А пишу, бо думаю зараз про маестро Оксану Линів.
30 листопада Львівська міська рада запланувала провести громадські слухання щодо подальшої долі скульптури Ксаверу Моцарту, встановленої на площі Маланюка. Двобій петицій. Причому контрпетицію захисників організували дуже оперативно, адже йдеться, зокрема, про імідж чинного мера.
Передбачається "війна". І я впевнена: цей пам’ятник, який згодом у документах виявився скульптурою, не знесуть. Він там і стоятиме. З принципу.
Буде тліти протиборство, взаємні образи й приниження сторін одна одну. Захисники пам’ятника снобістські закидатимуть противникам брак мистецького смаку і бачення, називатимуть "жертвами соцреалізму", киватимуть на інші пам’ятники, які замешкали у Львові. Інша сторона – противники такого Ксавера "насерединіміста", порівнюватимуть тонких поціновувачів усього "некласичного", які піднеслися на олімп розуміння монументального мистецтва майбутнього, зі звичайнісінькими аборигенами диких племен, які із захватом реагують на блискучі брязкальця від "цивілізованих іноземців". Знайдуться й "перебіжчики" з табору у табір: скажімо, вже довелося прочитати у ФБ щось таке – "… і я змогла полюбити пам’ятник Ксаверу Моцарту". Гібрид стокгольмського синдрому. Стєрпітся – слюбітся.
Але все це може припинити Оксана Линів. Чому вона? Бо її авторитет, регалії у музичному світі - вони як тиснули на рішення Андрія Садового прийняти цей витвір від австрійського скульптора (і тут я мера розумію), так і тепер – на рішення про долю скульптури. Ніхто не піде на те, щоб поранити гідність, зачепити честолюбство маєстро Линів, яка нещодавна ще й обійняла посаду головного диригента Опери та філармонійного оркестру в місті Ґрац… Навіть якщо академік-мистецтвознавець Орест Голубець наведе тисячу аргументів, що не так у такому "памятнику". Він їх вже навів, але при цьому застерігав противників такого скульптурного Моцарта від вандалізму.
Але Оксана Линів може це розрулити, "я тебе породив, я тебе і…" Ні, не вбивати. Скульптура дуже цікава для Музею модернізму. А тепер вона ще й інтригуватиме саме на тлі інших експонатів, бо має скандальну історію, і про все це міг би розповідати екскурсовод, стимулюючи інтерес до всієї експозиції музею, запрошуючи до порівнянь, до роздумів.
Це було б ідеально, якби саме Оксана Линів запропонувала громаді таке розв’язання конфлікту, який нікому не потрібен (бо їх й без того вистачає – таких подразнень, що розділяють львів’ян).
Б, щось мені підказує, - рано чи пізно ця скульптура перебереться у Музей модернізму. Але виявити притаманну їй шляхетність Оксана Линів може вже зараз. Як це виявляють львів’яни, які не можуть сприйняти свавільні методи прописки таких пам’ятників в громадській простір Львова, але кажуть: "Та ну їх… Хай вже стоїть".
Про авторку. Тетяна Вергелес – журналістка, редакторка.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.