Митрополит Андрей Шептицький був одним з найбагатших людей Галичини, але відмовився від матеріальних благ задля служіння Богові і своєму народу. Свого часу Шептицький став провідником для бездержавних українців. Його надихаючі послання організовували українців у різних сферах і допомагали "будувати рідну хату" у непрості часи.
Сьогодні, 1 листопада, у день переходу до вічності праведного Митрополита Андрея Шептицького, "Еспресо.Захід" зібрав знакові цитати Великого Українця, які стосуються різних сфер нашого життя і не просто не втратили своєї актуальності сьогодні, але й продовжують нас будувати.
Світ гине від браку любові. Світ гине з браку любови, гине з людської ненависти! Не переставаймо ж благати Всевишнього про обильні, теплі дощі його святої благодати з неба
Шукай правду, а не прибутку. Справжній добробут є тільки тоді, коли отриманий завдяки твоїй праці, яка принесла користь і щастя іншим. Наслідуй засаду не інвестиції — бізнес — прибуток, а мудрість — творчість — добробут. Пізнай правду: вона визволить тебе і принесе належний прибуток.
Дуже часто самі українці стають ворогами для України. Не треба Україні інших ворогів, коли самі українці українцям ворогами, що себе взаємно ненавидять і навіть не стидаються вже тої ненависти… Як довго у національних справах більше пам’ятати будуть українці на власне індивідуальне добро, так довго загальна справа не буде могти успішно розвиватися. Бо тої загальної справи просто не буде, бо не буде її в свідомості і в совісті людей.
Україна лише сама себе зможе змінити. Ключ до перетворення України знаходиться в ній самій. Нам важко змінити зовнішні обставини, проте в нашій волі змінити себе.
Найкраща ціль не освячує лихих засобів. Християнство, Дорогі, це любов, так як Євангеліє – це наука любови. А що Ваша любов до Батьківщини готова на всякі жертви, то це також прикмета глибока і дійсно християнська. Однак маю щось і проти Вас, бо Ви, і це природна недостача Вашого віку, в жертві йдете часом так далеко, що Ви не лише себе готові посвятити, але й готові посвятити чуже добро і загальнонаціональні цінності. А це вже не є прикмета, а пересада, що може знищити до самої суті ту прикмету, з якою лучитися. Чуже добро і чуже щастя повинно бути святе не лише для християнина, але й для людини, як такої. І нарушувати це добро невільно нікому. Бо найкраща ціль не освячує лихих засобів.
Під час війни особливо важливо довіряти Богові. Воєнні часи приносять нам неодно терпіння і неодну спокусу. Йде лиш про це, щоб з Божою благодаттю тривати при Божому законі і сильно надіятися на Всевишнього, що його пресвята ласка оберне на наше добро всі терпіння, які нам зіслав. Досвіди принимаємо з Божих рук; нічого не діється без волі Небесного Отця, Бог, добрий Батько, змилосердиться над нами, простить наші гріхи і дасть діждатися благословенного часу миру.
Легше часом кров пролити в однiй хвилi ентузіазму, нiж довгi роки з трудом виконувати обов’язки, зносити спеку дня i жар сонця, злобу людей i ненависть ворогiв, брак довiр’я своїх i недостачу помочi вiд найближчих; i серед такої працi аж до кiнця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврiв перед перемогою, анi винагороди перед заслугою.
Нехай майбутні покоління візьмуть в свої руки торгівлю і промисел, бо слабкою завжди є суспільність, що свого промислу не має; убогою суспільність, в котрій торгують чужинці.
Найбільшою небезпекою є внутрішні роздори, взаємне поборювання й отаманщина, яка випливає з роздорів і вже так сильно спричинилася до руїни й упадку усіх наших надій при першій нашій пробі побудувати Українську Державу… Є в душі Українця глибока й сильна воля мати свою державу, – та, попри ту волю, знайдеться, може, однаково сильна і глибока воля, щоб та держава була обов’язково такою, якою хоче її мати партія, чи кліка, чи група, чи навіть одна особа. Бо як же пояснити те фатальне ділення між собою, ті спори, роздори, сварні, ту партійність, яка нищить кожну національну справу?! Як пояснити психіку таких численних гарячих патріотів, праця яких має визначний руїнний характер?!
Спільне добро чинить із людей одне тіло, а якраз те спільне добро є основою всякої любови. Почуття й свідомість цього спільного добра, яке лучить людей, веде людину до зрозуміння, що загальне добро – то її власне добро, а ближні її – то наче вона сама! І тому тією самою любов’ю, якою людина сама себе любить, мусить вона любити й ціле людство.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку