Мученик із Закарпаття, знищений радянською владою: про життя та служіння блаженного Теодора Ромжі 

Про життя та служіння блаженного Теодора Ромжі розповість "Еспресо.Захід".

"Добре грав у волейбол і футбол, гарно співав і танцював": дитинство та юність Теодора Ромжі

Народився Теодор (Юрій) Ромжа 14 квітня 1911 року в селі Великий Бичків на Закарпатті, яке тоді належало до Австро-Угорської імперії. Хлопчик був дев’ятою дитиною у багатодітній родині залізничника Павла Ромжі та його дружини Марії. Життя було нелегким, з дев’яти дітей у сім'ї вижили тільки п’ятеро: сестри Юрія Марія, Ганна та Христина і брат Степан.

Теодор Ромжа у гімназії. 1929 рік, фото: synod.ugcc.ua

У рідному селі він пішов до школи, де закінчив чотири початкові класи, а згодом продовжив навчання у Хустській державній реальній гімназії, яку закінчив на відмінно у 1930 році. Він розмовляв угорською та русинською, легко засвоїв основи чеської, латини, французької мов, а особливу схильність мав до точних наук. Тож викладачі гімназії вважали, що з нього виросте інженер або військовий.

"Добре грав у волейбол та футбол, гарно співав і танцював. Не цурався селянської праці – на канікулах у рідному селищі завжди допомагав батькам косити сіно, сушити і складати його у копиці, прополювати кукурудзу, картоплю та квасолю. Однак по неділях і на свята він виразно читав у церкві рядки із Діянь святих апостолів та гарно співав на крилосі. У ході Божої Літургії його соковитий тенор виразно виділявся між багатоголоссям церковних славоспівів його земляків", – згадувала односельчанка Теодора Ромжі Василина Попович.

Письменник Олександр Сливка, який теж навчався у Хустській гімназії, познайомився з 17-річним Теодором 1 вересня 1928 року в Хусті в учительському інтернаті. Він так описував юнака:

"Ромжа був середнього зросту, чорнявий, з чорними очима, якими "просвічував" співбесідника, як рентгеновим промінням. Говорив голосно, виразно, але ніколи ні на кого не підвищував голос. Любив грати у м’яча. Охоче вступав у дебати з рівними до нього. До товаришів-однолітків ставився дружньо, а до першо- і другокласників – як старший, добрий, щирий брат. Часто під час перерви між уроками малеча вішалася йому на шию: один звисав у нього на грудях, другий – на спині, а він носив їх по дворі, як бесаги".

Теодор з дитинства вивчав Боже слово та мріяв навертати людей до Христа. Відтак після закінчення хустської гімназії він відвідав Ужгородського єпископа Петра Гебея з проханням прийняти до семінарії. З благословення та за його підтримки Ромжа 1930 року вступив до Григоріанського університету в Римі. 

Наймолодший єпископ у Вселенській Церкві

На Різдво 1935 року Теодора Ромжу висвятив на диякона болгарський греко-католицький єпископ Кирило Степан Куртев, а 24 грудня 1936 року він прийняв священство з рук владики Олександра Євреїнова у церкві св. Антонія Великого. Свою першу Літургію о. Теодор відслужив наступного дня, у свято Собору Пресвятої Богородиці, у римській базиліці Святого Павла.

1937 року він успішно склав ліценціат у Папському Григоріанському університеті. Проте, оскільки богословська освіта і священство не звільняли від військового обов’язку в тодішній Чехословаччині, священник мусив пройти однорічний курс військового вишколу у Празькому офіцерському училищі. Опісля о. Теодор повернувся додому, Мукачівський єпископ Олександр Стойка доручив йому парафії в селах Березово та Нижній Бистрий Хустського району нинішнього Закарпаття.

Коли Закарпаття окупувала Угорщина, влітку 1939 року єпископ Олександр Стойка іменував 28-річного Теодора Ромжу професором Ужгородської духовної семінарії. Йому доручили обов’язок духовного наставника. 

Молодий викладач був критично налаштованим до порядків у семінарії. 

"Пора би, врешті, покінчити зі старою, дряхлою традицією, яка, по-моєму, базується на принципі матеріальної зацікавленості, – писав він ректору Русікуму. – Мені здавалося дуже дивним, коли доброю називали парафію, де священик має високі прибутки, а поганою – де невисокі. Це означає, що критерієм "доброго" чи "поганого" приходу є не любов до Бога і досконале життя вірних, а щось матеріальне".

