Про це інформує Еспресо.Захід
23 квітня у Домі Франка відбудеться фінісаж виставки скульптури і живопису "Тиша" Валерія і Юрія Басанців. Батька і сина, кожен із яких по-своєму входив у той стан, який визначна поетка Ліна Костенко у своєму вірші окреслювала: "Є тиша мудрої задуми і недосягнутих світів. Є тиша радості і суму. Є тиша вічності і снів..."
Вони, зрештою, у своїх роботах не конкретизують, про яку сам тишу йдеться. Не спрощують і водночас не напускають туману. А говорять мовою простою і щирою, покладаючись на власне чуття і відчуття світу, понять і правил. Як там у популярного у світі індійського містика Ошо, яким щиро захоплюється і частина українців? "Якщо ви сидите десь у Гімалаях, - сказав він у книзі "Будда: Порожнеча Серця", - і тиша вас оточує – це тиша Гімалаїв, але не ваша. Ви повинні знайти власні Гімалаї всередині себе".
Виставка у Домі Франка, мабуть і є ілюстрацією пошуку Валерія і Юрія Басанців Гімалаїв всередині себе, чи Кавказу, чи Карпат… Без різниці, зрештою, як те місце у власній душі назвати. Важливо інше: відчути, що ти його знайшов.
"Я завжди прагнув не стільки до тиші, скільки до себе, - говоримо з Валерієм Басанцем. - Щоб бути в злагоді з самим собою, коли займаюся творчістю. Ось це найважливіше. Принаймні, для мене. Та й виглядає із цієї виставки, що і для сина. У нашій експозиції нема різких рухів, епатажу, а є споглядання чи самоспоглядання, медитація…Не особливо популярні речі для сучасного мистецтва. Але кожен художник має прийти до себе. Шум, вереск, уся та мишача метушня, що часто-густо супроводжує мистецьке життя у будь-якій країні, такої можливості ніколи не дасть. Я радий, що син то розуміє. Хоча, з іншого боку, не знаю, чи у 80 років можу сказати, що вже до себе прийшов. Ніхто не може передбачити, що чекає його на тому шляху творчості. Може, дехто і дає собі таке завдання та ретельно за його виконанням слідкує. Але я до таких людей не належу. А радше до тих, хто блукає. Хоча для мене є важливим є той внутрішній зміст, який можна знайти і в кольорі і в тоні".
Український художник з Одеси, один з активних учасників нонконформістського руху Одеси, постійний експонент "квартирних" виставок, член Національної спілки художників України та один із засновників Національної асоціації митців, заслужений художник України Валерій Басанець, властиво, вабить отією внутрішньою наповненістю своїх робіт. А Львів бачить його роботи вже не вперше. Навіть відзначав його твори нагородами – зокрема у 1999 році присудив першу премію виставки-конкурсу "Львівський осінній салон. Високий замок". Та й із сином Юрієм Басанцем вони років 5-6 тому вже презентували спільну персональну виставку у Львові.
Випускник коледжу ім. І. Труша та Львівської національної академії мистецтв Юрій Басанець складає з батьком достойний дует. Віддаючи перевагу спокійній легкій кольоровій палітрі, він провадить із Басанцем-старшим власну творчу розмову, визнаючи його авторитет, але не пригноблюючи свою внутрішню суть. І ця розмова виходить цікавою, дуже доброзичливою, спокійною. Тиша ж бо! Тільки що Валерій Басанець цього разу промовляє через скульптуру, а Юрій – через живопис.
Кожна людина має власне розуміння найбільших розкошів у житті. Приміром, для Сент-Екзюпері це була розкіш людського спілкування, а для Леонардо да Вінчі – насолода розуміння. Басанці мають і одне, й інше. І "Тиша" у Домі Франка проілюструвала це якнайкраще.