Шпигунка, письменниця, повстанка: 75 років тому загинула Людмила Фоя, історія життя якої варта екранізації

Її історія, котра відтворена за документами радянського НКВС та Служби безпеки ОУН, гідна кінематографа через свої неочікувані перипетії та насичене, хоч і коротке життя. Більше про повстанку, відому під псевдонімами "Оксана" та "Марко Перелесник", розповість "Еспресо.Захід".

Причини вступу в ОУН-УПА

фото: Вікіпедія

Людмила Фоя народилася 3 вересня 1923 року в селі Топори Ружинського району Житомирської області в українській родині. Невдовзі після народження Людмили родина переїхала на Київщину, де батько отримав роботу. 

Однак молодість дівчини припала на буремні роки Другої світової війни, коли Україна опинилася між молотом нацистської окупації та ковадлом радянського режиму. 

У 1941 році, у 18-річному віці, Людмила з родиною переїхала до Києва, де невдовзі вступила до медичного інституту. Саме в цей час німецька окупація радикально змінила її життя. Трагічна загибель сестри Галини від рук гестапо та заклик ОУН помститися за смерть рідних спонукали Людмилу теж приєднатися до націоналістичного підпілля. 

У 1942 році вона стала зв’язковою ОУН під керівництвом Дмитра Мирона ("Орлика"), беручи участь у пропагандистській роботі та зборі медикаментів для боротьби проти радянських партизанів на Поліссі та Волині.

У 1943 році, після арештів і загибелі ключових керівників ОУН у Києві, зокрема Олени Коляди та Дмитра Мирона, Людмила покинула навчання і повністю присвятила себе підпільній діяльності. Вона приєдналася до Української повстанської армії, яка на той час формувалася як збройне крило ОУН(б) під проводом Степана Бандери для боротьби проти нацистів і радянської влади. 

У складі УПА Людмила діяла під псевдонімом "Оксана", виконуючи завдання зв’язкової та беручи участь у контрозвідувальних операціях. Наприклад влітку того року вона відвідує Волинь, знайомиться з ОУНівцями, зокрема з Миколою Козаком ("Смоком"). Сміливість Людмили і відданість ідеям організації зробили її цінним членом підпілля. 

Однак вже в листопаді 1943 року лінія фронту змінилася і Червона армія знову окупувала Київ в якому перебувала дівчина. 

Подвійна агентура: НКВС і повернення до ОУН-УПА

Людмила Фоя під час перебування в підпіллі на Волині, фото: архів СБУ

У січні 1944 року Людмилу заарештувало НКДБ через антирадянську діяльність. Допити тривали кілька місяців, після чого окупаційній владі вдалося завербувати її як агента під псевдонімом "Апрельская". У квітні 1944 року вона вийшла на волю, маючи легенду, що хворіла і перебувала в лікарні.

Основним завданням Людмили було встановлення зв’язку між фіктивним підпіллям НКВС у Києві та мережею ОУН на Волині. Операцію розробляв досвідчений енкаведист Сергій Карін-Даниленко, який з 1921 року створював псевдоповстанські групи. Спочатку операція була успішною: псевдопідпілля здобувало підтримку населення, а нові члени, не підозрюючи обману, формували боївки (невеликі озброєні підрозділи) на Київщині, Сумщині та Дніпровщині. 

У листопаді 1944 року Фоя разом із іншою агенткою НКВС вирушила на Волинь як представниця київського "проводу" ОУН. Там вона одразу зізналася, що її завербовано і розповіла про своє завдання. Керівник Служби безпеки ОУН на Волині Микола Козак повірив їй, бо знав її особисто. Тому українське підпілля вирішило використати цю ситуацію на свою користь. 

Влітку 1945 року дівчина повернулася до Києва зі звітом для НКВС, пояснивши відсутність іншої агентки, яку ліквідувала Служба безпеки ОУН, тим, що вона пішла на зв'язок із Проводом ОУН. Після тривалих перевірок Людмилі вдалося переконати радянських кураторів у своїй лояльності, і вона отримала нове завдання – супроводжувати "керівника київського підпілля" Михайла Захаржевського на Волинь для введення його в глибше підпілля.

