На пульсі процесу боротьби за можливість лікування тримали руку журналісти "Еспресо.Захід".
У бою Віктор втратив обидві руки, отримав черепно-мозкову травму, тяжкі ушкодження грудної клітки й ніг, перелом щелепи, розрив барабанних перетинок. Через осколкові поранення одне око бійця втрачене повністю, проте друге зберегло здатність розрізняти світло.
До клініки Віктор Саранчук вирушив зі Львова разом із декількома іншими пораненими бійцями у вівторок, 16 травня. Спочатку до Польщі, тоді літаком у Німеччину, а вже там із аеропорту його транспортували до Ерланґена, де пораненого одразу ж оглянули лікарі. За попередніми прогнозами, вони намагатимуться відновити його здатність бачити хоча б частково.
"Гематома зійшла, нерв не атрофувався, тому є всі шанси", – кажуть волонтери, які опікуються бійцем та слідкують за кожним етапом його лікування та реабілітації.
Їх вже взяли під свою опіку українські волонтери у Німеччині, вони допоможуть із подоланням мовного бар’єра та підтримають родину.
Проте шлях Віктора та його мами Тетяни, яка всюди супроводжує сина, до такого потрібного й важливого закордонного огляду із можливістю подальшого лікування був важким і тернистим.
На "Еспресо.Захід" 19 квітня вийшов матеріал, присвячений Віктору Саранчуку та необхідності збору коштів на його лікування після важких мінно-вибухових поранень. Тоді на Монобанку силами небайдужих українців вдалося зібрати понад 3 мільйони гривень.
Усі дії у справі пораненого воїна потребували оперативності та чіткості, аби не втратити ті мізерні шанси на відновлення, які йому давали. Натомість процедура усіх пошуків, погоджень та відправки зайняла понад місяць у той час, коли шанси на успіх вираховувались днями. Його виїзд потребував не лише наявності та згоди самого закордонного закладу, але й погодження українських структур. Власне офіційного дозволу на евакуацію від МОЗ.
7 травня Віктор відсвяткував свій 37-й день народження. Цього дня його найзаповітнішим бажанням було вирушити нарешті на обстеження до Німеччини, де готові були працювати із його травмованим оком. Але жодної певності у часі його виїзду на той момент не було. Воїна переводять із Трускавця до відділення у Львові. У МОЗ були переконані, що шанси на результат надто малі, довший час розглядали варіанти різних клінік та роздумували над відправкою. Пропонували Вікторові та його мамі розпочати із протезування рук, але родина розуміла, що наразі нагальнішою потребою є зір. Тому продовжувала боротьбу за можливість виїзду, постійно контактуючи із відповідними українськими структурами.
У цей період у Віктора проявляється ще одна проблема зі здоров'я, спричинена отриманими пораненнями, у нього погіршується слух. А через очікування та непевність погіршується й моральний стан, як не намагаються підтримати бійця волонтери.
"Віктор продовжує інтенсивну терапію та реабілітацію кінцівок. Але пішло погіршення слуху. До того ж постійне затягування впливає на моральний стан Віктора, – розповідала нам волонтерка пані Галина за декілька днів до відправки. – А на п’яти наступає схожий випадок, знову поранений хлопець. Дізналися про нашу історію, знайшла нас, волонтерів, його мама. У нього така ж проблема з очима, але немає однієї руки й однієї ноги. Теж мінно-вибухова травма, наступна історія, яка потребує вирішення. А у нас ще ця не завершена".
Про те, що вони нарешті вже точно їдуть, Віктор та його рідні, а також волонтери дізналися у переддень евакуації. Для всіх це був надзвичайно радісний момент, адже він дав надію на зміни та поступ у стані бійця. Проте до останнього моменту не могли повірити, що все-таки виїзд відбудеться.
"Ми вже скільки їдемо і на одному й тому ж місці залишаємось. Дзвонять, то їдемо, то не їдемо", – казала мама Тетяна у вечір перед 16 травня.
Аж коли приїхали до клініки й Віктора оглянули лікарі, а маму поселили поряд, тоді з'явилося відчуття, що ціла складна частина боротьби та болісного очікування позаду. І тепер розпочнеться робота над можливими варіантами лікування.
"Еспресо.Захід" продовжуватиме стежити за історією Віктора Саранчука разом зі всіма небайдужими до долі військового, який віддав своє здоров'я у боротьбі за свободу України.