Про це Ростислав Держипільський розповів у програмі "Вечір із Миколою Княжицьким", - передає "Еспресо.Захід".
Люди театральної спільноти, це унікальні люди, це еліта нації, це є найкраще, напевне і найвеселіше, що міг Бог створити, - каже Ростислав. - І в такий дуже важкий час я хочу побажати чиновникам, людям, від яких залежить доля ніжних створінь - людей театру: "Не робіть нічого поганого людям театру, бо вам не повезе". А моїм найкращим, найкрасивішим, найталановитішим у світі театралам: "Я вас люблю, ви найкращі в світі!".
Що ви зараз робите? Пандемія, важкий час, але ви весь час у дорозі. І знаю, що у Суми ви їдете, і ще кудись… Чому ви в дорозі весь час?
Ну, насправді вже рік як світ стоїть перед таким викликом, різні галузі, мистецтво зокрема. Але я завжди кажу, що сидіти, склавши руки, і чекати чогось – це не в моїх правилах. Тому ми справді перетворили оцей негатив, на мою думку, в плюс. І весь цей сезон, починаючи з 24 серпня, на День незалежності, коли ми зіграли "Нашу націю" за твором Марії Матіос на Попі Івані, це понад дві тисячі метрів на вершині, це унікальна подія! І, знаєте, як почнеш, так воно й пішло-поїхало, але я зараз вже дивлюсь трішки назад і розумію, що це надзвичайно крутий досвід.
Ми справді грали цього року багато де і гастролювали. От кидають нас у "червону зону" – ми поїхали туди, де "помаранчева", де "жовта", де можна їздити. Окрім містечок, сіл, замків Івано-Франківщини, ми нещодавно були в Сіверодонецьку зі "Солодкою Дарусею", і в театрі, і у військовій частині. Для нас історична подія – у Чорнобилі ми зіграли "Солодку Дарусю", у зоні відчуження. Ну, і повернулися зі Сум. Дуже цікавий досвід, але це робить нас багатшими. І я дивлюсь, що це цікава така штука: начебто ти повертаєшся до джерел, бо корифеї нашого театру – це був мандрівний театр. І я пам’ятаю наш проєкт на Кіровоградщині (колишній Єлисаветградщині). І тоді казали теж, що де пройшов театр корифеїв, ті села було дуже важко русифікувати, підсунути їм ту чужу російську ідеологію.
Тобто театр є унікальним мистецтвом, він діє більше не на розум, діє на підсвідомість. І таке щось робить там… Легко проникає в душу, і може там робити фантастичні речі, фантастичні дива. І злого багато, а може зробити дуже багато добра. А ми ж такий театр, національний не тільки за назвою, а за суттю. Є багато думок з приводу, чи мистецтво має бути космополітичним? Я так не вважаю. Я вважаю, що мистецтво має мати свою позицію чітку, театр зокрема, і він має стояти в авангарді процесів, які відбуваються в суспільстві – чи суспільно-політичних, чи питань моралі тощо. А ми так і робимо, наш театр Івано-Франківський національний імені Івана Франка, – ми завжди намагаємось бути в авангарді.
Не даремно кажуть, що весь світ – театр, а ви своєю роботою, мені здається, розказуєте українцям нові невідомі для них історії про гуцулку Ксеню, яку всі знали з пісні. Але про Барнича ніхто не знав, і тут така величезна кількість прекрасних вистав. Коли на вас дивлюся, згадую весь час Леся Курбаса, який теж мандрував і ставив вистави в різних місцях.
Справді, це 100 років тому було, і теж, на жаль, були не найлегші часи в історії України. І військові події…
І з гуцульським театром працював в Верховині, і в Білій Церкві мав "Березіль", і Київ, і Харків, і Москва з Міхоелсом.
Геній! Унікальний чоловік, це правда.
Тобто це людина, яка переповідала українцям і творила історію. Ви творите історію, бо твори Марії Матіос, - фантастичні і завжди сучасні, пані Марія - вона фантастичний письменник і людина. Знаю про ваш проєкт про Василя Вишиваного. Що з цим проєктом?
Направду, теж унікальний проєкт. У першу чергу, він - величезна заслуга продюсерки, промоутерки Олександри Саєнко. Унікальна команда на базі Харківського національного театру опери і балету має втілити цей проект. Лібрето написав геніальний Сергій Жадан, музику написала геніальна композиторка Алла Загайкевич. Мені випала така доля, я не знаю, - шанс, хрест – взагалі вірю, що випадкових речей не буває, створити режисуру до цього проєкту. Унікальна постать самого Вишиваного. Для мене вона близька надзвичайно. Бо Василь Вишиваний, ще підлітком, втік з навчання з Відня і поїхав, помандрував, власне, в Карпати, десь туди в Ворохту, в Верховину, в Жаб’є…
…Його там арештовували, затримували. Я читав спогади Чекаленка, який дуже багато про це писав.
Це вже пізніше було, коли він був в Січових стрільцях, вже під час Першої світової війни. Але кажу, чому для мене це важливо? Тому, що я ж сам гуцул, з Косівського району, село Снідавка. І, до речі, він якраз в Косові був, коли ЗУНР була проголошена. Тобто дуже багато невипадкових збігів. І коли я це розумію, я розумію, що Бог мені дав цей проєкт невипадково. На жаль, через пандемію мала відбутися прем’єра у квітні, а зараз попередньо ми говоримопро жовтень. Ну, все в Божих руках.
Ви ставите вистави у Львові, в Харкові, в Києві, працюєте з продюсерами, із Жаданом, з цілої України, чому в Івано-Франківську?
Ну, я теж такий чоловік, що я вірю у знаки, бо все в Божих руках. Але я вірю, що кожна людина на землі має місце, де вона може відбутися. Хтось має шанс виїхати за кордон (я цього не засуджую ніколи). У мене був колись цей шанс, я виграв колись Green Card, і я не поїхав. І тому можу сміливо говорити і робити якісь речі. Я навчався у Львові, але доля закинула в Івано-Франківськ, і там у мене все почало складатися, і я вірю, що от є місце, земля, яка дає тобі силу, з якою ти раптом входиш в якийсь такий дивний цікавий зв’язок "земля – небо, небо – земля", круговорот. І раптом все виходить. Ну от якась така річ.
Спочатку таке було: а що відбувається в Києві, може, щось там таке, що ти пропускаєш? Зараз такого вже немає. Децентралізація – це не тільки вже таке просте поняття, воно і духовне. Ми в Івано-Франківську, на мою думку, створили унікальний театр. Звичайно, він уже був на базі митців, які там були, і Прохасько, Андрухович… Тож я на сьогодні дуже комфортно почуваю себе в Івано-Франківську – ну, от моє місто, дякувати Богові.
А я хочу зараз звернутися до прем’єр-міністра пана Шмигаля, до міністра культури пана Олександра Ткаченка. Ростислав очолює фантастичний театр, цей театр має статус національного, але отримують актори там мізерні кошти – скільки?
Я навіть не хочу говорити, соромно… Ну, наприклад, молоді актори без надбавок (така колізія дивна – ми національний статус отримали, кажуть, академічні надбавки ми вже не можемо мати) у них ставки звичайні – 6, 7, 8 тисяч. От такі малесенькі заробітки. Це - як колізія з Харківським, про який голова (ОДА. - Ред.), казав, що 16 з половиною. Ну, цирк, ні?
Хочу звернутися і попросити все ж таки додати цей театр до відповідної постанови Кабінету міністрів, згідно з якою національні театри фінансуються, згідно зі своїм статусом. Бюджет має спеціальні кошти. І є інші місцеві театри, які з органів місцевого самоврядування отримують від бюджету допомогу, тому що мають статус національних. І дуже прошу підтримати цей театр - один з кращих українських театрів. Ми, звичайно, можемо говорити і про музей Франка у Львові, і про багато інших прекрасних національних закладів, які сьогодні теж не отримують жодної допомоги. І теж, очевидно, мали би отримувати. Тим паче в час пандемії, коли і музеї, і театри, і галузь культури взагалі фактично може бути знищена. От для того, щоб вона не була знищена, давайте, згідно із законом, вшануємо прекрасних акторів і цього прекрасного режисера.
Миколо, дякую. Вам Бог точно заплатить. І всім, хто це зробить, гарантую – Божа допомога буде, якщо Франківському театру ви дасте те, на що він давним-давно заслуговує.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.