Один із творців архітектурного бренду Львова: 188 років тому народився Юліан Захаревич

Його спадщина – це не лише будівлі, які стали символами міста, а й значний внесок у розвиток архітектурної освіти та збереження культурної спадщини регіону. Більше про біографію та архітектурні шедеври Юліана Захаревича розповість "Еспресо.Захід".

Львівський архітектор вірменсько-німецького походження

Юліан Захаревич народився 17 липня 1837 року у Львові, який на той час був частиною Австрійської імперії і яке по-німецьки звала Лемберг. Його батько, Георгій Захаревич, походив із давнього вірменського міщанського роду, а мати, Юзефа з Ґросманів, була німецькою лютеранкою. Сам Юліан у зрілому віці теж вирішив, що лютеранство йому найкраще підходить. 

Здобувати освіту Юліан розпочав у львівській реальній школі, а згодом вступив до Технічної академії у Львові, яка нині відома як Національний університет "Львівська політехніка". У той час Львів переживав період урбанізації та культурного розквіту, що стало сприятливим ґрунтом для розвитку таланту Захаревича.

Професійну освіту він завершив здобувати у столиці імперії, у Віденській політехніці, де занурився в європейські архітектурні традиції. У 1859 році Захаревич проходив практику в архітектурному бюро Леопольда Ернста, беручи участь у реставрації готичного собору Святого Стефана у Відні. Цей досвід вплинув на його захоплення архітектурою середньовіччя та ренесансу.

Свою кар’єру Захаревич починав як залізничний інженер, працюючи в Австрійських державних залізницях, зокрема на Львівсько-Чернівецькій залізниці, де він спроєктував вокзал у Яссах і обіймав посаду начальника руху в Чернівцях. Однак у 1871 році він повернувся до Львова, де став професором і завідувачем кафедри архітектури Технічної академії, а в 1881–1882 роках його обрали ректором цього закладу. 

Саме в цей період Захаревич почав активно формувати архітектурний ландшафт міста.

Архітектурний стиль і спадщина Захаревича

фото: Фотографії Старого Львова

Юліан Захаревич був представником історизму – напрямку, що домінував у європейській архітектурі XIX століття. Його стиль характеризувався синтезом неоренесансу, неоромантизму та елементів готики, що відображало його захоплення європейською архітектурою XIII–XVI століть. 

У своїй теоретичній праці "Про архітектуру" (1877) він наголошував на ідеальності конструкцій готики та італійського Відродження, що знайшло відображення в його проєктах.

Серед найвідоміших робіт Захаревича:

Головний корпус Львівської політехніки (вул. С. Бандери, 12, 1873–1877) – велична будівля в стилі неоренесансу, яка стала символом архітектурної освіти в Галичині. 

Львівська політехніка

Корпус хімічної лабораторії Львівської політехніки (пл. Св. Юра, 9, завершений у 1876) – приклад функціональної архітектури з елементами історизму.

Галицька ощадна каса (1888–1891, нині Музей етнографії та художнього промислу, проспект Свободи, 15) – будівля, що вражає вишуканістю неоренесансного декору.

Галицька ощадна каса на початку ХХ століття

Костел і монастир францисканок Ісусового Серця (вул. Лисенка, 43, 1876–1888, нині церква Святого Івана Золотоустого) – перлина галицького неоромантизму, поєднання романського та готичного стилів із червоною та жовтою цеглою і великими вітражами.

Власний будинок на вул. Технічній, 1 (1874) – зразок неоренесансної архітектури, де Захаревич втілив свої ідеї про гармонію та естетику.

Вілла Яна Стики на вул. Лис­то­па­до­во­го Чи­ну, 11 (1889) - мальовничий унікальний для Львова будинок із червоної цегли під кольоровою дахівкою, збудований Іваном Ле­винсь­ким за про­єк­том Юлі­а­на За­ха­ре­ви­ча для польського ху­дож­ни­ка Яна Сти­ки.

