"Наші воїни засвідчують інше ставлення до життя і смерті": настоятель Гарнізонного храму про доречність святкування Геловіну в Україні

"Еспресо.Захід" поговорив із головою Центру військового капеланства Львівської архиєпархії Української греко-католицької церкви та настоятелем Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла отцем Тарасом Михальчуком про те, наскільки популяризація цього дня може прижитися в Україні та як його відзначають у США.

Ви зараз перебуваєте у США, де активно готуються до Геловіну. Розкажіть, будь ласка, про свої враження від перебування в країні, де його так його відзначають?

Я вперше перебуваю у США напередодні, так би мовити, Геловіну, і відверто не те що подивований — я, насправді, не можу зрозуміти, навіщо витрачати стільки коштів на те, щоб поставити ті декорації з різними скелетами, духами у себе на подвір’ї. Для мене це дивно.

Відповідно, я трішки почав розпитувати американців про сенс, про зміст цього свята. Наприклад, діти кажуть: "It’s just about candy" — це лише про цукерки. 

Ніхто не вкладає у це щось глибоке. Але зі сторони, з духовної точки зору, виглядає, що люди не вірять у Бога, а вірять у щось незрозуміле і, відповідно, таким чином створюють певну небезпеку особисто для себе. Бо десь внутрішньо дають згоду на присутність якихось незрозумілих персонажів.

Це такі мої спостереження. Сьогодні це величезна комерція, пов’язана з витрачанням великих коштів. Усі супермаркети заповнені різними декораціями на цей день, і, насправді, я бачу, що люди це купують масово.

Як вам здається, чи загалом в Україні, зокрема у Львові, Геловін поступово набуває більшої популярності?

Особисто я, коли заходжу в якийсь ресторанчик чи кафе, де є отакі незрозумілі речі, просто обертаюся і виходжу. І я думаю, що багато хто з нас також так чинить — з людей віруючих, християн.

Я думаю, що в Україні це не приживеться, бо ми маємо дуже багато своїх традицій, різних святкувань. Навіть Різдво ми завжди асоціюємо з різдвяним вертепом. Тобто в нас є багато різного роду моментів, де ми можемо вербалізувати наші святкування.

Тут, у Сполучених Штатах, це для них така собі вербалізація святкування. Але вона для нас є зовсім чужою, бо ми все ж таки виховані у світлі, на щастя, більш-менш чіткого розрізнення між добром і злом.

І фактично для нас черепи, скелети та все інше пов’язане безпосередньо з чимось несвітлим і недобрим.

Щоб було зрозуміло: до мене тут підійшла одна мама з маленькою дитиною — вони з України, приїхали через війну. Дитина так налякалася, коли одного разу побачила якусь підсвітку, що просто вночі не могла спати. Вони, власне, просили про молитву від страху, бо дитина налякалася.

Тобто для українців це наочний приклад того, що це насправді чуже, і, що найвиразніше — страшне для нас.

Ви, як голова Центру військового капеланства і людина, яка безпосередньо працює з військовими, як вважаєте, чи впливає контекст війни в Україні на сприйняття Геловіну?

Я думаю, що під час війни багато речей самі по собі відпадають із ужитку і з розуміння. І, як на мене, війна — це такий час, коли багато хто, навіть якщо мав намір святкувати якісь Геловіни чи щось подібне, цього не робитиме.

Знову ж таки, це виглядає певним абсурдом. Бо тут, у США, ніби з одного боку — йдеш повз будинок, а там могилки, черепи, символи смерті, а з іншого боку я бачу, що тут люди страшенно бояться смерті. Тут ніхто не хоче помирати, усі бояться померти. Тобто це абсолютно питання нерозуміння.

А в Україні сьогодні наші воїни засвідчують зовсім інше ставлення до життя і смерті, зокрема.

І, як на мене, це ще одна з причин, чому це свято — навіть важко назвати його святом — цей день Геловіну не має жодного глибокого змісту. Наприклад, тій маленькій дитині, яка втратила свого батька на війні, розповідати про якісь страшилки — це зовсім недоречно.

Це чуже. Це не наше, не наша традиція. Ми це запозичуємо, але без розуміння, для чого. І, як мені здається, це продукує молодь, яка шукає себе, сенс життя, але загублена. Десь ця «американська мрія» теж проявляється в Геловіні.

Але, думаю, щоб розбити ці уявлення об стіну правди й побачити реальність, треба хоч раз приїхати до США і зрозуміти, що це країна, де люди дуже важко працюють, і сприймають цей світ зовсім по-іншому. Тут багато різних вірувань, церков, культур, і, відповідно, вони сприймають усе це інакше.

І що найцікавіше — вони не можуть пояснити зміст цього свята. Скільки я не питав, ніхто не може пояснити. Це просто традиція, і все. Що за нею стоїть, ніхто не знає.

Для дітей — це цукерки. Для інших — просто традиція. Для когось — можливість привернути увагу до свого будинку. А ще для деяких — шанс прорекламувати свій бізнес.

Тож насправді сьогодні це все вже без глибокого змісту. А ми, українці, маємо набагато глибші речі, з яких треба черпати, користати і не думати, що чуже — це щось, що нам доречне. Для них це норма, вони звикли до цього століттями. А в нас свої традиції.

Наша церква намагається пояснювати, що йдеться про свято всіх святих, але все це вже давно спотворилося. І, відповідно, цей День святих, християнських святих, перетворився на вірування, які не мають нічого спільного з християнством.