5 серпня 1945 року вони прибули до Луцька, встановивши зв’язок із підпіллям ОУН. Захаржевського одразу арештувала СБ ОУН, а Фоя повернулася до Києва для продовження подвійної гри, знову успішно пройшовши перевірку НКВС. 

Під час наступної поїздки на Волинь її супроводжувала агентка НКВС Катерина Міньковська, яка з 1927 року створювала фіктивні структури ОУН. Завдяки Фої Міньковську захопила СБ ОУН і стратила після допиту.

Так справа могла ще кілька разів повторитися, але у 1946 році керівник Служби безпеки ОУН на Волині Микола Козак вирішив, що цього досить. Можливо, він так зробив, бо знав, що раніше чи пізніше їх викриють. Справді, у квітні 1946 року енкаведисти дізналися, що Фоя продовжує боротьбу в підпіллі та дурить їх. Тому 6 серпня 1946 року її оголосили у всесоюзний розшук під контролем міністра держбезпеки УРСР Савченка. 

Не маючи успіху в її арешті, у 1948 році Людмилу Фоя офіційно виключили з агентурної мережі МДБ за зраду та підозри в інтимних зв’язках із оунівцем Козаком.

Письменницька діяльність та обставини смерті

помертне фото, фото: архів СБУ

Живучи в підпіллі останні роки життя Людмила Фоя, під псевдонімом "Марко Перелесник", писала прозові твори, які видавалися в підпільних друкарнях УПА. Вона працювала літературним редактором журналу "Молодий революціонер".  Її роботи, що зберігалися в архівах СБУ, містили патріотичні мотиви та відображали боротьбу за українську незалежність. 

Загалом перу письменниці належить 9 новел та 6 оповідань, а також, можливо, вона є авторкою ще одного оповідання, яке називається "Репортаж про поїздку у Східну Україну".

Через підпільний характер діяльності ці твори не були відомі широкому загалу, але вони свідчать про її талант і відданість ідеалам ОУН-УПА. Її літературна спадщина залишається малодослідженою, але є цінним джерелом для розуміння духу повстанського руху.

Після кількох років безуспішних розшуків, радянським службам випадково вдалося натрапити на свою "зрадницю". 19 липня 1950 року в Неверківському лісі на Рівненщині Людмила Фоя загинула під час спецоперації МДБ. 

За офіційним звітом, чекістсько-військова група під командуванням майора Друзенка та лейтенанта Кузьміна зіткнулася з трьома повстанцями, серед яких була жінка. У бою двоє повстанців, включно з Людмилою, були вбиті після перестрілки, а третьому вдалося втекти. 

Спогади учасника антиповстанської боротьби Георгія Саннікова додають емоційного забарвлення: він описує, як поранена Людмила намагалася тягнути за собою товариша, але зрештою була оточена. 

За його словами, вона підірвала себе гранатою, приклавши її до голови, щоб знищити документи та уникнути полону, хоча посмертне фото з цілим обличчям ставить під сумнів це твердження. Найбільш ймовірно, що її підстрелили. 

"Коли чекісти, намагаючись не заплямуватися кров’ю, обережно розстібнули ґудзики комбінезона і намагалися оголити верхню частину тіла, руки їх наштовхнулися на ще теплі жіночі груди… Їх [чекістів] обличчя передавали здивування, сором та розгубленість: декілька дебелих чоловіків так довго не могли наздогнати цю невеликого зросту, тендітну молоду жінку", - підсумував Георгій Санніков.

Так обірвалося життя 26-річної Людмили Фоя, якій радянська історіографія дала клеймо "зрадниці", натомість для українських націоналістів – це справжня героїня та символ стійкості. Ця молода й тендітна дівчина змогла обвести довкола пальця обидві спецслужби та все ж обрала бути до кінця на стороні української справи.

Читайте також: Зробив рідний Дрогобич відомим на весь світ: 133 роки від дня народження загадкового генія Бруно Шульца