Історію Михайла розповідає "Еспресо.Захід".
"Мені подобається воювати за свою країну. Це велика честь для чоловіка – коли він бере в руки зброю і відповідає за свої вчинки", – так про своє бажання вступити до війська розповідає Михайло Ковалів.
Нині він працює у Дрогобицькому районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Його шлях на війні розпочався ще з Революції Гідності. Тоді Михайло був студентом першого курсу. Університет не закінчив, а пішов добровольцем у ДУК "Правий сектор".
"У мене був юнацький поклик. Я був молодий хлопчина, хотів певного двіжу, драйву. А потім мені захотілося піти повоювати за свою країну, за свою Батьківщину. Звісно, я хотів змін", – розповідає Михайло.
Чоловік пригадує, що зброї на всіх не вистачало. На перший бойовий вихід була черга. Бракувало досвіду. Але приїжджали інструктори з-за кордону, колишні афганці, відбувалися навчання. Формувався український націоналізм і була згуртованість.
Стрілецька зброя, гранатомет, кулемет – Михайло у військо опановував різну зброю. "Мені було до душі, – каже військовий. – Мені подобається військове мистецтво, мав бажання вчитися. Був розвідником, піхотинцем, спробував усе".
З 2015-го протягом двох років Михайло був у полку "Азов". Працював у напрямку Широкиного. Пригадує, що тоді була більш окопна війна.
"В "Азові" хлопці з іншим світоглядом. У них більше розвинений культ воїна, для них важливими є поняття честь, гідність. А битися за свою країну – це модно", – наголошує Михайло.
У 2020 році Михайло Ковалів підписав контракт зі Збройними Силами України й потрапив у 24-ту окрему механізовану бригаду ім. короля Данила. Зізнається: хотів спробувати щось нове, хоч і знав, що у війську є певна бюрократія та недоліки. Втім мав бажання змінювати та формувати українське військо.
У 2021 році Михайло з підрозділом вирушив у Золоте на Луганщині. Перебували там вісім місяців. Уже мала бути ротація. Але натомість воїн з окопної війни потрапив у повномасштабну.
"Для мене почалося те, чого очікував, те, чого я хотів, – розповідає про початок повномасштабної війни Михайло. – Повний драйв, повномасштабна війна, літаки, авіабомби. Моя мрія здійснилася. І я думав: ось для чого я жив. Для того, щоб зустріти ось це все й побороти зло".
Після початку повномасштабної війни, Михайло з побратимами вирушив на оборону Рубіжного. Там він був у штурмовій групі.
"В окопній війні ми не сиділи. Годину – тут, годину – там, потім ще одне завдання. Ніч переночували, а на ранок знову бій. Росіяни постійно лазили, щось хотіли", – розповів про свою роботу чоловік.
Пригадує, що росіян було тоді дуже багато з усіх боків. Було багато поранених і загиблих.
"Нас стало менше і знову створили новий підрозділ. Виїхали на позицію, там була вже певна кількість ворожих сил, але ми не знали, де вони, скільки, хто був поруч з нами. Але кров кипіла, ми повинні були бути там", – наголосив Михайло.
Чоловік був командиром відділення й у бою дістав поранення. Йому потрібно було доповісти про своїх поранених. Вийшов із безпечного місця і пошкодив ногу. Тоді, вже під обстрілами, евакуйовували ще й Михайла. Жодних споруд не було. Всіх хлопців якось так тягли на собі. Через поле дійшли до евакуаційної машини й так Михайло потрапив у шпиталь.
Військовий довгий час лікувався, його вивели поза штат. Але Михайло захотів повернувся знову у військо. Тепер працює в територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Оповіщає людей, що потрібно йти до війська, носити військово-облікові документи.
"Дуже багато негативу, непорозумінь, майже всі агресивно реагують. Кажуть: "що мені дала Україна", "чому я маю йти воювати", "відкрийте кордони", "а чому не йде Зеленський?" Багато балакучих, мільйон причин для того, щоб зняти з себе відповідальність, – розповідає про реакцію людей Михайло. – Має бути культ воїна, мотивація, що ми нащадки січових стрільців, козаків, ОУН, УПА. На жаль, часи лицарів закінчилися. Лицарі, справжні патріоти вже на війні. Я не хочу всіх образити, тут залишилися люди, які теж патріоти України, але для багатьох головне – відчинити холодильник, щоб там була ковбаса. А духовний розвиток їм не цікавий. З такими людьми важко працювати. Напевно, для них єдина мотивація – гроші".
Наразі Михайло Ковалів реабілітовується. Але планує знову повернутися до побратимів.
"Поки мені не набридне чи, не дай Боже, не буду живий. Але я знатиму, що зробив для країни все, що міг. Моя совість, честь, гідність, мої друзі знатимуть, що я максимально робив усе для своєї країни. Україна починається з мене. Віддаю все, що спроможний віддати, й нічого страшного в цьому не бачу", – підсумував Михайло Ковалів.