Мова – українська, стяг – синьо-жовтий: 87 років тому Чехословаччина визнала автономний уряд Карпатської України

"Еспресо.Захід" розповість про створення Карпатської України, ставлення до неї сусідів та міф про "одноденну державу".

Карпатська Україна: від автономного уряду до незалежності 

Після завершення Першої світової війни та розпаду Австро-Угорської імперії Закарпаття опинилося у складі новоствореної Чехословаччини. Відповідно до умов Сен-Жерменського мирного договору, регіон, який тоді офіційно називався Підкарпатською Руссю, мав отримати автономію — подібно до того, як це передбачалося для Словаччини.

Українське питання в цей час набуло міжнародного звучання. У Європі активно обговорювалися плани Гітлера щодо створення так званої "Великої України", що посилювало інтерес провідних держав до подій у цьому регіоні. 

Водночас унаслідок внутрішнього антагонізму й ізольованості закарпатський автономістський рух був потенційно слабшим порівняно зі словацьким, угорським чи польським і не становив для Праги важливої політичної проблеми. Консервативні чеські кола дивилися на підкарпатське питання як на другорядну справу.

Лише на початку жовтня 1938 р. під впливом сусідньої Словаччини відбулася консолідація підкарпатських політичних сил із вимогою запровадження довгоочікуваної автономії. 

Під натиском місцевих сил Прага 11 жовтня 1938 р. погодилася призначити автономний уряд Підкарпатської Русі на чолі з лідером русофільського Автономно-землеробського союзу (АЗС) Андрієм Бродієм (згодом арештованого за звинуваченням у порушенні "Закону про охорону республіки" та співпрацю з угорським урядом у справі підготовки плебісциту на Підкарпатті). Прем’єром тоді обрали діяча Августина Волошина.

Саме 11 жовтня 1938 року стало початком нового етапу — періоду національного і державного відродження Закарпаття.

Кабінет Августина Волошина офіційно дозволив уживати поряд із назвою "Підкарпатська Русь" також назву "Карпатська Україна". Пріоритетним напрямом його політики стала законотворча діяльність, покликана наповнити реальним змістом статус автономного краю як суб'єкта федерації у складі Чехо-Словацької республіки.

Попри те, що Карпатська Україна проголосила незалежність лише 14–15 березня 1939 року, її державне становлення фактично розпочалося ще з моменту здобуття автономії. У цей час формувалися органи влади, уряд, адміністративний апарат, судові та поліцейські структури, а також парамілітарне формування — Карпатська Січ.

Карпатська Україна: кордони та склад населення, фото: УІНП

Проголошення незалежності Карпатської України та окупація держави

15 березня 1939 року в Хусті відбулося засідання Сойму Карпатської України — першої й водночас останньої сесії її парламенту. Протягом трьох годин депутати провели шість засідань, ухваливши низку ключових рішень, що заклали правові основи нової держави. Таємним голосуванням Сойм обрав президентом Карпатської України Августина Волошина. Також були прийняті два закони, які мали конституційний характер і визначали форму державного правління.

Августин Волошин, фото: en.wikipedia.org

Сойм проголосив Карпатську Україну незалежною державою — республікою, на чолі якої стоїть президент, обраний парламентом. Державною мовою було затверджено українську, державним прапором — синьо-жовтий стяг, а гербом — поєднання крайового символу (ведмідь на червоному тлі та синьо-жовті смуги) з національним тризубом Володимира Великого, увінчаним хрестом. Державним гімном нової республіки став "Ще не вмерла Україна". Крім того, Сойм надав уряду право за погодженням із президентом видавати нормативні акти, що мали силу закону.

Карпатська Україна мала практично всі атрибути державності: визначену територію площею понад 11 тисяч квадратних кілометрів (згідно з Віденським арбітражем), власне населення — близько 570 тисяч осіб, крайове громадянство, уряд, адміністративний апарат, судову систему, сили безпеки та символічний суверенітет, що проявлявся у самостійному прийнятті законів і спробах провадити зовнішню політику. Хоча жоден із цих елементів не був реалізований повною мірою, Карпатська Україна стала важливим історичним прикладом державотворчого прагнення українців.

