"А світ — вертеп": до 40 роковин смерті поета Грицька Чубая

Про це інформує Еспресо.Захід.

16 травня минає сорок років, як не стало Григорія Чубая – легендарного українського поета та перекладача, геніального земляка, який, за словами Івана Дзюби, став "однієї із найзвабливіших і найзворушливіших легенд українського безчасся 70-80-х років ХХ століття"

Народжений на Рівненщині романтик, що прибув до Львова з шовковою хустинкою на шиї і став для свого покоління майже гуру, до якого дослухалися, яким захоплювалися і  на якого орієнтувалися, зумів привнести в атмосферу радянського Львова дух модерної Європи та розсунути обрії, допоміг багатьом знаковим нині  для культури іменам стати такими, якими знаємо їх сьогодні. І водночас у період лютого пресингу системою опинявся  віч-на-віч зі  своїми болями і страхами, відчаєм і надломленістю…  

"Йому було 33 роки, мені було два, коли КГБ його добили, – написала на своїй сторінці у фб донька поета, музикантка та співачка Соломія Чубай. – Тепер багато українців мене зрозуміє, бо мого тата знищили росіяни ще тоді, коли вже не було війни, коли всі "щасліво" жили в ссср. Ще у 15 років мого батька почало викликати КГБ на допити за те що він читає українську заборонену поезію. У 17 його побили, бо він біля пам'ятника Шевченка читав заборонений вірш Кобзаря. Батькові радянська влада не дала поступити у жоден університет чи інститут – бо він був українцем, поетом, який хотів просто писати вірші рідною мовою, знав справжню історію України, а не вигадану росіянами. У 23 роки його зламали остаточно. КГБ обшуковувало наш дім, постійно стежили і на допитах били і накачували психотропами, садили вагітну дружину перед ним і приставляли револьвер до скроні, щоб він зізнався в антирадянських діях. Тому жахіття, які вчинили росіяни в Бучі та інших містах України мене не здивували, бо вони це робили століттями з українцями, але ми на це закривали очі. Я жила з цим багато років, я живу без батька 40 років. Я розумію кожну дитину, яка втратила тата чи маму у цій війні. Я розумію кожну матір чи батька, які втратили дитину у цій війні. І глибоко співчуваю. Нарешті, світ і українці побачили справжнє обличчя наших катів, які знищували нас століттями. Тепер ми знаємо, хто наш ворог, і він ніколи вже не прикидатиметься нашим братом і добрим сусідом-рятівником…Я вірю - ми переможемо! Зі мною завжди тата слова - "Тримайся рости, я завжди з тобою! Бувай, не сумуй - все йде на краще!"

Пропонуємо вам нагадати собі окремі проникливі рядки Чубаєвої поезії:

"І пустота безмірна щогодини Вже цілий світ береться осягти. Як жить мені, якщо я ще людина, Якщо мені від себе не втекти?"

"Ми компромісимо. О, як ми компромісимо! Що забуваємо, де ми і де не ми. Що і самі вже стали компромісами І лиш умовно звемося людьми".

"А світ — вертеп. Кажу я з гіркотою: цей світ — вертеп. І, мабуть, щонайважче — у ньому залишатися собою, від перших днів своїх і до останніх не бути ні актором, ні суфлером, ні лялькою на пальчиках облудних, а лиш собою кожної години, а лиш собою кожної хвилини, з лицем одвертим твердо йти на кін…"

"Ви знаєте, чого я ще боюся? Від атомних страхіть боюся більше, боюся я, що хтось з інопланетців колись в своїм щоденнику запише: "Планету цю зовуть отут Земля. І населя її силенна сила ходячих шлунків — п'ющих і жующих. Які лише жують, лише ковтають. Лише ковтають і жують — і більш нічого. Ковтають пудинґи, котлети, ноти, вірші, ковтають істини, ковтають цілі нації, і одні одного їдять, й самі себе…" Ви знаєте, чого я ще боюся?! Од атомних страхіть боюся більше?! — Боюсь цього "ковтають і жують"!

"Коли до губ твоїх лишається півподиху, коли до губ твоїх лишається півкроку — зіниці твої виткані із подиву, в очах у тебе синьо і широко. Щось шепчеш зачаровано і тихо ти, той шепіт мою тишу синьо крає! І забуваю я, що вмію дихати,і, що ходити вмію, забуваю.А чорний птах повік твоїх здіймається і впевненість мою кудись відмає. Неступленим півкроку залишається, півподиху у горлі застряває. Зіниці твої виткані із подиву, в очах у тебе синьо і широко, але до губ твоїх лишається півподиху, до губ твоїх лишається півкроку".

•  Нагадаємо, "Супергерої серед нас": ужгородський професор став новим героєм ілюстрацій Сашка Даниленка

 Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.