Володимир Сивохіп:" "Віртуози" стають найстарішим фестивалем в Україні чи навіть Східній Європі через "стабільність"

Сьогодні у Львівській національній філармонії ім. Скорика офіційно відкривається 40-й Міжнародний фестиваль музичного мистецтва "Віртуози". Хоча сама подія уже стартувала. Ще вчора. Месою всіх святих чеського композитора Яна Дісмаса Зеленки у виконанні Академічного симфонічного оркестру Львівської філармонії під диригуванням Володимира Сивохіпа. Властиво, з Володимиром Сивохіпом, який окрім того, що диригував першу подію у фестивальній програмі,  є також генеральним директором Львівської філармонії, яка цей фестиваль щороку проводить, і сьогоднішня розмова журналістки "Еспресо.Захід".

Фото: архів Львівської філармонії

Пане Володимире, число "40" має у різних культурах сильне містичне значення. Тільки в Біблії воно зустрічається півтори сотні разів - 40 днів Ной плавав на своєму ковчезі і 40 днів тривав потоп, 40 років водив Мойсей євреїв по пустелі , 40 днів триває Великий піст тощо. А ще ми знаємо, що 40 днів душа померлого блукає по землі, і дитину в православії можна хрестити тільки як їй виповниться 40 днів від народження. Блаженний Августин стверджував, що число 40 – це проходження по життєвому руслу і повернення до витоків, тобто повернення до Бога. В розрізі існування фестивалю – дата "40 років" що для вас?

Дуже містична, багатознакова і багатооб'ємна. І навіть мене трохи лякає. Може, навіть саме через це на 40-му ювілеї свідомо не акцентуємо. Однак і час зараз такий, що проведенню масових заходів не сприяє. Тому "Віртуози" минатимуть в умовах карантинних обмежень. З іншого боку, я є прихильником інакшої системи ювілейних відзначень – міряти історію не п'ятирічками (5, 10 чи 15 років), а чвертьстоліттями.  Пригадую, коли я ще був доволі молодим директором і ми готували 25-річчя "Віртуозів", в думках чомусь зринало, а цікаво було би побачити, яким цей фестиваль буде у його 50 років.  Щодо нинішньої дати, то якщо відкинути усі містичні її трактування, розуміємо, що "Віртуози" стають сьогодні одним із найстаріших таких фестивалів в Україні, а можливо, й у Східній Європі. Він започаткувався цілком в іншій країні (якої вже нема)  і мав інакший формат організації. Тоді практично без коштів можна було звезти до Львова віртуозів  з  п'ятнадцяти "країн-сестер" - і сказати: "Ето - Віртуози страни"  Так тоді цей фестиваль називався.  Але пізніше в буремні 90-ті,  фестиваль переживав важкі колізії – не було фінансування та підтримки, а була постійна інфляція. І одночасно  артиста треба було запросити, щоб він якось прилетів, десь його поселити, зрештою, заплатити гонорар. Це вічні питання, які і сьогодні ніхто не знімає з порядку денного. Однак  сьогодні вже говоримо про меценатство, партнерство  з розмаїтими інституціями, посольствами, закордонними представництвами, фондами , і зрештою, про тісну співпрацю з органами державної влади.  У цьому аспекті можу похвалитися, що всі попередні роки і львівські міська рада, і обласна, і львівська облдержадміністрація в міру своїх можливостей завжди фестиваль підтримували. А це, коли говоримо про дату фестивалю -  те, що впливає на стабільність  події.

Фото: архів Львівської філармонії

Властиво, про стабільність. Минулого року ви зуміли провести фестиваль навіть в умовах жорсткого локдауну, коли всі культурні осередки перебували в замішанні, як далі жити  Як вам це вдалося?