Уже за кілька днів після проголошення незалежності територію Карпатської України окупували угорські війська — союзники нацистської Німеччини. Попри відчайдушний опір "карпатських січовиків", до 18 березня 1939 року вся територія краю була захоплена.

фото: Конституційний закон Ч. 1 прийнятий 15 березня 1939 року на Соймі Карпатської України

Ставлення Праги до незалежності Карпатської України

Історик Олександр Пагіря зазначає, що у міжвоєнний період у Празі підкарпатських русинів часто сприймали як своєрідну "етнографічну цікавинку без політичних амбіцій". Чехословацька влада не мала чіткого розуміння, хто саме населяв цей край: чи це окремий народ — русини, які ще не сформували національної ідентичності, чи все ж українці.

Проблема української ідентичності на Закарпатті постала особливо гостро наприкінці 1930-х. У 1938–1939 роках чехи вперше відкрито зіткнулися з фактом існування потужного українського руху. Для частини чеської інтелігенції та політичних еліт це було несподіванкою: вони не розуміли, як серед "русинів", яких ще недавно вважали віддаленим і майже екзотичним народом, раптом з’явилася національно свідома українська спільнота.

Після 11 жовтня 1938 року, коли почався процес формування Карпатської України, відносини між чеським населенням та українцями поступово ускладнювалися. Зростання національного самоствердження українців, впровадження української мови, закриття чеських шкіл, перейменування краю з "Підкарпатської Русі" на "Карпатську Україну", усунення чеських чиновників із місцевого управління, активна діяльність Карпатської Січі та прибуття українських емігрантів із різних країн викликали дедалі більше невдоволення серед чехословацьких урядовців і військових.

Додатковою причиною напруження став тиск Польщі, яка з листопада 1938 року регулярно втручалася у внутрішні справи Чехословаччини, висловлюючи невдоволення діяльністю українського уряду та політичних емігрантів у Підкарпатті. Прага з тривогою спостерігала за активізацією українських кіл у самій Чехословаччині та їхніми контактами з урядом Карпатської України.

Водночас на тлі дестабілізаційних дій Польщі й Угорщини, чехословацькі військові певний час співпрацювали з українською парамілітарною організацією — Карпатською Січчю. 

Однак у березні 1939 року, коли стало очевидно, що Угорщина готує напад, ситуація змінилася. У ніч на 14 березня розпочався наступ угорських військ на Карпатську Україну, але чехи відмовилися надати "січовикам" зброю.

Читайте також: Ужгородський меморандум: чому закарпатці погодилися стати частиною Чехословаччини

Міф про Карпатську Україну як "одноденну державу"

Поширене уявлення про Карпатську Україну як "державу, що проіснувала один день" виникло ще наприкінці 1930-х років. Його джерелом стала книга британського журналіста Майкла Вінча "Одноденна держава: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України". Автор, використовуючи цей вислів у заголовку, мав на увазі лише момент офіційного проголошення незалежності - 14–15 березня 1939 року, коли Сойм у Хусті ратифікував рішення про створення самостійної республіки.

Втім, сам Вінч у передмові до книги чітко зазначав, що історія Карпатської України не обмежується цими двома днями. Він окреслював її існування від жовтня 1938 року — часу, коли регіон отримав автономні права у складі Чехословаччини, — і до середини березня 1939 року, коли відбулося проголошення незалежності та подальше вторгнення угорських військ. Тобто фактично йшлося про п’ятимісячний період державного формування, а не про "одноденний епізод".

Попри це, у подальші десятиліття термін "одноденна держава" часто використовували публіцисти та історики з антиукраїнськими настроями як зручний штамп для знецінення спроби закарпатців створити власну державність.