фото: Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського

Читайте також: Архітектурна перлина Львова, яка стала домом для Олекси Новаківського. Віллі Яна Стики – 135 років

Палац графів Реїв у с. Приозерне (1882, Івано-Франківська обл.) — елегантний приклад неоренесансного стилю з елементами романтичного замкового образу.

Особливою частиною спадщини Захаревича є також його внесок у розвиток району Кастелівка у Львові. Разом з архітектором Іваном Левинським у 1885 році він придбав землі для створення урбаністичного проєкту, який передбачав будівництво 64 вілл. У 1889–1892 роках було зведено перші вілли, зокрема віллу родини Світальських (вул. Котляревського, 4), оздоблену орнаментальними вставками з цегли та майоліки. Цей проєкт частково реалізував концепцію "міста-саду", хоча повне втілення ідеї так і не відбулося.

Захаревич також залишив слід у реставрації та дослідженні пам’яток. Він брав участь у вивченні давньоруських храмів Галича, зокрема описав архітектурну спадщину Галицько-Волинського князівства у праці "Мандрівка до Залукви, Галича і на Крилос" (1882). Його малюнки дерев’яної архітектури експонувалися у 1905 році в Кракові, а в 1910 році – на першій архітектурній виставці у Львові.

Суспільна діяльність 

Юліан Захаревич був не лише архітектором, а й активним громадським діячем. З 1877 року він був членом Політехнічного товариства у Львові, а в 1879 році входив до його правління. 

Як голова Комісії для державних іспитів дипломованих архітекторів і заступник голови колегії для охорони авторських прав у галузі архітектури він сприяв розвитку професійних стандартів. З початку 1880-х він був кореспондентом Центральної комісії з дослідження та консервації пам’яток мистецтва та історії Галичини, а з 1888 року – членом Кола консерваторів Східної Галичини. 

У 1890-х роках Захаревич виступав експертом у судовому процесі щодо авторства проєкту Промислового музею.

Його внесок у розвиток Львівської політехніки був неоціненним: як ректор і професор він заклав основи архітектурної освіти в регіоні. У 1877 році цісар Франц Йосиф І нагородив його шляхетським титулом Лицаря з Львигороду (Ritter von Lwigród), додавши до прізвища "Захаревич-Львігруд" за заслуги перед містом і любов до Львова.

Сім’я архітектора 

Життя Юліана Захаревича було сповнене особистих драм і радостей. Він був одружений двічі. Першою дружиною була Анна Йозефа Давид, уродженка Данії, з якою він одружився в Чернівцях. У них народилося троє дітей: сини Віґґо та Альфред (останній також став відомим архітектором) і донька Анна.

Та трагедія спіткала сім’ю в 1874 році, коли Анна Йозефа померла під час пологів у віці 33 років. 

У 1877 році Захаревич одружився вдруге з Людвігою Ґромадзінською, яка народила йому доньку Гелену та сина Юліана Едвіна. У 1890-х роках родина переїхала на Кастелівку, до створеного Захаревичем району.

У 61 рік Юліан Захаревич помер від хвороби 27 грудня 1898 року у Львові. Його похорон став урочистою загальноміською подією, а надгробок на Личаківському, спроєктований самим архітектором, став ще одним його твором. 

У 1910 році у вестибюлі головного корпусу Львівської політехніки встановлено погруддя Захаревича роботи Юліуша Белтовського, а в 2009 році з’явився його портрет у галереї ректорів університету.

Сьогодні спадщина Захаревича живе у величних будівлях Львова, які й досі вражають своєю красою та гармонією. Його роботи, від Львівської політехніки до вілл Кастелівки, стали невід’ємною частиною архітектурного обличчя Галичини.

Більше про творчу спадщину Захаревича читайте за посиланням.

Читайте також: Футбол в Україні почався у Львові: хто став автором єдиного гола в історичному матчі 131 рік тому