Коли стало зрозуміло, що філармонія є закритою і  жодні заходи не проводитимуться, ми теж розгубилися, бо таку ситуацію ніхто ніколи уявити не міг. Коли мене в департаменті культури  спитали, що я планую робити з цим фестивалем (бо в них на цю подію передбачені кошти), я взяв день-два на роздуми.  Попередня концепція фестивалю була такою, що святкуємо 250 років від дня народження Бетховена. Я розумів, що перенести святкування дня народження одного з найбільш виконуваних композиторів невідомо на коли наче неправильно. І також розумів, що якщо не провести 39-й фестиваль, то 40-й теж не відбудеться. І ми почали придумувати нову можливість, як фестиваль таки провести. Виявилося, що у  Львові і довкола Львова є багато хороших виконавців, які тимчасово повернулися з Європи додому, бо Європа вся  закрита. Виявилося, що Бетховена є з ким зробити - є кому співати і кому  заграти. Звичайно, без оркестру, бо оркестрові на сцену виходити було не можна. Але в камерному форматі ми створили понад 10 програм.  Завдяки обласній раді також виявилося, що є грантові програми на технічне забезпечення. Отож у підсумку ми змогли закупити всю техніку, щоб бути самодостатніми у трансляції "живих" концертів. Зараз це вже історія, але, власне, рік тому під час 39-го Міжнародного фестивалю "Віртуози" ми почали транслювати концерти в живому виконанні в реальному часі  (а не в записі).  

"Не можна чогось довго чекати і на щось очікувати, не можна стояти осторонь, а треба завжди бути у фарватері і вміти вчасно приймати рішення"

Чого ця ситуація вас навчила?

Вона не те що навчила, але підкреслила якісь вічні істини: не можна чогось довго чекати і на щось очікувати, не можна стояти осторонь, а треба завжди бути у фарватері і вміти вчасно приймати рішення. У тій ситуації рішення ми прийняли майже блискавично, розуміючи, що музиканти потребують спілкування з публікою, яка опинилася за бар'єром, не менше, ніж публіка з музикантами. У підсумку всі концерти "Віртуозів" отримали по кілька сотень, а то й тисяч онлайн-переглядів та широко коментувалися. Зараз минув рік. Ми далі робимо  деякі концерти онлайн, але вже як традицію, що це мало би відбуватися. Тоді, рік тому, перед нами стояло неймовірно складне технічне завдання – придбати  професійні камери, професійні мікрофони, пульти, комп’ютери, організувати професійну технічну бригаду, яка зможе це все робити. І зараз ми це все успішно робимо.

Жодна епідемія не триває вічно.  Оце віртуальне звучання плануєте взяти зі собою в майбутнє, незалежно від заповненості залів чи воно відійде?

Вважаю, що трансляція концерту –  знак хорошого тону. Тим більше, що необхідна  техніка та спеціалісти у нас є. Нас запитують, чи хочемо перетворити ці трансляції на засіб монетизації – ні, не хочемо. Але дати шанс людям, котрі хочуть  віддячити за нашу працю, ми повинні. До речі, кілька символічних пожертв за трансляції нам прийшло. Тобто є люди з різною філософією Філософія пострадянського покоління  - споживацька, ми звикли, що все має бути задурно. Філософія американця чи  навіть просто філософія доброго професіонала є: "Воно все коштує, чому мене мають транслювати задурно?"   І хай це буде символічна копійка, але воно означає, що роботу можна оцінити.

Фото: архів Львівської філармонії

Фестиваль засновувався як всесоюзний й ідею міжнародності плекав уже в незалежній Україні. Через карантинні обмеження, які зараз у кожної країни інакші, чи зберігають "Віртуози" свій міжнародний статус конкретно у сьогоднішніх умовах?

Залежно як до тієї статусності підходити. Можна розглядати її, враховуючи паспорти – скільки приїхало іноземців, а можна  дивитися географію. А географія фестивалю завжди була багатою. Минулого року я постав перед проблемою, як правильно представляти  солістів зі Швейцарії, Франції, Італії, Польщі, адже це люди, котрі зберегли свої українські паспорти. Приїхавши до рідних в Україну через те, що театри та філармонії через карантин за кордоном не працювали, як і в нас,  ці люди повернулися  на свої сцени, як тільки карантинні заборони послабилися. Цього року очікуємо, що іноземців прилетить до нас більше. Однак не менше очікуємо і знаменитих українських солістів, якими нині пишаються інші держави. Переконані - перед мистецтвом двері закрити важко, зрештою, як і перед артистом сцену.  Весь попередній рік  ми дали дуже багато концертів в режимі онлайн. Я запитував артистів, чи треба це робити і як вони почуваються  без публіки перед камерами. І чув у відповідь: "Не вийти на сцену означає для нас професійну смерть". Тобто це до того, що артист, як і спортсмен, повинен тримати форму. Звичайно, спорт набагато масовіший вид культури. Він був присутнім під час пандемії практично щодня (футбольні змагання інші, хоч і без глядачів, але вони фінансувалися, транслювалися у вільному доступі. То чому так не може бути з культурою? Так  мало би бути. Принаймні, від себе ми робимо у цій царині, що можем.

"Імениті виконавці кажуть: "Зіркою є той, на кого куплять повний зал". Мусимо розуміти, що зараз ні на кого повний зал не продається".

Ви займаєтеся  цим фестивалем уже десятиліття поспіль. Чи трансформується він і що би ви від нього хотіли?

Я є прихильником певних констант, які не видозмінюються. У моєму розумінні фестиваль повинен стояти на стовпах, які незмінні. Насамперед "Віртуози" - це фестиваль академічного мистецтва. Тобто ми представляємо популярне академічне класичне мистецтво . час від часу відступаючи то вліво, то вправо (включаючи до програми джаз, чи, скажімо, експериментальне мистецтво). Але все-таки опора на академізм. Тобто на консервативні речі, які вимагають певних констант. Константа полягає в тому, яку музику хочемо показувати і хто її повинен виконувати. Чому фестиваль, зрештою, називається "Віртуози"? Напевно, мова про тих, кого можемо до себе запросити, щоб вони показали своє мистецтво і яких щодня на львівських сценах не побачиш.  Намагаємося, щоб це були зіркові імена, хоча поняття зірковості є насправді дуже відносним. Імениті виконавці кажуть: "Зіркою є той, на кого куплять повний зал". Мусимо розуміти, що зараз ні на кого повний зал не продається. Однак ми намагаємося., щоб у фестивальній програмі  завжди були нові імена хороших професіоналів, щоб навіть в аурі класичної музики були якісь нові цікаві твори.

Фото: архів Львівської філармонії

Саме через це розпочали "Віртуози" з Меси всіх святих чеського композитора Яна Дісмаса Зеленки, ім'я якого, чесно кажучи, пересічному українцю є невідомим?

Та й Чехія наразі  його ще відкриває. Я називаю цього композитора для себе чеським Бахом. Вони жили в один час, були знайомим , можливо, й приятелювали, Бах навіть у Зеленки трішки вчився. Однак так сталося, що Баха в романтичну епоху все-таки відкрили і зараз він -- геній людства, а Зеленку відкривають у Чехії буквально останніх 10-20 років. Так буває, коли щось потрапляє в архіви. Що таке архів? Це треба комусь витирати пилюку. А далі це  -- випадковість. Якщо пилюку витирає той, хто на тій чи іншій темі  розуміється, то він подивиться, що на тій сторінці написано. А ні – то воно знову пірне у невідомість. Так сталося і з Зеленкою –  раптом виявилося, що він написав не менше, а може й більше мес, аніж Бах.   І ці меси не є ані гіршими, ані кращими – вони є унікальними. І ось Меса всіх святих увійшла до нашої фестивальної програми, яку,  до речі, складе не один твір із уточненням "уперше" . Ми говорили про стовпи. Так ось на наш фестиваль уже з власної ініціативи завжди намагаються приїхати імениті львів'яни, щоб показати свою майстерність. І це дуже приємно.  Зрештою, як ще однією постійною особливістю є те, що . фестиваль відкриває двері молоді – тим, котрі вже міцно стоять на ногах, але ще не є такими відомими. Нашою характерністю є і  знаходження під кожен фестиваль імен, що їх оминути не можна. 40-і "Віртуози" отримали своїх патронів ще рік тому  – Бетховена, ювілей якого треба достойно завершити  і Мирослава Скорика, чия перша річниця смерті  буде 1 червня.

Ви керуєте філармонією (яка є організатором "Віртуозів") з 2006 року. Тобто увесь цей час доводиться бути атлантом, що тримає на своїх плечах фестивальний "балкон". Не втомились?

Балкони або є, або валяться чи починають втрачати форму. Тоді на  них дивляться, що з ними робити: чи позбутися чи  їх трохи підсилити, щоб далі створювали середовище. Потім може прийти цілком інше покоління, якому цей балкон буде ні до чого і виникне дискурс, як зараз навколо пам’ятника Моцарту-сину. Мовляв, ну доки ті "Віртуози" можуть бути такими стабільними та консервативними – це потрібно змінити. Інакше кажучи, це -- питання часу. Щодо мене, то сприймаю "Віртуози" як звиклу робота, яка мені справді подобається. І  чесно – щиро з цього радію!

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.