"Еспресо.Захід" поспілкувався з 24-річним артилеристом про його перший бій, відбиті в рашистів захоплені українські землі та що українцям потрібно для перемоги.
Ростислав у самохідному артилерійському дивізіоні з перших днів повномасштабної війни. На службі в ЗСУ – з 2016 року. Відразу після школи вирішив вступити у Львівську академію сухопутних військ, де навчався на спеціальності "артилерист наземної артилерії". Після закінчення у званні лейтенанта потрапив у 128-му гірсько-штурмову бригаду.
"Попри те, що я не планував раніше пов'язувати своє життя з військом, обставини склалися так, що ще з 2014 року, тобто зі школи, зацікавився військовою справою. Не скажу, що дуже хотів, але готував себе до цього", – пригадує воїн.
Зізнається, що родичі спершу не зрозуміли його вибору, адже був першим професійним військовим у родині, тому ставилися скептично, але згодом, побачивши з яким захопленням Ростислав розповідає про свою роботу, прийняли його вибір і тепер в усьому підтримують.
Фото: надав Ростислав Кметь
До повномасштабного вторгнення захисники готувались і розуміли, що окупанти завдадуть ще більшого і критичнішого удару, ніж у 2014 році.
"Перші чіткі уявлення були на початку лютого, коли повідомляли, що РФ планує напасти на всю Україну. 20 числа ми завантажились і поїхали на полігон, але потрапили відразу на війну. Зустрів початок повномасштабного вторгнення у Дніпрі на стації розвантажування. Почули перші вибухи, були прильоти ракет", – каже Ростислав.
Бійці відразу отримали зброю і, аби не вразила авіація, перемістилися в інше місце.
"Отримавши зброю, почали займати перші вогневі позиції, розміщувати особовий склад, готувати техніку. Через день двома різними колонами вирушили на Запоріжжя. Їхали різними маршрутами, аби мати більше шансів зберегти життя особового складу. 27 лютого були вже біля Оріхового, Таврійського, там займали вогневі позиції, виконували перші бойові завдання. Ми в ті дні отримували боєприпаси в такій кількості, що навіть не встигали рахувати. За день одна машина могла випустити близько тисячі снарядів. Бої були дуже інтенсивні", – розповів він.
Згадує один із легендарних боїв, в якому воїни двома гарматами зупиняли наступ ворожої піхоти в Запорізькій області.
"Це було в травні 2022 року. Я тоді був командиром батареї. Доводилося зупиняти прорив противника на напрямку від Роботиного, коли воно ще було під противником. Окупанти намагалися прорватись у бік населеного пункту Данилівка, і ми двома гарматами зупинили наступ піхоти, близько 30 людей, і двох БМП. Щоправда, після цього почався дуже сильний артобстріл окупантів, але він нам не був критичний, ми по них гарно відпрацювали. На жаль, тоді була втрачена одна гармата, поранено декількох побратимів. Ми саме проводили евакуацію під час обстрілів. Але все обійшлося втратою однієї гармати. Люди живі і здорові, зараз продовжують службу", – зазначив Квадрат.
Ростислав за два роки воював на Запорізькому, Херсонському, Донецькому напрямку. Відбивав із побратимами Соледар і населені пункти біля Бахмута.
Один із перших боїв воїн прийняв біля Нестерянки, що на Запоріжжі.
"Тоді ще населений пункт Нестерянка був сірою зоною, ми стояли майже на рівні з нашою піхотою. Туди під'їхали, зайняли вогневу позицію і дали ціль. Дорогою, якою ми заїжджали, вже йшла колона ворожої техніки, нам раптом на 20 хвилин пощастило приїхати раніше. Успішно відбили напад, почали знищувати ворога – танки, БМП, піхоту", – пригадав він.
Фото: надав Ростислав Кметь
Ростислав каже, що систему артилерійського озброєння зараз освоїти нескладно. Хоч додає, що між тим, чого навчали в академії, і тим, що на практиці, є чимало відмінностей. Опанувати мистецтво ведення артилерійського бою завжди допомагають кваліфіковані побратими.
"Багато людей, які воюють із 2014 року, допомагають новим мобілізованим освоювати цю техніку для кращого використання в бою, значно ефективніше, ніж це написано в книжках. Артилерія стала хитрішою в плані виконання вогневих завдань. Якщо раніше ми виїжджали великою кількістю гармат у чисте поле і працювали по ворогу, то зараз працюємо скритно, по одному і недовго, аби ворог не встиг зрозуміти, звідки йому прилетіло. Можемо працювати з різних напрямків по одній точці – це рятує життя особового складу", – розповідає Ростислав.
Він каже, що один із вагомих аргументів війни – це саме артилерія. Але, як показала практика, артилерія не може жити без аеророзвідки.
"Артилерія не може витягнути весь цей наплив. Нам допомагає аеророзвідка й авіація. А щоб бути добрим артилеристом, треба мати базову фізичну підготовку, холодний розум, швидку реакцію на дії, що відбуваються, і добре володіти математикою. Це основа, – каже артилерист. – Математика – це чинник, який впливає на роботу артилерії. Починаючи від командира гармати й закінчуючи начальником артилерії – усе в розрахунках. Окрім іншого, потрібно гарно володіти картою, в нашому випадку планшетом, аби зорієнтувати машини".
Фото: надав Ростислав Кметь
128-ма гірсько-штурмова бригада постійно набирає особовий склад. Люди, які бажають захищати батьківщину, самі приходять і підписують контракт, інші потрапляють за мобілізацією, розповідає Ростислав. Вони проходять у свої підрозділи, а потім потрапляють у навчальні центри для базової підготовки, відповідно до їхньої посади.
"Водіїв, до речі, теж відправляють на фахові навчання. І лише після проходження всіх навчань їх скеровують на передній край. Такого немає, щоб особовий склад без відповідної підготовки відправляли на вогневі позиції", – каже офіцер.
Найбільше Ростислава на цій війні вражає і дивує, за яку ідею сюди прийшов ворог і що росіян до цього спонукає.
"Настільки масово вони йдуть на ці м'ясні штурми й гинуть, але все одно йдуть. Ми, зрозуміло – воюємо за свою державу і за ідею, а вони невідомо за що", – дивується захисник.
Квадрат наголошує, що особовий склад має доступ до інтернету, вони дивляться різні програми. Воїнів, м'яко кажучи, дивує, коли дехто відповідає російською "я аполитичен, мне это не интересно".
"Нас це вражає, але ми всі розуміємо, що маємо стояти до кінця і воювати. Вважаю, зараз нам потрібно, щоб українці знову так само об'єднались, як і в перші пів року війни. Було любо дивитись, коли всі були як один, допомагали, підтримували, ніхто не скаржився, всі робили одну справу", – підсумував боєць.