Коли у 1939 році кордон СРСР проліг по Карпатах, у листі ректору Русикуму Теодор Ромжа висловлював занепокоєння. Проте зазначав: "Але нехай буде, що буде! Адже моя ціль – апостольська робота серед них. Нікуди тікати не буду. І що за біда, як вб’ють: умерти за Христа – значить вічно жити".

Відтак священник Ромжа продовжував виконувати душпастирські обов’язки. До єпархії, в якій він служив, належали 8 монастирів, у яких здійснювали служіння 85 ченців і черниць, 495 церков і капличок, духовна семінарія в Ужгороді, де навчалися 85 майбутніх богословів. 

31 травня 1944 року раптово помер єпископ Олександр Стойка. А 24 вересня 1944 року єпископом Мукачівської єпархії було призначено Теодора Ромжу, якому на той час виповнилося лише 33 роки. Він став наймолодшим єпископом у всій Вселенській Церкві.

Свою першу Архиєрейську Літургію Теодор Ромжа відслужив в Ужгородському катедральному соборі у храмове свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста. Своїм гаслом Теодор Ромжа обрав слова псалмоспівця: "Полюблю Тя, Господи, кріпосте моя, Господь, утвердження моє і прибіжище моє" (Пс. 17, 2).

Саме в цей час почалися гоніння на греко-католиків, які не мали наміру зрікатися своєї віри. Органи держбезпеки намагались схилити єпископа Ромжу до співпраці з владою, а потім до підпорядкування Мукачівської греко-католицької єпархії Московському патріархату. Від греко-католиків відбирали храми, почали забороняти проповіді духовників, вести уроки релігії, виганяти їх з парафій. 

З прибуттям православного єпископа, призначеного синодом Московського патріархату 22 жовтня 1945 року, юрисдикція владики Ромжі припинилася. Його викликали в КДБ, переконували, що греко-католицька церква під час війни співпрацювала з фашистами, опиралася становленню соціалізму на Закарпатті, а тому є антирадянською інституцією.

Єпископ намагався перешкодити погіршенню ситуації, але робити це ставало дедалі складніше. Зрештою він на простій підводі вирушив на душпастирські відвідини єпархії, які тривали понад місяць. Він відвідував парафії Хустського, Виноградівського та Іршавського районів. Владика розмовляв з вірянами, проповідував і переконував їх зміцнювати віру.

Теодор Ромжа став особисто небезпечним для радянських функціонерів, бо його діяльність унеможливлювала "галицький варіант" розвитку подій із ліквідації УГКЦ. "Переконайте Ромжу – і багато уніатських священників перейде у православ’я", – радив Москві один зі зрадників. Утім переконати його було неможливо.

Краплею, яка переповнила чашу терпіння НКВС, було святкування Успіння Пресвятої Богородиці, коли в Мукачево прибуло 83 тисячі прочан. З них було три тисячі православних і 80 тисяч католиків.

У звіті уповноваженого Ради у справах Російської православної церкви І. Ромера за третій квартал 1947 року зроблено однозначний висновок: "Єпископ Ромжа і його заступник Хіра повинні бути негайно в тій чи іншій, найбільш зручній формі позбавлені можливості продовжувати тягнути майже півмільйона радянських людей Закарпатської області до Риму". 

Невдалий замах і смертельний укол: убивство мукачівського єпископа Теодора Ромжі

Не маючи проти єпископа компромату, було вирішено його усунути. Убивство єпископа Ромжі організували за санкцією члена політбюро ЦК ВКП (б) і першого секретаря ЦК КП(б)У Хрущова. Виконання злочину доручили керівнику спецслужби "ДР" (диверсія і терор) міністерства держбезпеки СРСР Павлу Судоплатову. 

У 1998 році віднайшли архівний документ, де Судоплатов описував цей план у спогадах: 

"Отримана нами в 1947 році інформація з-за кордону про те, що Ватикан шукає підтримки американської та британської влади для надання допомоги уніатській церкві та пов’язаним з нею бандерівським формуванням, була передана не тільки Сталіну і Молотову, але й Хрущову, першому секретарю ЦК компартії України. Хрущов звернувся до Сталіна з проханням дозволити йому таємно ліквідувати всю уніатську церковну верхівку в колишньому угорському місті Ужгороді. У листі, направленому на дві адреси – Сталіну й Абакумову, – Хрущов і Савченко, міністр держбезпеки України, стверджували, що архієпископ української уніатської церкви Ромжа активно співпрацює з ватажками бандерівського руху і підтримує зв’язок з таємними емісарами Ватикану, які ведуть активну боротьбу з радянською владою і надають всебічну підтримку бандерівцям". 

