Громадський діяч, юрист і заступник міського голови з гуманітарних та соціальних питань у Дрогобицькій міській раді Андрій Ковч змалку пам’ятає історії про свого славного предка – блаженного УГКЦ священника Омеляна Ковча. Його прадід – рідний брат того самого отця Омеляна, блаженний є його стрийком у четвертому коліні. Це найближча родина о. Омеляна Ковча.
З дитинства Андрій ріс на родинних історіях. Він не забув їх у дорослому віці й усіляко намагається сприяти міжнародному визнанню о. Омеляна Ковча. Кілька місяців тому Дрогобич приймав рабина Якова Дов Блайха, а буквально післявчора зустрічав Моше Реувен Асмана.
"Візит головного рабина України до Дрогобича – це неабияка подія для нашої громади, промоція міста та декларування солідарності єврейського народу з українським, в тому числі в захисті від російської агресії. Уже традиційно під час зустрічі з такими високопоставленими представниками Ізраїлю я звертаюся до них із проханням про необхідність визнання Праведником народів світу о.Омеляна Ковча. Переконаний, що це лише питання часу, щоб мій стрийко, так само, як і митрополит Андрей Шептицький, отримав цей статус. Тим паче, 1999 року отця Омеляна визнано праведником України українською єврейської спільнотою, це сталося раніше навіть ніж Церква визнала його. То вже 2001-го папа Римський Іван Павло ІІ проголосив його блаженним УГКЦ", – пояснив "Еспресо.Захід" Андрій Ковч.
Коли Андрій був малим, він часто чув різні історії з життя свого родича. У родині їх і досі можуть переповісти немало. От, приміром, є така. Якось о. Омелян в одній із парафій у селі Коросно на Перемишлянщині мав похоронити свою парафіянку. Здавалося, буденна ситуація, таке парафіяльні священники мають часто. Все ж отець Омелян не просто відслужив чин похорону і поїхав собі додому.
"У нашій родині розказують, як о. Омелян, відспівуючи свою парафіянку, бачив, як її маленькі діти плакали біля гробу і просили маму не залишати їх. Люди розповідають, що отець Омелян не міг стримати сліз. Відслуживши чин, він сів до воза. Візник рушив, і в цей момент отець Омелян наказав візникові розвернути віз. Річ у тім, що подружжя було вдівцями, і чоловік, і дружина мали дітей від попередніх шлюбів. Жінка, яка померла, мала трьох дітей від попереднього шлюбу. Отець знав, як непросто в селі у ті часи залишитися самому з великою кількістю дітей. У родині була ще спільна дитина. То він і каже до вдівця: "Я знаю, як тобі буде важко всіх прогодувати, вдягнути та виховати. Михайле, віддай мені тих трьох дітей". Він виховав дітей тієї парафіянки, як власних, дав їм усе, що міг на ті часи, вивчив і поставив на ноги", – пригадує Андрій Ковч.
Для українців отець Омелян Ковч став моделлю поведінки у найскрутніших історичних колізіях, коли владу захоплювали то поляки, то німці, то більшовики… Він залишався людиною за будь-яких обставин. І ця обставина викликала схожу реакцію в інших людей. Наприклад, Андрій Ковч пригадує ще такий родинний переказ.
"Коли більшовики вдруге прийшли на нашу землю, двоє доньок отця Омеляна, втікаючи від переслідувань радянського режиму, покидали Україну. Коли перетинали один з блокпостів, їх затримали радянські військові. Тільки-но військові взялися за перевірку речей, як зовсім незнайомий чоловік, який був за національністю чехом, усе зрозумів. Він просто підійшов до дівчат і зовсім невимушено промовив: "Та що ви так довго? Де так довго затрималися? Ми вже вас чекаємо хтозна-стільки? Давайте швидше!" Ця обставина допомогла донькам Омеляна Ковча викликати довір'я у прикордонників і без підозр перетнути кордон", – розповідає родич блаженного священника.
Церква на сучасному етапі всіляко популяризує новомучеників – святих і блаженних останніх днів. Щоб довести нам, немічним і схильним до всіляких падінь, що піднятися на рівень угору й залишатися сильними – можна і варто. Проте святі – це ще й свідомі настільки, щоб не бачити в інших поляка, українця чи єврея…
Про Омеляна Ковча відомо, що він 1919-го став духівником Української галицької армії. Будучи польовим духівником Бережанського Коша УГА, щоранку, відслуживши Літургію, бував у лікарні, канцелярії, на полі вправ. Під час бойових дій поривався на передову, пояснював це так: "Знаю, що вояк на лінії фронту почувається найкраще, коли бачить перед собою лікаря і духівника". І додавав жартома: "Ви ж знаєте, панове, що я свячений, а свяченого так легко куля не бере".
