Зупинив наступ на Херсонщину, підірвавши міст разом з собою: 29- й день народження міг би святкувати Віталій Скакун

Еспресо.Захід пригадає життєвий шлях Героя, який ціною свого життя призупинив наступ окупантів на Херсонщину.

Сапер інженерно-саперного відділення окремої 35-ї бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського Віталій Скакун замінував міст, але вийти з нього не встиг. Чоловік повідомив про те, що підриває міст. Віталій загинув. 19 серпня цього року він міг би святкувати 29-й день народження. Але назавжди залишився 25-річним.

Дитинство і юні роки Віталія Скакуна

Народився воїн у місті Бережани на Тернопільщині 19 серпня 1996 року. Там закінчив школу, а згодом вступив у вище професійне училище у Львові за професією "Електрогазозварник".

Раніше, у інтерв'ю для Еспресо, мама Героя Орися Качмарик розповідала, що ніколи не мала сумніву у героїчності свого сина і пригадує – ще змалку був занадто правильний у жорстокому навколишньому світі. 

 "Змалечку понад усе для нього були сім'я і друзі, яким завжди старався догодити, особливо сусідським дівчаткам. У школі любив читати історичні книжки. Коли прочитав усю домашню бібліотеку, то скачував улюблену літературу на електронну книжку. Я завжди йому говорила: сину, ти як виростеш, маєш бути або священником, або генералом. Він був занадто правильним для цього світу. Таких людей мало і їм дуже важко", – пригадувала жінка.

Після навчання у Львові поїхав до Польщі на роботу, там працював за спеціальністю на виробництві. Але коли дізнався, що його товариш пішов служити у морську піхоту, то й собі захотів, хоч мама була проти.

Одружуватись під час війни не мав наміру, бо вважав, що не зможе обманювати майбутню дружину про те, що відбувається на війні, а розповісти всього теж не міг би. 

"Дружина – то найближча людина, яку не можна обманювати, а розповідати їй про війну я не зможу й не схочу. Тому поки я служу, поки триває війна, одружуватися не збираюся!.." – казав він і знову їхав на війну.

"Якось він дізнався, що його добрий товариш Богдан пішов служити у морську піхоту. І, мабуть, цей крок його підштовхнув стати військовим. Просто прийшов в один день і поставив мене перед фактом, каже: "Я пройшов медогляд і підписав контракт", – розповідала мама Орися Качмарик.

Тривожна зустріч, яка стала останньою

Остання зустріч найрідніших людей була за місяць до повномасштабного вторгнення.

"Був сніжний січень. Я спеціально приїжджала на три дні, аби побачитись із сином вдома. Він також приїхав ненадовго. Проводжала його, як вже виявилось, в останню дорогу з дому. Вийшли зі свого двору на вулицю, а мама його товариша, яка теж вийшла свого сина провести, навіть не могла говорити, коли мене побачила – через сльози, що стискали горло. Вже тоді ми знали, що війська підходять до кордонів.

Вже в лютому, 23 числа, я йому дзвонила, то в голосі було чути сум і неспокій. Вранці мені подзвонила мама і сказала: війна. Я одразу ж кинулась шукати сина (бо кожна мама в ту мить шукала свою дитину, аби почути хоч голос), дзвонити йому, писати на усі соцмережі, а його на той час вже не було".

Останній бій

Свій останній бій 25-річний Віталій Скакун прийняв як найвідважніший воїн, дивлячись смерті просто в обличчя. Викликався добровольцем, аби замінувати та підірвати стратегічний об'єкт – автомобільний міст Генічеськ – Арабатська Стрілка. 

За свідченнями побратимів, Віталій вийшов на зв’язок і повідомив про те, що підриває міст.

"Одразу ж пролунав вибух, унаслідок якого морпіх загинув. Ця самопожертва не була марною: героїчний вчинок Віталія значно сповільнив просування ворога, що дало підрозділу змогу передислокуватися та організувати оборону", – розповідали військові.

26 лютого Віталія Скакуна посмертно нагородили званням Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка". Його іменем назвали міст у Празі. В Україні на честь загиблого воїна перейменовують вулиці. Зокрема, вулиці Віталія Скакуна з'явилися в Києві, Мукачево та рідних Бережанах.