готелю дуже хотіла допомогти відпочивальникам за 50$ (!). Врешті зрозумівши, що туристи з Білорусі не мають наміру платити додаткових коштів за номер – погодилася на 10$ за кімнату з виглядом на море. Хоча вони, власне як і ми, ще у турфірмі в Україні бронювали саме такий вид кімнати. Та коли прибуваєш на курорт, усі номери дивом виявляються заповненими.
Ми ще довго сміялися з тієї фрази опісля! Бо маркетинг по-турецьки таки особливий. Кількома днями пізніше спостерігали схожу ситуацію на морі з лежаками.
Якщо приходиш пізніше (бо коли ж можна відіспатися, як не на відпочинку), а вільних місць немає, "робиш маячок" доглядачеві пляжу і цей усміхнений чолов’яга бозна-звідки за хвилю-другу ладен притягти вам фешенебельних лежаків хоч на усю родину. Ясна річ, доброму чоловікові треба "віддячитися". Хоч власне, вони мали б бути на пляжі безкоштовно.
Коли більше тижня перебуваєш в іншій країні, встигаєш помітити цікаві моменти ведення життя та бізнесу.
Зараз у Туреччині (та й не тільки) модні послуги дуже своєрідної риботерапії – це коли платите приблизно 5$ і опускаєте свої ноги в акваріум з голодними рибками. Вони об'їдають вашу шкіру ніг, тим самим роблячи масаж та пілінг...
Я, звісно, екстремалка, але цього ноу-хау сама не пробувала, бо щоразу, коли дивилася на дівчачі ніжки в акваріумі, обліплені цими голодними холоднокровними, згадувала котрусь із численних серій кінострічок про піраній.
Мушу зазначити, що власник цього бренду-винаходу однозначно у виграші – гроші кожні 20 хв, рибки ситі, на кормі – реальна економія. Й черга охочих спробувати цю послугу завжди є, до речі, різного віку й національності.
А загалом, турки – чудові торгаші: і прихвалити й чаєм напоїти уміють. Цінують тих, хто вміє майстерно торгуватися. Ціну за товар реально можна зменшити з 50 до 30-20$. Все залежить від ваших здібностей та продавця.
Упродовж останніх років у Туреччині засилля індустрії татуювання. Тож якщо ви не любите своє тіло без зайвих прикрас – ризикуєте повернутися додому із одним, а то й двома малюнками на шкірі. Дехто, втративши відчуття міри, розписує себе мов картину.
Та й салони повсюди – безпосередньо у готелях працюють з 9:00 до 23:30. Як і перукарні, як і крамниці з одягом, взуттям, сувенірами, сумками. Можна з цього робити висновки для багатьох туристичних містечок в Україні, котрі часто нарікають на брак виторгу в туристичний сезон!
Хоча, мушу зазначити, в деяких випадках туристичний сервіс буває просто гіпертрофовано нав’язливий. Це було щоправда не в Туреччині, а в Єгипті. Власник готельного SPA-салону настільки набрид пропозицією своїх послуг, що я таки погодилася на пробний безкоштовний масаж прямо на лежаку біля басейну. Масаж сподобався. Але треба було бачити вираз його обличчя, коли після завершення, я йому просто подякувала. Коли ж наступного дня він побачив, що масаж мені робить мій чоловік… Більше до нас він не підходив.
Їдучи у відпустку, я ладна платити більше, коли працівники готелю намагаються мені догодити: "викласти рушники у формі слоників-лебедів", якісно прибирають номер та вчасно поповнюють холодильник, обслуговувати мій стіл, аби я не стояла у закрученій черзі. Ціную, коли для мандрівників з маленькими дітьми відразу знаходять вільний столик чи стілець для годування малюка.
На згадку про гарний відпочинок люблю прикупити трохи обновок, кілька суконь, якесь взуття.
Свого часу у тому ж Єгипті, на екскурсії та сувеніри я витратила в декілька разів більше, ніж коштував увесь тур. Але воно того вартувало. Бо ж поплавати водами Нілу, поблукати біля гробниці цариці Хапшепсут та торкнутися до руїн Луксору – то вам не до крамниці сходити.
Останнього разу приміром із Туреччини привезла каблучку й браслет. Дуже люблю їх вдягати. Зараз перебуваючи у декретній відпустці, розумію, що морський відпочинок замайорить на обрії, коли малюкові виповниться 2-3 роки. Тож із приємною ностальгією переглядаю морські світлини і тішуся придбаними речами на згадку!
А що привозите з мандрівок ви? Як реагуєте на нав’язливий сервіс і за що таки ладні платити більше?
Про авторку. Леся Кічура – українська казкарка, письменниця, кандидатка наук з соціальних комунікацій, провідна редакторка Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.