Від заробітків у Польщі до командира відділення на війні: історія бійця на псевдо Панас зі 104-ї рівненської бригади ТрО

Історію бійця розповіли на фейсбук-сторінці 104-ї бригади тероборони ЗСУ "Горинь", передає Еспресо.Захід.

До повномасштабного вторгнення життя Андрія було звичним: "Їздив на заробітки в Польщу, працював на складі одягу. В Україні – на заводі… то там, то там".

24 лютого він прокинувся від телефонного дзвінка: "Це була сьома ранку… дзвонить друг і каже: "Ти в курсі, що війна почалася?"

А вже наступного дня Панас стояв у військкоматі.

"Черги були такі, що я був у шоці… всі хотіли, щоб їх одразу забрали. 25-го – повістка. 26-го – вже був у строю", – згадує військовий.

Відразу Андрія призначили на посаду водія, згодом – навідника СПГ-9. Сьогодні він обіймає посаду командира 2-го відділення безпілотних наземних комплексів вогневої підтримки.

Його бойовий шлях – це постійний рух: Рівненщина, кордон із Білоруссю, далі – Торецьк, Очеретине, Херсон, Запоріжжя. "Ми все своїм ходом їздили… КАМАЗи, Урали. Це був треш", – каже боєць.

Із веселих моментів Андрій згадує Торецький напрямок:

"Чуємо звук – як ракета летить… і ми троє просто падаємо один на одного, лежимо, думаємо – все. А це наші по "Орлану" працювали… Вони ще дзвонять і питають: ви не бачили, куди він впав?"

Сміх крізь страх – теж частина фронтового життя. Але є речі, які залишаються назавжди: "Моменти, коли по нас прилітало… Коли виходиш з позиції – і тільки тоді починає накривати. Це ті відчуття, які вже не забудеш".

Про своїх побратимів, а особливо про розрахунок СПГ-9, у якому Панас був навідником, він говорить із гордістю:

"Якщо у нас щось не виходило – ми після кожного відпрацювання проводили АПД: що не так, де помилка. І наступного разу вже влучали в ціль. За кілька виходів ми вже дуже непогано працювали. Пілоти, які коригували нас, назвали наш розрахунок "Левами". Ми працювали по живій силі, по техніці… клали точно в ціль".

За словами бійця, побратими стали більше, ніж просто колеги. "Ми чотири роки разом… з однієї тарілки їли, з однієї кружки пили. Такого братерства я ніде не бачив. Це найкращий колектив", – додає Панас.

Після війни мрії в Андрія прості – побути з сім’єю, відпочити, поїхати кудись разом.

Вдома на Андрія чекають дружина Євгенія, син Матвій, мама, тато, сестра. Вони і є головним мотиватором, який не дає йому зламатися.

Наостанок Панас звертається до українців, які вагаються з вибором:

"Війна стосується кожного. І рано чи пізно воювати будуть усі. Краще прийти зараз і навчитися, ніж чекати, поки вона прийде до тебе додому. Бо якщо ми підемо – країни не буде".

• На Сумщині у лікарні знайшли бійця з Буковини, якого майже рік вважали зниклим безвісти