Історію жінки розповіли на фейсбук-сторінці 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, передає "Еспресо.Захід".
Пані Тетяна в 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді з 2019 року, вона солдат, кухар артилерійського підрозділу. Раніше жінка працювала на залізниці, була черговою по станції на Кіровоградщині й отримувала хорошу зарплату. Однак у якийсь момент вирішила, що має піти в ЗСУ.
"Це сталося, можна сказати, випадково, – розповідає пані Тетяна. – Якось зайшла у справах у військкомат, і там спитали, чи не хочу в ЗСУ. "Для чого я там потрібна, чим буду займатися? " – перепитую. "В армії потрібні й жінки, є багато різних посад. Ви подумайте", – відповідають. Я повернулася додому, подумала й через три дні була в навчальному центрі ЗСУ в Старичах. А потім підписала контракт зі 128 ОГШБр. І не жалію жодної секунди про своє рішення", – згадує жінка.
Оскільки перша освіти пані Тетяни кулінарна, вона служить кухарем. Пройшла кілька ротацій у зоні АТО-ООС, а з початку повномасштабної війни постійно зі своїм підрозділом у зоні бойових дій. Спершу була у взводі забезпечення, який знаходиться трохи на віддалі від передку, а потім попросилася ближче до лінії фронту й зараз працює в населеному пункті, який час від часу обстрілює російська ствольна артилерія.
"Я хотіла бути ближче до хлопців, щоб постійно годувати їх гарячою їжею, – пояснює пані Тетяна. – Працюю на кухні одна, в моєму підрозділі близько 50 бійців. Щоб приготувати достатньо їжі, щодня встаю о 3-й ранку, а о 6-й, поки надворі сіро й можна більш-менш безпечно доїхати до бойових позиції, гарячу їжу в термостійких контейнерах розвозять по точках. Заїхати туди можна тільки раз на добу, тому везуть зразу сніданок, обід і вечерю. А хлопці за потреби розігрівають готову їжу на газових пальниках, воно все свіже, сьогоднішнє", – розповідає жінка.
Щодня увечері пані Тетяна робить заготовки – чистить картоплю, готує інгредієнти для салатів тощо, щоб із 3-ї ранку встигнути приготувати кілька свіжих страв. При цьому меню для бійців завжди різноманітне, тут немає, наприклад перловки чи простих макаронів.
"У мене щодня або котлети, або відбивні, або гречаники. Готую також запечені курячі стегенця, сирну запіканку, млинці з м’ясом чи джемом (купила спеціальну електричну сковорідку), пиріжки з картоплею, капустою, м’ясним фаршем, чебуреки, біляші… Щодня салати зі свіжих чи квашених овочів. На перше – борщ або боґрач. Хлопці із Закарпаття передають для боґрачу спеціальні інгредієнти, які їм присилають з Угорщини, вони дуже люблять цю страву. Якщо в когось день народження, спечу торт, і не один. На Новий рік для кожного бійця зробила десертне желе з чотирьох шарів, а на минулий Великдень розмалювала сто писанок – цілу ніч працювала. Зате хлопцям було приємно отримати на паску писанку…", – додає вона.
При нагоді пані Тетяна готує й для інших підрозділів.
"Один із наших бійців перевівся в піхоту, і коли він недалеко, просить приготувати щось смачненьке. Просто дзвонить: "Василівна, я скоро буду, спечеш для наших хлопців трохи пиріжків?" – "Із чим тобі – картоплею, м’ясом, капустою?.." – "З чим зробиш – усе з’їмо!" – "Зроблю, звичайно – приготую дві коробки, але приїдь і забери, поки гарячі…» Коли я мала відпустку й поїхала додому на 15 днів, замінити мене було нікому, так що на позиції завозили продукти а не готову їжу. То хлопці через тиждень почали дзвонити: "Василівна, повертайся вже, ми хочемо нормальну їжу!", – сміється пані Тетяна.
Такі кулінарні умови має далеко не кожен бойовий підрозділ. Вільного часу у пані Тетяни практично немає, і хлопці дуже цінують її старання. Дарують шоколадки та інші солодощі. Хоча для жінки достатньо простої подяки і того, що бійці мають здорову їжу.
"У нас ніхто не скаржиться на гастрит чи виразку, – каже пані Тетяна. – А це, я вважаю, вже великий плюс. Хлопці й так у постійних стресах на бойових позиціях, то принаймні не набивають шлунок консервами й сухпаями, а мають збалансовану їжу, приготовану по-домашньому…"