Про це інформує Еспресо.Захід
Відкрита лекція директорки Фонду Нагірних, багаторічної дослідниці сакральної архітектури Наталі Філевич "Архітектори Нагірні: минуле і сучасне", що відбудеться 20 травня у читальній залі Науково-технічної бібліотеки НУ "Львівська політехніка", в контексті потреби думати над відбудовою зруйнованих російськими загарбниками українських міст уже, набуває особливої актуальності. Відповіді на запитання – якими будуть ці міста, які риси матимуть й інше, варто вже пробувати шукати, враховуючи досвід попередників, особливо той, який пройшов перевірку часом.
Наразі мова піде про визначних галицьких архітекторів – батька й сина Василя та Євгена Нагірних у ХІХ та в першій половині ХХ століття. "Високі устремління та прагнення до вдосконалення архітектурного стилю сакральних споруд і надання їм національних рис, – акцентують організатори, – патріотизм не показний, а такий, що був основним підґрунтям всього життя і діяльності – характерні риси цієї видатної родини, усі члени якої стали непересічними особистостями".
Як розповіла нам Наталя Філевич за іншої нагоди, у цій родині цікаво все. І особливо постать її патріарха – Василя Нагірного – дивовижного чоловіка, котрий – народившись у селі на Стрийщині і рано залишившись круглим сиротою – , став у своєму майбутньому одним із засновників кооперативного руху та різноманітних товариств, діяльність яких вивела життя українців Галичини на якісно новий рівень. За проєктами цього чоловіка, що всього у власному житті добився самотужки, була збудована практично кожна четверта церква Галичини ( він є автором понад двох сотень храмів). Свого часу майже десять років пропрацювавши у Швейцарії та спостерігаючи, як живуть швейцарці, він також загорівся ідеєю організувати Швейцарію в Галичині. І не просто загорівся ідеєю, а почав її успішно втілювати, залучаючи до цього кращих фахівців у тій чи іншій галузі.
"Це був неймовірно харизматичний чоловік, - каже Наталя Філевич. – А ще людина великого серця. Маючи сирітське дитинство, він ніколи про це не забував, упродовж життя опікуючись сиротами і даючи їм можливість стати на ноги. Зокрема, став одним із співорганізаторів "Руської ремісничої і промислової бурси у Львові", де майже на повному утриманні навчалися здібні сільські діти, отримуючи освіту за фахом будівельника, столяра, слюсаря тощо. Саме на пропозицію Нагірного взимку 1919 року відкрили "Захист ім. Митрополита Андрея гр. Шептицького для сиріт", де свій новий дім змогли знайти сотні дітей із понівеченими війною долями. Дуже цілеспрямований і водночас скромний, прекрасний архітектор, менеджер і патріот, Василь Нагірний виріс в особистість, з якою хотіли спілкуватися Іван Франко та Михайло Драгоманов, Микола Лисенко і Володимир Антонович, Олександр Мишуга та Леся Українка. Коли заглиблюєшся в цю постать, нею дедалі більше захоплюєшся – міцніє віра: якщо він зміг, то і ти щось вагоме – зможеш зробити – попри все ".