Відтак Сталін погодився з пропозицією Хрущова знищити "терористичне гніздо" Ватикану в Ужгороді. Було підготовлено напад.

У  неділю 25 жовтня 1947 року владика вирушив у село Лавки на Мукачівщині, де освятив церкву та відправив архієрейську літургію. Наступного дня попрямував з Лавок до Лохова, а звідти – в Іванівці, на центральну автодорогу Мукачево – Ужгород. Два семінаристи, які супроводжували єпископа, помітили, що їх на високій швидкості наздоганяє "Студебекер". Вантажівка наїхала на екіпаж. Семінаристів відкинуло на кілька метрів, кучер упав між коней, а владика зі священником Бачинським опинилися на дорозі між рештками розбитої карети. 

Нападники накинулися на поранених із залізними палицями. Проте з Іванівців саме їхала поштова машина, люди з якої підібрали скалічених і доправили у Мукачівську лікарню. Поранення у владики були важкими, проте його стан вдалося стабілізувати. А коли загроза життю минула, кадебісти передали ампулу з отрутою кураре місцевій агентці – медсестрі, яка 31 жовтня зробила єпископу смертельний укол. 

Щодо дати смерті єпископа, то в різних медіа джерелах існують дві версії. У багатьох із них зазначено, що Теодор Ромжа помер 1 листопада. Як пояснюють у Синоді єпископів УГКЦ, смерть священника настала о 00:50 за московським часом, який тоді був офіційний у державних установах. За цим часом вели й історії хвороб, тож ця дата записана офіційно. Оскільки Закарпаття живе за київським часом, а географічно є в середньоєвропейському часовому поясі, після відновлення незалежності України була прийнята офіційна дата смерті 31 жовтня, яка вказана на сайті Мукачівської греко-католицької єпархії.

Поховали Теодора Ромжу 4 листопада. Його тіло перевезли з Мукачева до Ужгорода пізно ввечері після смерті, щоб не здіймати ажіотажу. Проте дорогою люди зустрічали похоронну процесію зі сльозами на очах. У день похорону були скасовані залізничні й автобусні маршрути у напрямку Ужгорода, щоб перешкодити вірянам попрощатися з єпископом, проте похорон став велелюдним.

Після мученицької смерті єпископа Теодора Ромжу поховали в крипті Ужгородського греко-католицького кафедрального собору, за давньою традицією. Похорон владики Ромжі став останнім захороненням у цій крипті. Невдовзі після його смерті радянська влада оголосила про ліквідацію єпархії та передала все її майно, зокрема й собор, під юрисдикцію Російської православної церкви.

Після відновлення Мукачівської греко-католицької єпархії на початку 1990-х храм повернули власникам. Під час археологічних і реставраційних досліджень підвалів собору віднайшли останки єпископа Ромжі, які вважали втраченими. 

Беатифікація і пам'ять про блаженного Теодора Ромжу

фото: mukachevo.net

Шанування Теодора Ромжі поширилося серед вірних і священників його єпархії з дня його мученицької смерті. Деякі священники у трудових таборах служили за нього Літургію, а багато сімей завершували свою нічну молитву таким проханням: "Владико Теодоре, мученику, молися за нас!". Молитовні картки, з якими священники молилися, просячи Бога прославити їхнього єпископа-мученика, канонізуючи його, були знайдені в різних старих молитовниках і священицьких обійстях. 

Під час свого візиту в Україну 27 червня 2001 року Папа Римський Іван-Павло II проголосив Теодора Ромжу блаженним разом із ще двадцятьма вісьмома греко-католицькими мучениками. Процес беатифікації включав: дієцезіальне розслідування (1995-1996), затвердження валідності (6 листопада 1998) і декрет про мучеництво (24 квітня 2001). У документації Ватикану Ромжа згадується як єпископ і мученик. Його мощі зберігають у кафедральному соборі Святого Хреста в Ужгороді. Церква вшановує Теодора Ромжу 1 листопада.

Нині в Мукачівській греко-католицькій єпархії діє Ужгородська греко-католицька богословська академія імені Теодора Ромжі. Вулиці імені Теодора Ромжі є в Береговому, Мукачевому, Ужгороді, Хусті, селах Бобовище, Нижня Апша й Боронява.

Використано матеріали сайтів synod.ugcc.ua, khust-miskrada.gov.ua, mgce.uz.ua