Його вбили за віру енкаведисти: 84 роки тому не стало священномученика отця Миколи Конрада

Його життя, віддане служінню Богу й людям, стало прикладом непохитної віри в часи жорстоких переслідувань. Більше про біографію отця Миколи Конрада та шлях до беатифікації розповість "Еспресо.Захід".

Біографія отця Миколи Конрада

Микола Конрад народився 16 травня 1876 року в селі Струсів (нині Теребовлянський район Тернопільської області), яке на той час належало до Австро-Угорської імперії. З дитинства він вирізнявся глибокою побожністю та прагненням до знань. 

Шлях Миколи Конрада до священства був природним продовженням його внутрішнього покликання. Вирісши хоч в бідній, але побожній родині, він з юності відчував прагнення служити Богові.

Здобувши початкову освіту, вирушив до Рима, де вивчав філософію та богослов’я. Там же захистив докторську дисертацію, демонструючи неабиякий інтелектуальний хист. У 1899 році Миколу Конрада рукоположили на священника Української греко-католицької церкви.

Після повернення до Галичини отець Конрад розпочав активну душпастирську та педагогічну діяльність. Він викладав у гімназіях у Бережанах і Теребовлі, де здобув повагу серед учнів завдяки своїй доброті. Цікаво, що серед його учнів був майбутній патріарх УГКЦ Йосиф Сліпий. 

Відзначимо, що отець Микола Конрад був одруженим священником і мав чотирьох дітей: синів Стефана (1900–1991) і Володимира (1908–2009) та дочок Ярославу і Марію. Його дружина Антоніна походила з роду Бліхар. Троє дітей народилися в Тернополі. Онук отця Конрада, Всеволод Ісаїв, став відомим соціологом, викладав у вишах США, Канади, Німеччини й Австралії.

У 1929 році отець Конрад заснував товариство "Обнова" – першу спільноту українських греко-католицьких студентів, спрямовану на духовне та національне відродження молоді. У 1930 році за дорученням митрополита Андрея Шептицького він став викладачем Львівської богословської академії, де передавав свої знання майбутнім священникам.

"Хоч о. Конрад не мав нічого спільного із конфуціянізмом, ми, як це часто буває серед студентів, "пришили" йому псевдонім "Конфуцій". Отець Конрад був щирим і розумним патріотом. Пригадую собі, як він з початком 1933-34 академічного року заохочував нас піти на віче студентів в Академічному Домі, в програмі якого було обговорення голоду в Совєтській Україні, та протиставитись можливому бешкетові комуністів, які бажали б зірвати віче. І багато з нас тоді пішло…" - згадує професор Василь Ящун, який навчався в отця Конрада.

Отець Микола Конрад написав низку праць, зокрема "Молодіжна ментальність", "Католицизм", "Основні напрямки новітньої соціології", "Лібералізм" та "Націоналізм і католицизм". У своїй останній праці він наголошував, що католицизм і націоналізм, поєднані ідеалізмом та активізмом, можуть пробудити душі, родини й нації від пасивності до натхненної дії, гармонійно зливаючись у єдиний акорд української душі.

У 1939 році, коли радянська влада окупувала захід України, життя отця Конрада різко змінилося. Львівську богословську академію закрили, і він не мав постійного місця служіння. Під час подорожі до Яворова, де мешкала його сестра, він зупинився в селі Страдч на Львівщині. Місцеві селяни, побачивши священника, подумали, що він тікає за кордон, і дорікнули йому. Ці слова глибоко зворушили отця, і він вирішив залишитися в Страдчі, де парафія була без душпастиря. Так він став парохом цього села, попри складні умови та відсутність засобів до існування.

Шлях священномученика

фото: ichistory.org.ua

Отець Микола Конрад був визнаний священномучеником через його мученицьку смерть за віру в часи комуністичного терору. 

У 1941 році, коли німецькі війська наступали, а радянські відступали, на заході України розпочалися масові репресії проти духовенства та інтелігенції. 26 червня 1941 року отець Конрад отримав прохання висповідати хвору жінку в сусідньому селі. Попри воєнний час і застереження рідних, він вважав своїм обов’язком виконати душпастирське служіння, сказавши: "Якщо ця людина помре без сповіді, гріх буде на мені". Разом із дяком Володимиром Приймою він вирушив до хворої, але по дорозі їх схопили солдати НКВС. У лісі біля Страдча священника та дяка жорстоко замордували.

Цей акт мучеництва відбувся в часи жорстоких переслідувань Української греко-католицької церкви радянським режимом. У 1939–1941 роках комуністична влада закривала храми, арештовувала священників і намагалася знищити релігійне життя українців на заході України. Отець Конрад, залишаючись вірним своєму покликанню, став символом стійкості та жертовності. Його смерть засвідчила готовність віддати життя за віру й душпастирський обов’язок.

27 червня 2001 року під час візиту до України Папа Римський Іван Павло II беатифікував Миколу Конрада разом з іншими новомучениками УГКЦ. Цей акт став визнанням героїчної віри отця Конрада та його жертовного служіння в часи переслідувань. Беатифікація відбулася у Львові, де зібралися тисячі вірних, для яких постать отця Конрада стала символом непохитної відданості Христові.

Тож життя отця Миколи Конрада стало прикладом того, як віра у свої ідеали зазнає випробування у складні часи війни. Його мучеництво нагадує про ціну свободи віросповідання та важливість зберігати духовні цінності навіть у найскладніших обставинах. Сьогодні блаженний Микола Конрад вважається духовним опікуном студентської молоді. 

Читайте також: Як 1,5 млн прочан у Львові зустріли Івана Павла ІІ: 24-та річниця історичної зустрічі з Папою Римським