Тому одночасне проведення Leopolis Jazz Fest та Via Сarpatia дуже симптоматично – ніби розлом двох материків. Гламур, шик і блєск… на противагу простоті та автентиці.
Особливо впадає у вічі, що Джазфест завжди облюбовували можновладці. Андрій Садовий та московські бенефіціарії фестивалю щоразу збирали на ньому тусовку чинного істеблішменту.
На жаль, і зараз чимало притомних людей "виносять за дужки" походження фесту і наївно вірять у те, що дудку, під яку вони лаунжують, так просто віддали ті, що звикли смикати за нитки і пробувати керувати світом, принаймні своєю обсидженою і прикормленою ойкуменою.
А тим часом в Карпатах що? Опозиція. Політична, культурна, ментальна. Переконаний, що так не задумувалось навмисне, але це тим більше підкреслює причетність до різних світів. Свідчить, що вибір сьогодні – вирішує шлях у майбутнє завтра.
Звісно ж, розуміти джаз значно простіше, аніж відчувати власний народ. Не виборців, не електорат, не технологічний матеріал, а власне націю з її нервом та глибинною суттю. Музику вільних людей, а не ритми рабів, чи солодкі звуки дудки, що керує щурами, чи заклинає змій.
Воно й добре, що так є. Особливо у період гібридного протистояння. Перемога - не на долоні, але і не за горами.
Про автора. Богдан Білан, журналіст.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.