У 1922 році отця Омеляна Ковча призначили парохом греко-католицької громади в невеличкому містечку Перемишляни. У ті дні місто населяли в основному українці, поляки і євреї, щоправда, українці переважно полонізовані. Отець докладав усіх сил, щоб нагадати їм, хто вони. Знаходив кошти для відбудови храму, організував кооперативну спілку.
Поміж тим оселю о. Омеляна перемишлянці називали поміж себе "збурена Троя", оскільки там завжди і всюди, навіть на горищі, тлумилося повно людей, яким не було куди подітися, їх отець віднаходив після похоронів і просто так.
Коли 1942-го німці створили в Перемишлянах гетто, отець Омелян поїхав радитися з митрополитом Шептицьким, як організувати порятунок. З одного боку, як душпастир він зобов’язаний хрестити ближнього в небезпеці смерті, з іншого – не можна уділяти тайну Хрещення людині, якщо вона приймає її не з релігійних міркувань. Провівши попередню катехизацію, навчивши Символу віри, о. Омелян масово хрестив перемишлянських євреїв. Зрозуміло, вічно так тривати не могло. Зберігся запис діалогу, який відбувся між о. Ковчем і гестапівцем у львівській в’язниці:
– Ви знали, що євреїв вихрещувати заборонено?
– Не знав.
– А тепер знаєте?
– Знаю.
– Будете далі вихрещувати євреїв?
– Буду!
Відомо також, що отець Омелян звернувся з листом до Гітлера, в якому засуджував масові вбивства євреїв і вимагав дозволити відвідувати євреїв у гетто. У підсумку в серпні 1943 р. о. Омелян опинився в Майданеку. Тут він виконував повинності нарівні з іншими полоненими, а ввечері давав розраду в молитві всім, не зважаючи на релігійну належність і національність: полякам, українцям, росіянам, естонцям, литовцям.
"Ми тут усі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни. Коли я правлю літургію, усі вони моляться. Різними мовами, але хіба ж Бог не розуміє усі мови?" – писав він у ті часи. Родина, митрополит Шептицький не припиняли спроб визволити о. Ковча, але священник писав, що не бажає собі іншої долі: "Поза небесами, це єдине місце, де я хотів би бути".
Поляки мають популярного блаженного Максиміліяна Кольбе, який пішов на смерть у концтаборі замість однієї людини, це вже стало національним міфом серед католицької Польщі. У знаменитому "списку Шиндлера" – перелік із майже 1200 врятованих від смерті євреїв, життя яких вдалося врятувати контраверсійному судетському промисловцеві під час Голокосту, надавши їм роботу на своїх заводах у Польщі та Чехії. У "списку о. Ковча", за різними даними, не менш ніж 1000 врятованих.
"Дослідники кажуть, що о. Омелян Ковч врятував не менш ніж 800-1000 осіб. За спогадами мого діда, які довелося чути в дитинстві – не менш ніж 1 000 осіб. Про це пам’ятають у єврейській громаді України. І сьогодні рабини кажуть, що готові нам допомагати з міжнародним визнанням, адже для цього є достатньо підстав. "Яд Вашем" – це організація, яка дуже детально вивчає документи, тут важливо усе чітко простежити. Таке визнання дають тим, хто не має кровних зв'язків з єврейським народом. І цей факт теж треба підтвердити. Але це лише питання часу, так мені кажуть. Бо всіх процедур має бути дотримано. Думаю, що всі процедури вдадуться. Це стосується і мого родича о. Омеляна Ковча, і Митрополита Андрея Шептицького", – каже Андрій Ковч.
У музеї в Майданеку на меморіальній таблиці отця Омеляна Ковча написані такі слова: "Тут я бачу Бога – Бога, який однаковий для всіх нас, незалежно від наших релігійних відмінностей". Тепер важливо, щоб цю істину вдалося відтворити в документах доби і провести усі процедури для міжнародного визнання українського праведника.
Фото: Леонід Гольберг
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку